Леся Хоменко
Чомусь я в небо падаю разом з твоїм подихом...
Чомусь я в небо падаю разом з твоїм подихом
А ти мені став запеклим ворогом.
Залиш собі моє нестримне тепло
І забудь усе, що б там не було.
Я оближу із губ твоїх краплинки меду,
Хоч поглядом візьми мене до себе.
Закутай хвилями свого волосся,
А потім ущіпни, щоб не здалося.
А коли очі твої бачать в небі зорі –
В момент той я завжди з тобою.
Мені ж не треба ані зір, ні ясних днів –
Твій погляд це усе замінює мені.
Лиш не впади в полони безчуттів,
Бо там не знайдеш ти своїх світів.
Який із них сьогодні у тобі?
Не знаю я. Чи знаєш ти?
Я не вмію спинятися на півкроку...
Я не вмію спинятися на півкроку
Але ніколи не доходжу до фінішу.
Я десь гублюся у думок потоку,
І вже себе дістала я своєю вірністю.
Я хочу покружляти в брудних танцях,
Щоби лягати спати лише вранці.
Я можу увесь світ заворожити,
Й при цьому в нім не жити.
Господь теж не живе у ньому...
Я більш не відчуваю втоми
Від життя,
Й не маю каяття.
|