Класика Проза Усяка всячина Прислів'я, приказки Перевiр себе! Хихітня Відгуки

Любовно-eротична лірика



Hosting Ukraine


*

Еміль ВЕРХАРН

(1855-1916)

із ЦИКЛУ ,,ФЛАМАНДКИ"(1883)

ФЛАМАНДСЬКЕ МИСТЕЦТВО

Мистецтво Фландрії, колись
Жінок дебелих ти любило,
І їх жага й розкішне тіло
В твоїх шедеврах зайнялись.

Жінки у вас - мов шал весни,
Червона кров і біле тіло;
І віддаються там безсило
З царською щедрістю вони.


ТРЮАНДАЛІЇ

Колись любили тут гулять -
У теплих закутках рівнини.
Були у хлопців дужчі спини,
Й дівчата вміли чарувать.

Тоді за довгими столами,
Кругом простих і добрих страв
Серед наїдків і забав,
Над салом і окороками,

Гурти підпилих гультяїв
Сміялись, бавились, співали,
На повні щелепи жували
І налякать могли б мерців.

І кожен парубок жадливо
Шукав пругких жіночих тіл,
Які не мали більше сил
І п'яні корчились манливо.

Огнями клекотіла кров,
Займались погляди жагою,
Пройнявши хіттю огневою,
Щоб спопелити іх любов.

А перса ніжні та опуклі,
Що впитися б зубами в них
У шалі пристрастей міцних,
А перса звабливі й набухлі

Вже випинаються з-під рук,
Неначе яблука доспілі,
Що звисли з гілки на дозвіллі
Рожевим сяєвом навкруг.

І хіттю збурені дівчата,
Ковтаючи і ковша вино, -
Їх шлунок сповнений давно
Й спідниця іх уже зім'ята, -

Хрипіли дико в жаготі
І божеволіли з нестями,
Кричали повними ротами,
І, мов скажені, в забутті

За самців бились і качались
По всіх кутках серед столів;
І довго натовп клекотів
Від темної жаги, - й здавалось,

Що іх змагання віч-на-віч
Проймало гомоном долину.
І пси, вартуючи рівнину,
Від жаху вили цілу ніч.


ЖАГУЧЕ КОХАННЯ

Навіщо непотрібні та пусті розмови,
Коли горить п'янке бажання в них?
Що погляд їм святош і їх похмуре слово,
Коли надвечір, в сутінках густих,
Він чує, як вона займається жагою,
Коли, її обнявши, він спиняє зір
На круглій шиі з ніжною смагою,
На очах, де горить огонь сузір,
Коли вона, сп'яніла, вся розкрита,
Запалена коханням, полум'ям горить, -
Бо кров у ній тече несамовито,
Бо через край жадоба клекотить, -
І хоче, наче стіл, своє простерти тіло,
Де б парубок міг їсти й пити, сповнений снаги,
Стискаючи її в своїх обіймах сміло,
Весь торжество кохання, тіла і жаги!

Обнявшися, вони ідуть поміж кущами,
Де стежка стелеться, протоптана для двох;
Вони повільно йдуть і бавляться листками,
Прокусюючи іх і стишуючи крок,
Сміється він і згадує свої вагання,
Поки наважився дружиною назвать,
Він пригадав - як і вона - її зітхання,
Коли він силою посмів поцілувать.
А зараз ій уста від пристрасті вологі,
Немов п'янким вином кохання упилась -
На чистому повітрі, де крута дорога
На захід сонця кров'ю зайнялась.
У спільній згоді, там, під гущиною,
В рухливім плетиві зелених гіллячок,
Вони курінь старий шукають самотою,
Давно колись людьми покинутий куток,
Де чути, як співає-шелестить пшениця,
І золотий овес, і синій льон рясний.

І враз тоді вони своі схиляють лиця,
Й схвильовані до краю падають вони,
І дикий пал чуття проймає тіло їхнє,
І задоволена іх інстинктивний шал;
І тільки хоч на мить жадоба їхня стихне,
Знов поривається її бурхливий шквал;
І геть зім'ята вже трава навколо,
Немовби тут пройшов раптовий град,
І гілля зірвано, й земля прослалась гола -
Від хтивої напруги ніг і п'ят.
Вона відповідає на його бажання
Без сорому, без страху, без борні.
Нехай ганьблять на селах їх кохання,
Що в їх серцях вирує навесні!
І він, єдиний цар знесиленого тіла,
Обранець, що припав до серця їй,
Він бачить, як повисли руки їй безсила
І гордість світиться у постаті міцній.
І знов тіла жагою клекотали,
Здіймався вир міцних обіймів їх,
І спазми криками безумними лунали,
І хіть його сягала їй до ніг.
І він її хотів би спопелити,
Вона б хотіла заніміть навік,
І цей останній шквал несамовитий
Такий напружений, що викликає крик.

І хай село ганьбить їх без упину,
Нехай неславить їх - та прийде скоро час,
Коли батьки дозволять взять дружину,
І нинішній її коханець, після всіх образ,
До неї прийде знов весільною порою,
Надіне їй каблучку, й серед пишних квіт
І осяйних свічок він поведе з собою
Тремтіння матірне і вісімнадцять літ.

Переклад з французької Миколи ТЕРЕЩЕНКА

*
Нагору