Юлія-Ванда Мусаковська
cпасіння
розсипається птаство ніби з руки насіння
і ряднина над ним розіпнута синя-синя
значить випаде сніг і дарма не чекай спасіння
переждемо і перебудемо — ти і я
і сніги забіліють пишні як горностаї
говори гомони ти моя найцінніша з таїн
обірвалася пісня бачиш — я відлітаю
після зникнення мусить бути пора появ
після холоду мусить бути пора відлиги,
затискаю долоні зимні кричу — оклигай
ми усі відіграли ігри своєї ліги
і закрито сезон допіру і до весни
і закриті до скрині давні перестороги
зачепились ми за гачки за свої пороги
і летять не сповиті місяцем круторогим
снігові пластівці — і наше спасіння в них
Ґретель
люба сьогодні у місяця дивний звук
плоть його ніжна і гостра дзинчить як лезо
ти не почуєш сьогодні коли я зву
ти некерована йди і вивітрюй безум
слідом піду прихоплю капелюх і плащ
я відчуваю нутром що тебе зловити
випаде на гарячому ти не плач
в домі замкну відпустивши слова на вітер
поки тебе я простежив серед кущів
бачив – дерева у тебе встромляли пруття
ти їм віддала від наших дверей ключі
ти їм сказала що в роті моїм отрута
ти їм повідала ким я для тебе був
терлася млосно об стовбури звіриною
соки точила торкалася віт і губ
тільки би не до мене та не зі мною
листя із себе обтріпала стерла пил
ось повертаєшся наче в суботу з ринку
я надто довго для себе тебе ліпив
думав що наладнаю мов катеринку
сиплеш мов Ґретель собі у сліди слова
в залу вповзаю — ноги м’які як вата
люба це ж на стіні моя голова…
люба коли ти встигла мене вполювати?
чотири стіни
чотири стіни і глухо
неначе в танку
і це фіолетове плаття старе як світ
воно пам’ятає перші наші світанки
де липи немов обурені пуританки,
до нас простягали кістляві долоні віт
чотири стіни,
і фото заплющить очі,
бо парко, бо тисне у скроні йому картон
і я забуваюся
просто забути хочу
неголені щоки зовсім дитячий почерк
на шиї родимку
погляд
зухвалий тон
чотири стіни – коробка з-під черевиків,
з місцевої флори й фауни –
цвіль та міль
і пилом осядуть спогади на повіки
нечувана річ –
довіритись чоловіку
і Шляхом Чумацьким
пустити його по сіль
***
коли затихне гонг
і зблідне Ганг
і розіп’ють гірке зело брахмани
твоя печаль — на смак незгірше манни —
зійде мені і стане як снага
як гуру
як опальний генерал
як неймовірна легкість обіцянок
мальована тонкими олівцями
залишиться зі мною помира-
ти
не шкодуй мені її дарма
розкрий долоні вшир —
не будь захланним
допоки чорних дум злочинні клани
вертають і вертаються у вир
і широчіє
міниться ріка
громовідводи щуляться щурячо
куди ти знов завів мене
моряче —
шепоче мряка на твоїх руках
ці зарості чужинні
і туман
як молоко священної корови
і обрій вигинається як брови
дарма ти опираєшся
дарма
і калатає дзвоник у душі
і ти пливеш
і забуваєш де ти…
тобі на лихо випали дощі
і ці дощі — мої апологети
біла колискова
люляй
моя остання
солодка здобич
в небі на фабриці робиться
перший сніг
місяць — немовби кусень пахкої здоби
люляй упійманий звіре
із білих снів
стіни побілені
вікна розплющить вечір
дихання гнізда звиває межи стропил
фрази наївні
білі немов овечки
ходять убрід –
з долівки здіймають пил
люляй моє звіря білозубе
люляй
напнута спина в готовності до стрибка
важелі каруселі — земної кулі
будуть завжди й ніколи в моїх руках
вимерзлі нори
розорані коридори
всі твої шрами на шкірі моїй горять
люляй нарешті
ми заплатили дорого
спи моє біло-пухнасте
лихе звіря
Юлія-Ванда Мусаковська © 2011
Про автора
Юлія-Ванда Мусаковська — авторка поезії та прози. Народилася 9 липня 1982 р. у Львові, де і мешкає. Отримала диплом магістра з відзнакою на факультеті міжнародних відносин ЛНУ ім. І.Я. Франка. Працює у сфері паблік рілейшнз.
Лауреатка літпремій «Смолоскип» (2010, 2009), «Витоки» від Острозької академії (2010), ім. Б.—І. Антонича «Привітання життя» (2009), «Неосфера» (2009), «Рукомесло» (2009), «Гранослов» (2008) та ін. Численні публікації в літературній періодиці («Київська Русь», «Четвер», «Нова проза», «Українська літературна газета» та ін.).
Дебютувала книгою віршів «На видих і на вдих» (Київ, «Факт», 2010), наступна збірка «Маски» готується до друку у видавництві «Смолоскип» (2011).
|