Класика Проза Усяка всячина Прислів'я, приказки Перевiр себе! Хихітня Відгуки

Любовно-eротична лірика



Hosting Ukraine


*

Олеся ВЕНГРИНОВИЧ

Олеся Венгринович


Я твій ангел-охоронець

Ти дізнаєшся, що я з тобою, лише тоді, коли падаєш.
Я — твій ангел-охоронець, у мене немає імені.
Я — твій ангел-охоронець і закріплена за тобою,
Хоча в буденні дні, про себе не нагадую.
Ти відчуєш мою підтримку, коли стане важко,
І, коли всі покинуть тебе, я триматиму тебе за руку.
Коли всі відречуться від тебе, я тебе грітиму.
Я буду з тобою завжди, бо я — ангел-охоронець.
Ти озираєшся, і думаєш, що мене нема,
Я не нагадую про себе зайвий раз.
Хіба знаком, шепотом, яких ти не розумієш, але яким так дивуєшся.
Я подаю тобі руку, коли ти падаєш,
Я розраджую тебе, коли ти зраджений,
Я тихо стою за твоїм плечем, коли ти потребуєш тилу.
Ти майже не бачив мене,
Хоча мені тоді як і тобі боляче,
І я молю Бога, щоб ти не заплакав,
І пропоную себе в жертву, щоб тобі було легше.
Я — твій ангел-охоронець, а ти — моє призначення.

***

зависло над містом тобою мальоване завтра
в перебігах звуків, у шумах сварок невидимих.
я зможу тебе дочекатися, ти того вартий.
і рваних обіцянок, які очерствіла варта
забуде сьогодні, поки догорить наша ватра

хіба могла б жити я? без тебе, в своїм безсонні?
нікого, ніде, про тебе ніяк не питаючи?
хіба могла б жити, не знаючи як ти сьогодні
тонув й рятувався. Сто раз рятувався з безодні.
шукала тебе давно поміж знаків Господніх

шукала тебе і відала, що ти не примара,
що ти в цьому світі є, і задля мене створений
ти будеш мені чи короною або й карою
хіба могла знати тоді, ким буду покарана
хіба могла знати я, хто мені стане парою?

хіба могла знати, за ким я тоді так скучила
коли обіймала інакших людей і їх плечі,
і знала, що від тої любові тільки мучилась,
і чула, що від їх уваги мені не легшає
і чула, що після тих обіймів мені так прикро,
що я не втішатися хочу, а криком крикнути...

ох! я б від усього відмовилась, тільки би зняти
з мене залежність від тебе, а з тебе усі пута,
тебе не пізнаючи, стала тобою прикута,
до тих, що з тобою, по суті, не мала би взнати.
шукала в тобі коханця, знайшла ката.

***

Всі вірші та історії про кохання однакові
ти кохаєш, кохав — кохала,
забув — забула,
чекав — чекала,
і вивчив сто рядків його чи її біографії,
і тисячі сантиметрів коханого тіла.
І пісні, і спогади її чи його улюблені
і перечитав, намотав,
перечитала, намотала,
пам’ятав, памятала,
вміли.
І спогади-сумніви в момент тиші розганяли
в момент безсоння,
провернули
а поруч є ще люди
і хтось сказав “досить”
хтось достукався і заставив забути.
“забуду” — пообіцяв-пообіцяла.
Досить. Досить.
Вернеться, попросить.
Не вертається...
Сумний сценарій.
І в мене також не вернулись,
а потім жалів-жаліла.
Все в сценарії про кохання одинаково схоже,
Крім коханого тіла.

Та жінка

Жінка, яка другий календарний рік бавиться в мене,
Жінка, яка б могла бути сердечним ученим.
Яка кличе хтозна-скільки душ у мою хату,
А потім зі мною, злою і сонною, починає дебати.

Жінка, яка, багато років поспіль, хоче моїх чоловіків,
Хоче їх по справжньому, дико і тваринно, не бачачи гріхів.
Сидить собі в підвалі, на моєму дивані і тягне кальян,
Вона курить, і заливає гіркоту віскі, а я кашляю і грію чаю стакан.

Та жінка записує вірші на серветці і дарує їх разом з одягом,
Забуває імена тих, кого вчора любила,
впізнає, важко згадуючи, як сни, з подивом.
Забуває конфлікти, образи, ескізи і масу ідей,
Утрує трагічність життя... і, коли сумно, вивчає людей.

Ця жінка пише рядки між звітами і на квитанціях,
Щільно зашторює вікна, або раптом виходить на незнайомій станції,
А я свої одинокі вечори проводжу на даху,
Проганяю тіньову невдаху, і п’ю за свободу,
А вона, в той час, пробує на смак різну погоду,
І заводить нових знайомих, яких я не впізнаю.

Ця жінка носить моє прізвище і любить моє ім’я,
Роздає мій номер телефону на вулиці, і у неї хижо загострені вилиці,
Вона не чіпляється за людей, скандали, гаманці чи нові спідниці.
Не чіпляється за слова, бо сама прозоріша і світліша,
Але мені без неї щастить більше,
А їй без мене жити веселіше.
І ми зустрічаємось перед сном, рахуючи рутинну решту,
В дзеркалі, коли мене відпускають з буденного арешту.

Вбий мене

Я чекаю тебе, здається, вічність. Вбий мене!
За потопленим листом надій списаним,
Проколи моє серце любові списами,
Знищуй все, що до мене було написане.

Нищ усе, виливай мої сльози ріками,
Простягай мої руки до неба, за тебе молитвами,
Я хотіла кимсь бути тобі, та нитками
не зв’язали нас ангели, не втопили нас демони.
Те ж мені.

Ти для мене один
мученик,
я тобою одна
мічена,
За порогами снів
лишена,
до любові твоєї
не пущена,
І любов тобі визвала прощею,
І тепер буду лиш ненависною,
Виживай мене, руш мене, нищ мене.
Вбий мене.
Нижче.
Вбий мене.
Нищ ме-не...

Чоловіки

Чоловіки які входили в наше життя, і які тільки заглядали в вікно,
Чоловіки, що палали пристрастю і ті, що були з нами холодними,
Чоловіки, які любили нас “після” стосунків, і поважали “до”.
Ділились на тих, хто проведе з нами вічність, і тих хто, як пора року, мине.

Чоловіки, які тримали нас за руку, і ті, які ніжно вбивали,
Чоловіки, які грали на наших болях, і ті, що на струнах душі.
Всі були важливі і ті й що возносили, і ті що дробили всі п’єдестали
Окрім тих, які були завжди й до всього байдужі.

Чоловіки, які зваблювали достойністю, і, які зваблювали пороками,
Чоловіки, з якими лягали спати, і ті, з якими тільки кохалися,
Чоловіки, яких любили за все, і яких — ні за дари, ні за уроки,
Спочатку любові просили, а потім міняли місця.

Чоловіки, які чули наші стогони, і які бачили наші сльози,
Чоловіки, які хотіли з нами дітей, і ті, які вели напоказ, як "знамена",
Чоловіки, які писали нам вірші, і ті, які штампували погрози,
Кожен по-своєму нам підставляв душу й рамена.

Чоловіки, які вбивали себе алкоголем, і ті, що вбивали себе в авто,
Чоловіки, які дарували зірки на небі, і, які колекціонували жінок.
Всі чоловіки бачені і відчуті,
всі чогось вчили,
а потім щезали, втікали,
залазили під шкіру,
і проклинали за байдужість, або любові просили.

Чоловіки, пульси яких пульсували в нас ритмами,
Чоловіки які розпалювали так, що не могли стримати.
Були нам піснями, словами, криками, молитвами,
Нашим продовженням — нашими руками і спинами.

Чоловіки, які любили нас, в нас залишалися,
Життя не кінчається смертю, у долі не має кінця.
І той, що єдиний, вертається в формі вигнанця.
І ті що верталися,йшли під дулами серця.
Навшпиньки....
До себе...
По терціях....

мені б тільки...

Розкраяне небо на зойк і на подив,
Мені б тільки дотик. Міняю на подих.
Мені тільки дотик від тебе до мене,
Про нас ще не пишуть романси ромени.

Про нас й не напишуть. Про нас ще не знають,
Ми на півдорозі у пристрасть щезаєм.
Мені б... тільки дотик від тебе до мене,
Мені би віддати безумство й шаленість.

Мені тільки тіло, не треба півсвіту,
Не треба ракети, планети, орбіти,
Не треба зізнання. Торкнися губами,
Мені тільки дотик до... карді-о-грами.

І фальші ні граму, мені тільки щирість,
Ти ходиш за мною, мені тільки віриш.
Від тебе до мене бажання і сни.
— Не бігай за мною! Мене... зупини!

Ти — постскриптум

...айсберги байдужості на обрії
два пропущених ... сиджу, немов німа
в телефонній книжці ти ще "обраний"
а в реальності тебе давно нема...

все, що було, розійшлось частинами,
до чужих людей, до зайвих вух...
про майбутнє мріяли годинами...
а тепер... ти хто? вже і не друг...

ти тепер мені... хто ти?
як же ж позначити?
ти — моя химера? тінь? фантом?
ти... чужий. ти — вчасно непробачений
ти — постскриптум за старим листом.


Олеся Венгринович

Олеся Венгринович

Аспірантка 2 року навчання за напрямом “Мистецтвознавство” в Київському національному університеті культури і мистецтв.
Асистент кафедри телережисури.
Брала участь в поетичному мега-марафоні “Віршень” (колишній “Сліва-Фест”).
Була співорганізатором “Віршень у КНУКіМ”.
Брала участь у Міжнародному фестивалі від видавництва “Каштановий дім” “Вогняні рими”, у “Книжковий арсенал”-2014, літературна сцена “Країна мрій”, Фестивалі співаної поезії “Відкриті небеса”.
Виступи в музеях, бібліотеках, на різних тематичних вечорах, цілий цикл виступів в УкрДомі і КМДА під час революції.
Кілька революційних віршів передані в національний музей літератури України.
Публікації на інтернет-платформах: “Поетичні майстерні”, “Сучасна українська поезія”,
в журналах “Золота Пектораль” плюс, журнал “Дніпро”, в газеті “Літературна Україна”.

Олеся Венгринович — ЛІРИКА ТА ІСТЕРИКА

*
Нагору