Класика Проза Усяка всячина Прислів'я, приказки Перевiр себе! Хихітня Відгуки

Любовно-eротична лірика



Hosting Ukraine


*

Маріанна ШУТКО
Яфинка

Маріанна ШУТКО


Іванку

ти в мене падав
падав падав па
як з берега у біловодну річку
і крик мені у горло підступав
солодкий стогін
гострий мов смерічка
ти плив мені
і я тобі пливла
ми бились
ніби хвилі Черемоша
а ніч зрадлива
біла
і мала
якби ця ніч
хоч трішки була довша

Іваночку
Іванку
мій Івааааа
ховай мене так ніби сонце в хмарі
любов — як в полі жито дозріва
тобі у полонину йти д'отарі
вже завтра Іва
любчику
оввааа
не бути нам ніколи більше в парі
най нами ще подихає трава —
заграй мені Іванку на флоярі


Марічко

Марічко ци при тобі твій часник
ходім у ліс — там будемо кружляти
нарву нам по дорозі я цицик
пасуться в небі хмари як ягнята
дивися — не збрехав таки мольфар
накликав файну — дякувать — погоду
та він не знає тих Марічко чар
що знаю я
чого смієшся
в воду
дивися не впади мені Маріє
реве мов божевільний Черемош
тримайся міцно — в лісі вечоріє
там вогко пахне мохом а ци мож
тобі я покажу одну місцину
де папороть любов'ю розквіта
зозулько стій
дай трохи попочинем
це літо — наше
та посивіють літа
хотів би щоб укупочці без болю
любитися — як сонце і зоря
бо ти мені Марічко ворожбою
чого дала напитися моя
печальна доле — Бог з тобою
люблю тебе
тебе одну люблю
та чи надовго я тебе покину?
не думай ти про те
що скаже люд
грошей зароблю — куплю ти хатину
дай надивитись
що там в тебе є?
я простелю на мох тобі кептарі

ніч смерекова пахощами ллє
Іванчик грав Марічці на флоярі


Контрабанда

Жити по Нiцше нам двом, на жаль, не виходить,
Бо кожного з нас тримає крутий наркотик,
Ось сонце встає з-за гiр десь там на сходi,
Це сонце чи ти залишиш на серцi опiк.

Менi та iншим жiнкам котрим з тобою
Написано в книзi життя колись зустрітись.
Чи я цигарковим димом тебе знеболю?
Чи повернусь до себе колись iзвiдти?

Буду тебе ховати — мов контрабанду,
Там, де учора в мене росли ще крила.
Сонце затягнуть хмари i сарабанда
Зливи омиє душу, яка любила...

Вдихаю тебе...
І видихаю знову,
Годинник — найбільший зрадник —
О пiв на сьому.

— У тебе до мене кохання?
Чи дієслово? —

— Втікаєш вiд мене?

— Та ні, я йду додому.



Муза

Відпусти мене, відпусти мене, відпусти,
Я благаю тебе. А хочеш, впаду на коліна?
Все, що маю — віддам, тільки ти, тільки ти
Не тривож мене більше,
Бо я — хвиля, я — піна.

Я — пісок під ногами, мушля, перлина морів,
Я — хмарина у небі, загублена птахом пір'їна.
Ти розхристану Музу на грудях пригрів,
І я падала в серце тобі, ніби туга чаїна.

А тепер відпусти мене в осінь, бо о.....
О яка на мені — ти не знаєш — карма осіння!
Ти — мій бог Аполлон, що потрапив колись у полон.
Не тримай мою душу.
Бо душа, наче осінь — кармінна.



повня блакитного місяця
повня коханого місяця

до біса
пускати бісиків
як бульбашки мильні
в очі
ти тільки мене не бійся
мені ти потрібен конче

я буду тобі найкращою
у повню блакитного
місяця
глухою ми підемо хащою
де нявки з чортами
бісяться
відкрию тобі
віддамтися
як жодна жона у світі
хай давляться
нехай дивиться
повня блакитного
місяця

не прірва тобі
я не урвище
безодня
давай полетіли
бери мене
піною вилийся
так хочу твойого тіла
напитися-не напитися
наїстися — не наїсти...

мій ніжний
коханий місяцю

волого мені
вогнисто

на біс..

цей потяг...

цей потяг переїхав через моє серце,
я дивилася на тебе, мов на бога,
який зійшов з небес, у якого надломлені крила,
якому набридло літати, бо там, де він літав, де бував,
куди не заносила б його доля, — там не знаходив найголовнішого...

я ніколи раніше не думала, що у бога є крила...

але я завжди знала, що чоловік — це бог, а бог — це чоловік

і ті крила, твої крила сховали мене в тобі.
я тулилася до тебе, як до останньої своєї надії.
мені було важко, дуже боляче, але я не могла плакати.

я плакала безслізно — є такі сльози, якими плаче тільки душа.

ти ніколи не був моєю мрією,
я не чекала на тебе,
але мені здається, що все своє життя люблю тільки тебе одного

а чи любитиму вічно?

а що таке вічність, коли цей потяг переїхав через моє серце.

тільки вранці сильно розплакалася, коли ти вийшов...
бо я ніколи раніше не знала, що в бога є крила...


Жінки-дороги

Твої
Жінки-дороги
Чи
Дорогі жінки,
Є серед них — стежини польові,
Кличуть тебе до себе
Плести вінки,
Кожна тебе кохає —
У-я-виииии...

Твої жінки-дороги
Знайдуть тебе колись,
Кожна вагітна небом.
Небо для них — це ти,
І виростають квіти
В доріг з ребер,
Квіти кохання,
Ревности
І ...самоти.

Сни вони кришать дрібно тобі,
Мов хліб,
Місять на місяць —
Зійде пісна причина.
Мрієш упасти в ніжні обійми,
Як сніп,
Колючій дорозі, звати яку —
Шипшинаааа...


***

а мені би вернути минуле —
отам де ми
а мені би ту осінь теплу
аби зігрітись
у долонях моїх — метелик
на
візьми
у долонях твоїх дрімало
солодке літо

заколисував сон пообідній
тоді обох
ми такі необачні з тобою —
дорослі діти
я підслухала раптом
як плакав надривно Бог
та долоні твої пропахли
збудженим літом

і забула про сльози Його
але дарма
я забула про світ
я забула про все на світі
ми летіли крізь осінь
ми летіли у сон
на ім'я — зима
літні


***

ти мовчиш — у твоє мовчання
запливаю неначе в море
я до ранку тобі розтану
чи розсіюся мов туман
ці зів'ялі троянди чайні
про кохання твоє говорять
я ніколи ще не тримала
дивовижних таких троянд

а від мене тоді пішов ти
цілувати ту грішну осінь
ще пригадую: як стояла
із трояндами у руках
захотілося проколоти
шипами і сиву просинь
та від смерті порятували
сон і вірші і Бог і Бах

ти радів тій чомусь недовго
бо минає — як все минає
чи залишила слід чи ти їй
як пекучу на серці — грань?!
повертався до себе довго
виїжджав останнім трамваєм
проступає тату на шиї
вже у тебе — самотня герань

ти не знаєш як лікувати
ту нестерпну страшну самотність
роздаєш грандіозні знижки
на адамовий перший гріх
помирають у горлі клятви
знов у тебе мов плач скорботні
і виходять на берег ліжка
злі русалки з очей твоїх


***

де ти — там тиша серед тиш
там відпочила б я душею
і ти в цю ніч також не спиш
на підвіконні — орхідею
лелієш поглядом —
цвіте
вона болючим білим цвітом
а сніг іде а сніг іде —
як до коханої на цвинтар
сніг налипає на вікно
тобі нагадує про мене
ти гоїв крила сном-вином
в чужі ховався гобелени

я відчувала як душа
тоді твоя за мною плаче
мов те залишене пташа
осиротіла раптом наче
ти так нікого й не знайшов —
купив печальну орхідею
а тут де я
так сніг пройшов
мов Янгол — тихо — над землею

яка тут тиша серед тиш
лежить під сніжною габою

мій Каїне чому не спиш?
душа моя завжди з тобою



ти розлюбив —
так випускають жало зміїне
з вени
так сніг навесні
важко іде на воду
і жінці тій сняться
чоловіки-мaнeкени
з вітрин магазинів

ти розлюбив —
а лоно її ще на дотик
пальців твоїх пульсує і
пам'ять кровить тобою
та обіцяла та жінка
учора померти вранці
мені обіцяла
душа — попелище у неї
бо ти розлюбив її осінь
її павутиння і роси
вона ще тобі
наче дитятку після аборту
носить
квіти —
на кладовище
душі


***

вчорашня фея
в сонце твоє сповита —
так пестять ріки гірські пороги
цілують квіти рубці дороги

у неї тіло — хмільна текіла
і бронза літа
а їй би краплю хоча б твоєї
тепер вологи
у тебе спрага така як в неї?

вчорашня фея —
обрієм розповита
твоїми снами
іде краями над берегами
світає ніжно
світає грішно
чи будеш нею
ти також снити?
тебе питає

вчорашня фея
вчорашня фея


***

важко тій жінці
шукати любов у твоїх очах
коли там любові немає

чому ти до неї вернувся знову
щоб мучити холодом певно
це помста така чоловіча
а живіт її вкотре тобою пропах
вона ще кохання у сіті рибальські ловить
мов рибу — душевно
затим відпускає у воду
бо в неї душа є —
душа — з червоної крови глоду
не льоду

ти знаєш
що нічого про неї не знаєш
не відаєш-не віщуєш
як їй з тим другим живеться
мольфариш із нею на дощ
і як бурю дуриш
недоброго дерева люлька
їй димом виїдає не очі
а — розум
бо знає що ти складаєш
жінок тих своїх під подушку
а вранці запарюєш кожній
каву у кружку
і зима поміж вами —
лейкозна

 


йод

після амурних пригод
після невдалих романів
є жінка — схожа на йод
твої заліковує рани

вона не болить — а пече
не віє прохолодою м'яти
та мріє про дуже плече
ні — не спати

вона — мов да Вінчі — код
мусиш бо розгадати
її не запишеш в блокнот
на будні чи свято

у неї — заклеєний рот
не знає наскільки стане
їй крапель зціляти от
порізи тобі Дон Жуане

після сердечних пригод
після невдалих романів
є жінка — схожа на йод...
приклади мене любий на рани


***

а за вікнами дощ і Бетховена вальс
а за вікнами сумно-пресумно
я чекала на Вас так чекала на Вас
я можливо була нерозумна
а за вікнами ніч а за вікнами сон
оповили наш всесвіт довкола
я чекала таки що минеться сезон
і відчалить розлука — гондола
а за вікнами Ви там за обрієм Ви
Ваша постать втікає далеко
а між нами пливуть не пливуть острови
як вода із розбитого глека
я не вірю словам я повірю словам
бо слова всі збираються в зграю
я зізнаюся Вам не зізнаюся Вам —
дотепер ще на тебе чекаю


***

і сонце між нами
гасне
любитися до нестями
це сонце пливло полями
човнами
духмяним щастям
я стужу його долоні —
обпечені сильно
снами
вповию в пелюстя
півоній
у біле
немовби мама
задмухаю
зацілую
попечені сонцю
рани
молитва дощу
Алілуя —
ранок

ворониранок

розіп'ята снігу пречиста печаль
із рани сочиться кров глоду
світанок — налякане юне хлопча
вдихає стальну прохолоду

і мудрість хтось кришить мов хліб голубам
і день поспішає на лови
а зраджена кров — брость молода
й ворони — за свідків Єгови

із дерева неба паде алича —
сонце — в колиску до мами
розіп'ята снігу пречиста печаль
як я — перед Вами


***

не зможеш мене забути
буду тобі навічно
лютий мені твій січень
січень мені твій лютий
оголеноголу ніжність
заніж ми ножем-любов'ю
завий мене — я тя зов'ю
бо тілу моєму сніжно
яри мене сонцем файно
абим ти цвіла гі вишня
люби ня в розквітлу вишню
для тебе розцвілам — дай но
того що в тя другі просять
ци чуєш мій вогнеголос
з тобою загублю логос
як йсе я жива ще досі
ти мак розпалений — прутом
до фриштика до аврори
най чуют Карпатські гори
бо завтра ми станеш брутом
яри мене божевільно
кирваве тернове гілля
на грудях ми спит неділя
не бог ти
не любиш
вільний

***

ліжко-love

гладь мене гладіаторе
обожуй гладким гладіолусом
біля ніг моїх — імператори
тобі вигинаюсь колесом
змією збісною коброю
п'янію горіховим запахом
догідлива жінка добра я
тобою невпіймана птаха
не зловиш мене у клітку си
віддам тобі дотик-пір'ячко
мене вище хмар туди неси
де ночі лежить верхів'ячко
у тіло моє — рухосписом
аби'м пам'ятала довго тя
в розпущене квітя лотоса
мойого налий чарзіллячко
народжу собі дитя затям
аби цілувати тім'ячко...

гладіаторе мій впокорена
твоє колихання — згуба
відколи сей світ ми створено
залюблена гейби люба
тобою ся ніч перевіршена
звучиш у мені як мантра
не зміню свого я рішення —
мене залишилась кварта
світанням уже роздмухана
горю ніби в горах ватра
задихана я не закохана
не жалій ні за чим — не варто

гладіаторе мій ораторе
не думай що буде завтра —

тебе поведе на страту —
мольфарка твоя Клеопатра


***

він каже

між гіллячком в тебе — сонечко
гаряче — як спалює душу ми
волосся — у горах річечка
у тебе що в'ється хвильками
а тіло — точене-різьблене —
купаюсь в твоєму диханні
черешенько моя люблена
обвітрені ми розхитані
нарвав лісові горішечки
розколю тобі яфиночко
люблю я тебе
лиш трішечки
жартую моя верховиночко
зриваю цілунки з ротика
мов стиглі суниці — того
кохання — містична готика
життя
мандрівного


лсд

обійми мене словом
обійми мене дотиком
я тобі — тимчасово
ти мені — мов екзотика
лсд — те що сильно
мені вени тримає
я уже божевільна
і залежна від раю
від твого я залежна
преніжного погляду
я собі не належу
я — заручниця спогаду
і коли Боже вільною
стану нарешті?
я — рудою повільною...
я отут нетутешня
а у тебе для мене
тільки сонце студене
я тобі безіменна
ще й яка безіменна

обійму тя молитвою:
"Царю Небесний
най воскресне із мертвого
най мені він воскресне
най мені а не іншій
бо любив ня ще вчора

та не видит Всевишній —
я од сліз уже чорна

він у чорному тілі
тримає ня Боже
із засушених лілій
стелить ми ложе

я без нього — пустеля
Ти верни йому душу
бо розчавить гі скеля
нелюбов'ю задушить
я його не неволю
ні про що вже не прошу
та на все Твоя воля
йду до Тебе на прошу"

обійняв мене словом
обійняв мене дотиком
я його випадкова
лиш у ліжку — екзотика


бокораше

торочиш ми сни
і нитка тікає
ще динь до весни
і сонце над плаєм
засяє ми файно
ой дай ми ой дай-но
крисаню вту свою
та найми загоїт
туту в сирцю рану
уд рана до рана
кохай бокораше

налий нам у чаші
винця молодого
абисьме си пили
абим ти ся снила
як вода глибока
ріки — не потоку
бо потук бо потук
перийдеш достоту
ци чуєш то потя
що в грудях ми співат?

така ня гризота
гризе туй ізліва
та ти би й не прибаг
та ти би й не прибаг
що меш ня любити
трембітов любити
не пуйду за тебе
бо будеш ня бити

не муй бокораше
украла'м тя мало
сорочку'м ти зняла
уд рана до рана
уд сонця до сонця
не матиму шуга
такого буш хлопця


любаска

змий із ня водо вроки
я не його любаска
п'є він останні соки
вчора ще був гі паска
паска ми Великодня
камінь голдаю ниська
дихати жем не годна
люлять ня гріб-колиска
змий ня омий ня водо
студеним стрімким потоком
ци треба його ми вроду
доки та доки доки
мучити він ще буде
ко го з людей зурочив
ко му ворожку в блюді
в кого недобрі очі
сталам йому не гожа
нащо до ня приходив
дай мені руку Боже
я му чужа й ворожа


гуцулику мій

я пісня твоя гуцулику мій
кохай ти мене ще сильніше
спинятися в любощах нині не смій
сміятися буду пізніше
із тебе гуцулику — гори димлять
вони відчувають розлуку
ти будеш ходити за мною мов тать
мою тінь хапати за руку
втечу я від тебе — забуду тебе
гуцулику не бийся за мною
не дам я тобі життя молоде
Бог правий з твоєю любов'ю
і сватать мене ти не йди восени
бо я ще дівочити хочу
ти вроду мою зацілуй — не кляни
допоки твоя ще досхочу
нічого на згадку мені не давай
і навіть перо із крисані
тут сонце лягло припочити на плай
ти перший але не останній


"жоно моя мово"
Василь Кузан

***
жоно моя жоно
жоно моя суко
сонце твоє лоно
возьму тя на руки

жоно моя жоно
жунко моя стерво
перса твої грона
нащо треплеш нерви?

жоно моя жоно
Божа моя ружо
вчора ще ікона
ниська — дужа стужа

жоно моя жоно
жоно моя прірво
кров у тя солона
губи соки шкіра

жоно моя жоно
жоно моя гожа
ци тебе до скону
кластиму у ложе?


***

на сливу
злива зла розлила
літри літер

їх вітер витер
стер

я крапки
вкрасти
посміла
встигла

і вистигла
і висохла
мов стіни
на панельних
будинках

після
цієї
зливи

ви йшли попід руку
з чорною дамою
парасолькою
у чорні стіни
светри
ретро метро
метре гетеро
сексуальний
сексу

так дуже хотіла
хтіла
тіла вашого
чи твого
причастя
а ще більше
ніцше
щастя
і дива

але фройде
ти сказав
що я така
хвойда
хтива

дивувалися
і дивилися
тобі у слід
очі здивованих
вулиць
вилиці тих самих
вулиць
стогнали від болю
гнали мене
від тебе
знову
зла злива
славу мою
скубе

у квартирі
на полиці
вірші чужі
тремтять
одягнені у палітурки
їм боляче
теж

о мамо!
амено!
амо!
мо"

самогубство
само
з губ
злетіло

з моїх уст
пив
фауст
літо

а тіло
в Лету
летіло!


Твоє червоне порше

Твоє червоне порше —
надзвичайне!

Крім усього,
це ще і твоя шафа-гардероб.
У ньому чемно зберігаються акуратно відпрасовані
смокінги, костюми, сорочки
і навіть таємниці
про твоїх колишніх коханок та повій,
яких ти іноді підбирав
на трасі.

Мені подобається роз'їжджати з тобою
по вечірньому місту,
коли в салоні грають
мої рідні Бітлз
чи Кустуріца.

А ще
у нас є улюблена вулиця,
що стелиться вздовж Ужа...

А, пригадуєш, одного разу
ми вийшли з ресторану,
і твоє порше сяяло від щастя,
бо його, без нашого відома,
помив якийсь невідомий ром?

Я запропонувала втекти,
щоб не платити, адже знала,
що всі гроші ти витратив на мене
і тепер у твоїх кишенях
гуляє вітер.

Ми помчали на шаленій швидкості
у бік кордону.

Я уявила собі,
ніби ми щойно пограбували банк
і втікаємо від поліцейських,
ну, хоча б,
...у Мексику!

Навіть
мішки з мільйонами американських баксів
ввижалися мені
на задньому сидінні.

Незабаром
ми опинилися в ...осені.

А там
так довірливо шелестів зачаклований ліс
і надихв нас обох
на кохання.

І на біса мені ті мільйони баксів,
коли в мене є ти,
наша любов
та золото під ногами.

Але,
якщо я розкрию хоч одну твою таємницю,
про інших жінок,
то тоді попрощаюся з тобою
по-італійськи:
розіб'ю фари твоєму надзвичайному
порше...


Тихона вушко

Той персик останній був найсмачнішим,
Соковитим, твердим.
Інші я тільки понадкушувала,
Чи трішки погризла...

Навіть, якщо ти живеш за тридев'ять земель,
Навіть, якщо кілометри життя між нами,
Навіть, якщо не все можемо змінити,
Я тихо на вушко тобі прошепчу,
Що сьогодні бачила, як цілувалися голуби,
Як соняхи схилили один до одного голови,
Як горіх придорожній хизувався
Перед чорноокими черешнями,
І про те...яка в тебе зачіска була вранці
Схвильована,
Коли густою, білопінною, солоною хмарою
Пролився в мені
Твій невиспаний вірш.


Маріанна ШУТКО

Маріанна Шутко - автор трьох збірок: "Феєрверк багряної шипшини", "Сонцехолод", "Стенокардія". Переможниця чотирьох літературних конкурсів. мешкає в Ужгороді.

*
Нагору