Класика Проза Усяка всячина Прислів'я, приказки Перевiр себе! Хихітня Відгуки

Любовно-eротична лірика



Hosting Ukraine


*

Катерина Єгоренкова

Катерина Єгоренкова

всі жінки, яких ти любив до мене —
хто вони?
чи згадаєш їх поіменно?
всі жінки, яким дарував каблучки,
камінці, сережки, тонкі обручки —
де твоя скінчилася ойкумена?

всі жінки, яких ти колись покинув —
безсоромні губи, чуттєві спини,
всі панянки, хвойди та господині —
де було їм місце в твоїй хатині?
із якої цегли нині
між вами стіни?

всі жінки, які тебе пам’ятали,
частували, пестили, пригортали,
що ти залишив їм на добру згадку —
листування, фото, рахунок в банку?..
ти заплющив очі —
і їх не стало.

піднімались з ліжка ще до світання,
цілували сонного на прощання,
прочиняли двері в холодний ранок,
замовляли каву, таксі, сніданок
всі жінки — по черзі.
і я — остання?

 

***
що ти бачиш там, за його руками
за його коханками та ляльками
за всіма таємницями і замками
за холодним вітром його душі?

що ти робиш, жінко, в його обійсті
в тій оселі клятій, що досі бісить
в тій постелі, знову і знов — навіщо
до яких ти прагнеш іще вершин?

що ти можеш — дійсно, ну що ти можеш?
ти його не втримаєш, не стриножиш
забагато тої важкої ноші
забагато чорних чужих знамен

забирайся звідти, рушай на північ
за тобою чути вже третіх півнів
і коли прокинеться він опівдні —
не згадає жодне з твоїх імен

 

***
він приходить до неї тихо, як перший сніг
він цілує її за вушком, немов дитя
я не міг закохатись — думає він — не міг
бо із того кохання не буде нам вороття

він приходить посеред ночі, вона вже спить
до світанку зосталось кілька годин лише
не болить
не болить
тобі уже не болить —
він шепоче ледь чутно в ніжне її плече

він приходить до неї першим, він знає час —
саме той, коли можна в самотність її прийти
є такі незбагненні речі довкола нас —
ненаписані нею вірші, невідправлені ним листи

 

***
як мені страшно, Отче
як мені страшно
я загубила розум і майже — пам’ять
бігла шукати щастя у день вчорашній
а відшукався лиш за душею камінь

як мені гірко, Отче
спаси й помилуй
я не навчусь літати, я неспроможна
твій милосердний янгол позичив крила
але ж у небо, Отче, мені не можна

як мені тоскно тут, за трьома морями
в місті, де навіть вітер мною гидує
хто мене тут шукатиме з ліхтарями
хто мене обігріє та нагодує

якби ж ти бачив, Отче
якби ж ти відав
скільки невтішних сліз я тобі дарую
діти мої ненароджені, мертві діти
чорна пташина зграя в душі вирує

що мені, Отче, буде
що мені було
певно, лиш ти один достеменно знаєш
зглянься, безгрішний
най би я все забула
най би незчулась — милуєш чи караєш

 

***
хіба ж тобі не болить, моє серце?
хіба ж тобі не пече, моя зрадо?
най би ти зник навіки, кохане стерво
най би не народився, моя відрадо

хіба ж ти не відчуваєш, коли я плачу?
хіба ж ти не розумієш, коли я гину?
бувай же собі здоровий
бувай, юначе
зимуй у чужому ліжку, ворожий сину

хіба ж ти не прокидався посеред ночі?
хіба ж тобі не тремтіли зрадливі губи?
злягайся з ким хочеш і виживай як хочеш
скоріш би тобі відлилося, мій нелюбий

 

***
він їй каже — серце моє, сонце моє
дні коротшають, ночі довшають
час іде
зима настає

він їй каже — я віддам тобі все своє
все тепло, все нутро
все, що маю
все, що я є

він їй каже — мертва вода гниє
вогонь горить, білий янгол спить
хтозна, де тут тепер чиє
і полин гірчить

він шепоче — зоре моя, доле моя
як приспати всі твої незліченні «я»
як зібрати докупи
в одному пазлі
твоє ім’я

він кричить, роззявляє рота
мов дикий птах
він скидається на ідіота
в її очах
шаленіє, б’ється, психує
гарчить, сичить

та вона його знов не чує
бо він — мовчить

 

***
прислухайся — що каже місяць, шепочуть трави
я звикаю тобі радіти, звикаю жити
я ходила наосліп, сама у собі блукала
і забула, яким буває травневий вітер

і забула, яким буває липневий ранок
так боліло — немов з живої здирали шкіру
я вбивала любов — так пристрасно і старанно
і незчулась, як опинилась на краю прірви

прислухайся — як тане крига, вщухає злива
як вміщається моє серце в твоїх долонях
чи прокинусь з тобою всміхнена і щаслива
чи про мене забули янголи-охоронці

 

***
віддавала серце — гребував, не хотів
відпускала сльози — легко, немов птахів
двері відчиняла — мовчки проходив повз
снами захлиналась — чорними, як наркоз

відкривала душу — він по ній чобітьми
довіряла мрію — він її не здійснив
марила коханням — знехтував, не зберіг
дарувала щастя — викинув за поріг

відлітала в небо — втримати не зумів
виливала горе — він не знаходив слів
плакала дощами — був, як суха трава
впала у нестямі — так і не врятував

 

***
буде так: я піду на захід, а ти — на схід,
ти шукатимеш шлях до мене, а я — до себе
стрінеш вітер — розпитай же його як слід,
чи він справді бачив те сьоме небо

буде так: ріки болю вийдуть із берегів
і назовні вийде все потаємне
я любила — надто
ти — не любив
рятувати пізно брудне знамено

буде так: я виживу, хай там що -
розливай же реквієм по чарчинах
це не сльози, брате
це просто шок
це твоя наруга — ножем у спину

 

***
а вона не така проста, як здається,
ти — помиливсь
залицяльників — черга змією в’ється,
як і колись

а вона, хоч примарно-тендітна ззовні,
насправді — сталь
у її вибухово-пекельну зону
відважся — стань

а вона зневажливо кине оком:
ти — хто такий?
рік за роком, і з кожним наступним кроком
ти їй — чужий

а вона, мов лезо, — тонка та гостра,
тож — стережись
не для тебе — омріяний теплий острів,
прованс, париж

не для тебе — її розмаїття,
краса і суть
поміж цвинтарних мертвих квітів
тебе знайдуть

між зимою і снігом талим —
скінчився вальс
ти віддав її на поталу?
що ж — начувайсь

 

***
у далеких світах
світанком, на самоті
ходить-бродить одна-однісінька моя тінь
жебракує по барах
співає сумних пісень
заливає кошмари сльозами, немов дощем

у далеких краях
звідкіль ти колись пішов
ходить-бродить одна безхатня моя любов
підбирає недопалки, нишпорить по кутках
все шукає, шукає щастя на смітниках

у далекому небі
безкрайньому, як вода
ходить-бродить стара чорнява моя біда
перехоплює, наче подих, мої листи
не соромиться замість тебе відповісти

у далекій отій
останній на двох весні
загубилось моє кохання в твоєму сні
і блукає у нескінченному лабіринті
і танцює самотнє танго в шаленім ритмі

 

***
я буду з тобою
знаєш, я просто буду
навіть якщо небеса упадуть на землю
навіть якщо річки поміняють напрям
навіть якщо на півночі щезне крига

я буду з тобою
я тобі обіцяю
я буду тебе тримати на цій дорозі
я буду з тобою спати
і просинатись
я буду твоїм коханням
твоєю тінню

я буду з тобою
я неодмінно буду
і можеш не сумніватися — я залишусь
навіть коли у інших забракне сили
я буду з тобою
скільки сама захочеш

Катерина Єгоренкова народилась у 1976 р.
У 1998 р. закінчила Харківський авіаційний університет.
З 1997 року працює у сфері мас-медіа – творчий шлях почала ведучою ранкового шоу на першій незалежній радіостанції Харкова «Радіо-50». Потім була ведучою розважальних та інформаційних програм на кількох харківских радіостанціях.
З 2001 року працює на харківському телеканалі "Simon" – ведучою інформаційних програм «Об'єктив-новини» та «Об'єктив-тиждень».
Член Національної спілки журналістів України.
Захоплення – література, театр, подорожі, аргентинське танго.
Автор поетичної збірки «Танго между строк» (Харків, 2015 р.)
Переможець IV Міжнародного поетичного конкурсу «45-й калібр» (2016р.)
Переможець літературного конкурсу «Людина. Доля. Епоха» (Харків, 2017 р.) в номінації «Поезія. Молоді голоси»


*
Нагору