Пестила мене
Шепотіла:
Гарно.
Шепотіла в ухо:
Мій.
Гладила й шепотіла:
Скажи.
А після говорила:
Ти — чужий.
Прощались —
Цілувала, цілувала.
Я гніваюсь
Ти знала
Що я не забуду тебе.
IV
Перса твої
Мої:
Я їх цілував.
Ноги твої
Мої:
Я їх пестив.
Між твоїх стеген
Мох.
Тіло твоє
Моє:
Воно тремтіло.
Ти —
Моя:
Ти віддалась.
IN
Жінка що віддається не часто
і таїть у собі стриманості красу —
ніби тобі самому — каже — що своє кохання
я тобі — я тобі несу —
і чому тільки мені — не знаю я —
і дивуюсь — і не розумію — й не вірю їй —
і її життя — і своє з плямами —
печально й мовчки змірюю —
і навіщо мені — ще одна
і навіщо — болюча — мені — рана
і хочеться щоб це була остання
і хочеться щоб вона була остання…
ЕРОТИЧНИЙ СПОЛОХ Людмилі Трофимовській
Білим вінчиком магнолія накрилась.
Пелюстки невинними руками
Просять їх любити, не займати.
І благаючи слізьми запахів плачуть.
Велетенська квітка білим плаєм
Розляглась на глянсуватім листі.
Вогкі ткані мов сукна тонкого
Ритвинами жилок побрались.
На білявих грудях молодої,
Увінчаної спрагою і коханням,
Рожеватий крем живого тіла
Ледве чутно проступає тоном.
Наче тіло ніжне і тужаве
Віддає, не знаючи для кого —
Геть розкинула в жадобі білі ноги
Показати очам таємницю сполу.
Розкриваючи без сорому своє хотіння.
І в мені підводить огненосний гамір.
Роздуває еротичний сполох
У крові моїй білявими ногами.
Доторкнись до неї — то іржа болюча,
Мов проказа бура, її вкриє тіло.
За надмірно-хворобливу пристрасть
Вона болями й тоскою платить.
А краса стискається і бухне
В її персах — пупляху тугому,
Щоб чекання млосне розірвати
У могутній ароматний заклик.
І в потокові тому труйному
Упаде на постіль голова безсила,
І уродиться продовження роду
Насінньова зав’язь — ціль природи.
«ОДНА ТЕМА КОХАННЯ...»
Готувати тематичну добірку будь-якого поета — справа завжди ризикована.
Не є винятком і Михайль Семенко: лишень почнеш говорити про нього як про
футуриста,
а він уже називає себе антикваром...
Те ж саме й щодо еротичних поезій. Тому, читаючи цю добірку, повсякчас
треба пам'ятати, що М. Семенко не завжди такий, яким ми бачимо його в
пропонованих мініатюрах. Гранична сміливість у нього, як правило, змінюється
сором'язливістю, грубість — ніжністю, непроникність — стражданням. Цю
полярність можна проілюструвати, пославшись на Семенків вірш «Еротеза»
(1916), де поет говорить, що він — «роза в дівчиній косі», і тут же зізнається:
Я ввесь належу небесам,
А часто кущика доволі.
М. Семенко не випадково сповідував не просто футуризм, а так званий кверофутуризм
(«кверо» — то щось ніби «палкий, жагучий»). Він вигадав власний напрямок,
який і дозволяв поетові бути різним, не зашореним певними, навіть футуристичними,
догмами. Звідси дивовижна ніжність і не менш дивовижна відвертість у творах
М. Семенка: не приховуючи своїх амурних походеньок в одних віршах, поет
раптом у «Поцілунку» (1916) шепоче:
...Нащо, нащо сказали,
Що я — такий, як всі!
Ймовірно, що саме ця вразливість і стримувала поета й не давала переступати
тієї межі, за якою еротика набула б рис порнографії. М. Семенко належав
до того покоління, яке покликане було оновити мову української літератури
— для цього, скажімо, з традиційно селянської вона мала стати літературою,
яка успішно освоювала б і міську тематику. На думку найталановитіших представників
цього покоління, в літературі не мусило бути заборонених тем. Щодо інтимної
сфери людського життя, то саме в ці роки на зміну підкреслено цнотливим
описам прийшли більш відверті рядки та абзаци, яскравими зразками яких
с й твори М. Семенка. Можна назвати також Валер'яна Поліщука, Раїсу Троянкер
та ін.
Як змінилася ця мова, можна побачити, порівнявши, приміром, відому пісню
«Розпрягайте, хлопці, коні...» та вірш М. Семенка «Панна з третього поверху»
(1918). «Сад зелений», «вишневий сад», копання криниці у надії, що до
неї вийде на побачення дівчина, - сюжет відомий. М. Семенко теж кличе
дівчину на побачення.
Живе вона на третьому поверсі. Герой просить панну «обернутися постаттю
до таємного сходу в саду». Але їхнє побачення має відбутися в «чорному
парку».
На відміну від популярної пісні, драматизм якої підсилений класичним
«трикутником», вірш «Панна з третього поверху» начебто простіший. Але
ця простота позірна. Імпульсивне поривання ліричного героя, мовчання панни,
обіцянка героя прийти в «чорний парк»...
Сюжет Семенкового вірша на цьому обривається, але вірш — і в цьому його
секрет, загадка — має продовження... в незавершеності, в невідомості,
перед якою опиняється читач.
Українська поезія XX століття взагалі і лірика М. Семенка зокрема піднялася
на новий щабель, вона стала оперувати новими категоріями, виробила нову
образність, ритміку. Ускладнилися стосунки між героями. Інтимна лірика
стала відвертішою і водночас тоншою, глибшою, складнішою. І одним із першопрохідців
на цій стежці був Михайль Семенко — його часто ризиковані «рейди» над
краєм прірви значно полегшили роботу наступникам. І цього ми ніколи не
повинні забувати.
Микола СУЛИМА
ПРИСТРАСТЬ
Твоє тіло слизьке як пристрасть
І виблискує ніби «Відьма» Ропса
Воно викликає таку безмежну
пристрасть
Як твір Хеопса
Я звіром став мене безтямить пристрасть
Із горла лізе темно-синій вий
Ти вся тремтиш благає давить пристрасть
І в диких тисках давиш до грудей
У вогкім тріпоті завмерла стихла пристрасть
І простяглась пекуча сила рук
Так розпливлась по ліжку пристрасть
Червоних мук.
1. Х.1914 Київ
Я люблю безстидні рухи
І свободу почувань
Як оголюються руки
І тремтить звабливо стан
Лиш останній ступить крок
Поцілуйний випить трунок
Щоб відчути холод зубок
Персів сонячний пісок
І завмерти в лютих звивах
В гамах грішних диких мук
у владних тіла переливах
Щоб забуть про Божий стук.
8. Х.1914 Київ
ТИ
Я люблю твій стан
Я закоханий у згиби тіла
В тобі і Стріндберг і Ростан
Як затремтіла
Прекрасна ніби станс
Ти у екстазах загорілась
Журна немов старий романс
Як німфа що у лісі стрілась
Ти чиста й грішна як свята
І сяєш в сяйві білім тіла
Коли уперше затремтіла
Розквітла ти мов золота.
16. Х.1914 Київ
АЖУРНА СУКНЯ
Я клаптик побачив спідньої сукні
Ажурної сукні під рухами ніг
Ніжки як витонч струмні і струнні
І в струнних акордах край них я приліг
Мені подобається коли ти проходиш
І повні проміння рухання колін
Ти поглядом палиш і рухами твориш
і оживлюєш ласкою холодність стін
Я бачу крізь струни побіжність усмішки
Прозорість панчохів і сталевість ніг
Як близько як близько омріяні ніжки
Я в струнних акордах край ніжок приліг
20. ІХ.1915. Владивосток
Із циклу «ГІМНИ св. ТЕРЕЗІ» (Олександрі - сестрі)
XIV
Я осріблюю пам'ять твою
Струмком сонатіни.
Нараз... забачив змію.
Сховай на колінах!
Сумною блакитністю зім
Серце зркрий од стін.
Вночі я тобі розповім
Про м'яхкість твоїх колін.
1918 Кибинці
ОКСАМИТОВИЙ ДЗВІН
Осліпи мого звіра заголеністю ніг
Гіпнозом проміневих недоторкань
Я не підійду — ні коли скажеш: — встань!
Стомленість і вимученість — рештна принадність
В тремтіннях тіні оксамитовий дзвін
Роздягни свою душу — твоєї крови владність —
Роздави свій вохкий рубін!
8. V. 1918. Київ
Із циклу «Біла студія»
ТІЛЬКИ КРОВ
Очі міцно, міцно стиснуті
І заломлені губи.
Вохкі коліна з біллю роздвинуті
В час солодкої згуби.
Не було початку — не буде
краю.
Таємність ковдр.
В цю хвилю почувається
Тільки кров.
***
Перса твої
Мої:
Я їх цілував.
Ноги твої
Мої
Я їх пестив.
Між твоїх стеген
Мох.
Тіло твоє
Моє:
Воно тремтіло.
Ти -
Моя:
Ти віддалась.
24. 11.1921 Москва
КОХАННЯ
Женщино ти здивована
ти не відчула що то з приязні
ти не знаєш що то було обмірковано
то було нарочито так одверто й ясно
женщино ти мені подобаєшся
лише три дні а я майже закоханий
а ти такою неприступною робишся
ти образилась і я для тебе непроханий
женщино я не можу заснути сам
позавчора були разом в опері
а вчора я пив вино з проститутками
і плигало моє серце в скаженім попурі
і скоро скінчиться лише тиждень нам бачиться
і завше я нещасливий і завше ви женщини
твій образ з образою в моїм серці значиться
і я теряюсь де подітись мені сьогодні ввечері.
13. ІІІ.1921 Рига
***
Тобі — дитино моя — що завтра на аборт підеш —
Тобі — що тільки місяць йому --
Тобі — що місяць як зародилося а живеш
мільйони віків у животі цієї жінки що я люблю —
Місяць уже тобі а завтра ти — ніщо, викинуть
твій кавалочок у відро з помиями —
І попливеш ти каналізаційною трубою
аж у Чорне море, де й зародилось од мене —
Тобі —
Тобі —
Тобі це
Невідомо і ніхто не взнає -- ні матір твоя,
ні я, твій батько —
Хлопець ти було б чи дівчинка —
Любило б маму свою і говорило б: мамо!
Любило б батька свого і говорило б: тату!
Ссало б молочко з грудей і жмурило б оченята на сонці.
Але минули б роки —
І ти пішло б у дитячий садок —
І виросло б, і змагалося б, і зачинало б...
Будь вічне ти, що завтра плаватимеш в відрі
Завтра я прожену твою матір,
Зникне з серця мого вона, як ти з її тіла
Будь вічне ти, безсиле й розумне -
Ти жило стільки, скільки дано тобі.
Будь вічне ти, бо і я вмру,
І мати твоя вмре, і не одне ти
Плаватимеш завтра в білім відрі.
1926
П’єро кохає
Я мовчу
До тихих затонів своєї душі прислухаюсь
Про те що мовчу не признаюсь не признаюсь
Я смутний
Я смутний
Я смутний
Бо щось душу стиска мов кошмар навісний
Я веселий
Бо в смутку є пелюст невмерлий
Я не хочу буть листом осінньо-зотлілим
Не хочу про зиму зітхать восени
Хочу бути смілим
І жду весни
Хочу буть в парку і милій читати Верлена
Хочу кружляти я з нею у парі в юрмі
Багнесь ноктюрнів Шопена
Душу її зрозуміть
Хочу заплющити очі тісніше тісніше
Душу свою відчувати струнніше струнніше
Я люблю
Я люблю
Я люблю
___
Я мовчу
І до тихих затонів своєї душі прислухаюсь
Що чую — я в душу до тебе віллю
Я признаюсь.