Класика Проза Усяка всячина Прислів'я, приказки Перевiр себе! Хихітня Відгуки

Любовно-eротична лірика



Hosting Ukraine


*

Володимир СОСЮРА

* * *

Це було на острові Цейлоні,
де цвітуть веселкові гаї.
Цілував вузькі мої долоні
ватажок із племені Аї.

Обережно брав мене за груди,
заливався з радості плачем…
І тремтіли стріли у отруті
за його похиленим плечем…

А коли на сходи пароплава
я зійшла… О море, о любов!..
Як його не кликала, не звала,
ватажок за мною не пішов.

Це було на острові Цейлоні,
де цвітуть велекові гаї.
Не цілує вже мої долоні
Ватажок із племені Аї.


Ілюзії

Синій місяць химерною грою
Опромінив узор на вікні
І ридає рояль за стіною
Про далекі загублені дні

Од ридань тих заплакати можна
Прошу серце моє не мовчи
Хтось на клавіші душу тривожну
Виливає сльозами вночі

Прости мені цей раз останній
В простій душі чуття пусті
Це все ілюзії її... кохання
Прости мені а я тобі
Прости мені а я...

Що згубив ти і що я згубила
Що тривожить так душу мою
Звуків цих зачаровану силу
Я все дужче і дужче люблю

Але раптом ридання змінила
Пісня щастя мов сяєва тінь
Мою душу на огненних крилах
Понесла в голубу далечінь

Прости мені цей раз останній
В простій душі чуття пусті
Це все ілюзії її... кохання
Прости мені а я тобі
Прости мені а я...

Так ніхто не кохав. Через тисячі літ
лиш приходить подібне кохання.
В день такий розцвітає весна на землі
і земля убирається зрання...

Дише тихо і легко в синяву вона,
простягає до зір свої руки...
В день такий на землі розцвітає весна
і тремтить од солодкої муки...

В'яне серце моє од щасливих очей,
що горять в тумані наді мною...
Розливається кров і по жилах тече,
ніби пахне вона лободою...

Гей ви, зорі ясні!.. Тихий місяцю мій!..
Де ви бачили більше кохання?..
Я для неї зірву Оріон золотий,
Я — поет робітничої рані...

Так ніхто не кохав. Через тисячі літ
лиш приходить подібне кохання.
В день такий розцвітає весна на землі
і земля убирається зрання...

Дише тихо і легко в синяву вона,
простягає до зір свої руки...
В день такий на землі розцвітає весна
і тремтить од солодкої муки...

***

Я вас люблю. Чому? Не знаю.
Та тільки кров моя пече
і в жилах муку розливаю,
мов синє золото очей...

Я вас люблю, моя омано!
О шуми вашого манто!
Я вас люблю так ніжно й п'яно,
так, як не любить вас ніхто.

Не знаю й сам, чого я хочу.
Шумлять весною дерева...
Як пригадаю ваші очі,
стає важкою голова.

Померлі квіти по дорозі
хтось розгубив уже давно.
Я зустрічаю вас на розі,
коли ви йдете до кіно.

А за вами він, непман поганий,
у нього зуби золоті.
І віє солодко і п'яно
за вами "Льоріґан Коті"...

А небо чорне і порожнє...
Там тільки вітру шум і гнів!..
Невже, невже забуть не можна,
що вийшов я з робітників?

Мені падучою зорею
так жалко жить серед образ!
В кіно трюмо і лотерея
для тих, що йшли на смерть за нас,

а з ними й я... Прощайте, квіти!
Я вже не той, я вам чужий.
Мені лиш плакать і жаліти
та кликать Інн або Марій...

О, почекай, моя омано!
Дай слухать шум твого манто...
Я вас люблю так ніжно й п'яно,
так, як не любить вас ніхто.

Рида рояль і голосами
кричить: — Цілуй її, цілуй!.. -
Беру квиток і йду за вами
у ложі бархатну імлу.

Це тільки сон. Це я в нестямі
і плечі, й губи зором п'ю.
Це ти французькими духами
змутила голову мою!

А на екрані хмари бурить
аероплян і мчить земля...
О, скільки, скільки біля муру
таких, як ти, я розстріляв!

Але чому ж, коли на очі,
на сині очі гляну я,
так божевільно кров клекоче
і серця не спинить ніяк...

Володимир Сосюра

Коли потяг у даль загуркоче,
пригадаються знову мені
дзвін гітари у місячні ночі,
поцілунки й жоржини сумні...

Шум акацій... Посьолок і гони...
Ми на гору йдемо через гать...
А внизу пролітають вагони,
і колеса у тьмі цокотять...

Той садок, і закохані зори,
і огні з-під опущених вій-
Од проміння і тіней узори
на дорозі й на шалі твоїй...

****

Твої губи — розтулена рана...
Ми хотіли й не знали — чого...
Од кохання безвольна і п'яна,
ти тулилась до серця мого...

Ой ви, ночі Донеччини сині,
і розлука, і сльози вночі-
Як у небі ключі журавлині,
одинокі й печальні ключі...

Пам'ятаю: тривожні оселі,
темні вежі на фоні заграв...
Там з тобою у сірій шинелі
біля верб я востаннє стояв.

Я казав, що вернусь безумовно,
хоч і ворог — на нашій путі...
Патронташ мій патронами повний,
тихі очі твої золоті...

Дні пройшли... Одлетіла тривога...
Лиш любов, як у серці багнет—
Ти давно вже дружина другого,
я ж — відомий вкраїнський поет.

Наче сон... Я прийшов із туману
і промінням своїм засіяв...
Та на тебе, чужу і кохану,
я і славу б ,свою проміняв.

Я б забув і образу, і сльози...
Тільки б знову іти через гать,
тільки б слухать твій голос — і коси,
твої коси сумні цілувать...

Ночі ті, та гітара й жоржини,
може, сняться тепер і тобі...
Сині очі в моєї дружини,
а у тебе були голубі.

****

Я вас люблю. Чому? Не знаю.
Та тільки кров моя пече
і в жилах муку розливаю,
мов синє золото очей...

Я вас люблю, моя омано!
О шуми вашого манто!
Я вас люблю так ніжно й п'яно,
так, як не любить вас ніхто.

Не знаю й сам, чого я хочу.
Шумлять весною дерева...
Як пригадаю ваші очі,
стає важкою голова.

Померлі квіти по дорозі
хтось розгубив уже давно.
Я зустрічаю вас на розі,
коли ви йдете до кіно.

А за вами він, непман поганий,
у нього зуби золоті.
І віє солодко і п'яно
за вами "Льоріґан Коті"...

А небо чорне і порожнє...
Там тільки вітру шум і гнів!..
Невже, невже забуть не можна,
що вийшов я з робітників?

Мені падучою зорею
так жалко жить серед образ!
В кіно трюмо і лотерея
для тих, що йшли на смерть за нас,

а з ними й я... Прощайте, квіти!
Я вже не той, я вам чужий.
Мені лиш плакать і жаліти
та кликать Інн або Марій...

О, почекай, моя омано!
Дай слухать шум твого манто...
Я вас люблю так ніжно й п'яно,
так, як не любить вас ніхто.

Рида рояль і голосами
кричить: — Цілуй її, цілуй!.. —
Беру квиток і йду за вами
у ложі бархатну імлу.

Це тільки сон. Це я в нестямі
і плечі, й губи зором п'ю.
Це ти французькими духами
змутила голову мою!

А на екрані жмари бурить
аероплян і мчить земля...
О, скільки, скільки біля муру
таких, як ти, я розстріляв!

Але чому ж, коли на очі,
на сині очі гляну я,
так божевільно кров клекоче
і серця не спинить ніяк...

****

Коли потяг у даль загуркоче,
пригадаються знову мені
дзвін гітари у місячні ночі,
поцілунки й жоржини сумні...

Шум акацій... Посьолок і гони...
Ми на гору йдемо через гать...
А внизу пролітають вагони
і колеса у тьмі цокотять...

Той садок, і закохані зори,
і огні з-під опущених вій...
Од проміння і тіней узори
на дорозі й на шалі твоїй...

Твої губи — розтулена рана...
Ми хотіли й не знали — чого...
Од кохання безвольна і п'яна,
ти тулилась до серця мого...

Ой ви ночі Донеччини сині,
і розлука, і сльози вночі...
Як у небі ключі журавлині,
одинокі й печальні ключі...

Пам'ятаю: тривожні оселі,
темні вежі на фоні заграв…
Там з тобою у сірій шинелі
біля верб я востаннє стояв.

Я казав, що вернусь безумовно,
хоч і ворог —на нашій путі...
Патронташ мій патронами повний,
тихі очі твої золоті...

Дні пройшли. Одлетіла тривога...
Лиш любов — як у серці багнет...
Ти давно вже дружина другого,
я ж — відомий вкраїнський поет.

Наче сон... Я прийшов із туману
і промінням своїм засіяв...
Та на тебе, чужу і кохану,
я і славу б свою проміняв.

Я б забув і образу, і сльози...
Тільки б знову іти через гать,
тільки б слухать твій голос і коси,
твої коси сумні цілувать.

Ночі ті, та гітара й жоржини,
може, сняться тепер і тобі...
Сині очі в моєї дружини,
а у тебе були голубі.

****

Я Вас любив, а Ви ніколи
Мене любити не могли,
І от погасло сонця коло,
Й мої троянди одцвіли.

Немов підрізані ножем,
Як і моя надія світла,
О, як вони тяглись до світла
Крізь тьму з благанням і плачем!

Але не вбить любов чудесну,
Що так сіяла в їх сльозах…
Вони умерли, щоб воскреснуть
В моїх закоханих піснях!

 

ПЕРШИЙ СНІГ

Падав сніг, ласкавий і лапатий,
обнімав нас, крилами немов...
І хотілось вічно так стояти...
Перший сніг і першая любов.

Як співала кров у юних жилах!..
Вечір той весну в серця нам ніс...
На щоках твоїх, до болю милих,
я губами пив алмази сліз...

Ми стояли. Падав сніг без звуку.
Твої очі зорями цвіли...
І в руках моїх кохані руки
ніжними й покірними були.

Білі квіти розсипало небо,
і співала в жилах юна кров...
Ми мовчали... Слів було не треба.
Перший сніг і першая любов.

*
Нагору