Дмитро КНЯЖИЧ
* * *
слід відлуння останньої
розмови двох перед тишею
Олесь Ільченко
Стою з тишею на розмові.
А вона з губ слова виціловує –
Жодного слова!
Тиші обійми –
(Нігті по спині) –
Такі свавільні!
О пітьмотиша! (Ша-а-а…)
Твоя душа… Моя душа…
Пульс!-
-ує, -оє… Є!
Де-то-на-тор!
Де то? На то-
-му боці при потоці
Стрінеш її, гей, гей!
Писана пісня
Під писанку.
Високо!
Крок до зірок і Місяця.
Утікає, обпікає,
Обпалює пальці!
Палац
Музики — ніч, темрява, тиша…
І зірок — немов поцілунків
На тілі у тиші –
Ти-ся-чі!
* * *
Ти мене…
Я тебе…
Сонце витягується між губами,
Сонце о-гублюється,
Губиться у межигуб’ї.
Ти мене…
Я тебе…
Зорі, столочені в пудру,
На твоїх щоках –
Колючі, як пил на шляхах.
Ти мене…
Я тебе…
За твоїм плечем
Тополя і Сонце –
Як літера «ю»,
Вітер читає протяжно: юууууууууу
(Відлунням із Ліверпуля: “I love”
Тричі).
Кличе
Вітряний вечір,
Підштовхує в спину –
Руки — на плечі — за плечі
Ніжно, невпинно,
Неквапно, негрубо –
Ти мене…
Я тебе…
В губи –
(Сонце, тополя, вітер)
В губи поціль! –
Я тебе поціл-
ууууууууую!
Потаємне
Ти прости і не сердься, що тебе я так палко
цілую в думках.
Вітезслав Незвал
Ти мені пробач і не сердься,
Що малюю тебе оголену.
Просто вирвав зі свого серця
Пуританство залізною голкою.
Ані хтивості, ні брудноти
У юнацьких мріях патлатих.
Просто хочу тебе роздягти
І оголену цілувати.
|