Класика Проза Усяка всячина Прислів'я, приказки Перевiр себе! Хихітня Відгуки

Любовно-eротична лірика



Hosting Ukraine


*

Дмитро ЩЕРБИНА

Дмитро ЩЕРБИНА

ПЕРЕКЛАДИ З БІЛОРУСЬКОЇ

Аркадь Кулешов

* * *

Законові тяжіння непідвладні,
Планетами з віддалених орбіт
Існуємо з тобою, різнорядні,
Як виняток, як світ і антисвіт.

Скажу, моя любове, що ніколи
Не ділимо ми хліба — тільки сіль.
Радієш ти, як я смутний і кволий,
І журишся, коли мина мій біль.

Ти зневажаєш мій сердечний захід
Відмовою, найтяжчою з відмов.
Здається, щойно я зверну на захід,
Як ти на схід повернеш стрімголов.

Проте земля б моя осиротіла
І всесвіт би стемнів, якби, бува,
Ти, вибухнувши, в безвість одлетіла
Нестримно, наче хвиля світлова.

 

МЛИН

Дівчиноньку попрощав юнак,
Шляхом побрела вона в долину.
— Скинутись млином би…—
Здумав так
І млином зробився ту ж хвилину.
Люди носять жито вже сюди,
Млин дубовий меле без утоми.
Замість серця жорна б’ються в ньому,
Замість крові —
Струмина води…
Нам легенда повіда про се:
Упаде закляття найдивніше,
Аж коли він перемеле все,
Що йому належало давніше.
Як не гурт належало — притьмом
Скине ваготу свою дубову,
Прийде до дівчат ще юнаком,
В жодну не закоханий ізнову.
А коли багато?.. Годі слів!
Знає тільки він, що пережито
І що цілим світом володів,
Як ходив з дівчинонькою в жито.

 

Володимир Некляєв

* * *

Глухий завулок.
Вітер.
Ніч.
Прощання.
Я загорнусь, до неба звівши зір,
І в думці відновлю пливке кохання,
Неначе полювання — хижий звір.

Ім’я згадаю.
Плечі.
Губи.
Очі.
Воно ж було! Бентежне, запальне!
І тінь його поверх безодні ночі,
Немов рожевий янгол, промайне.

У тіні тій, що ледь над прірву злине —
Й, крило зламавши, кане у глибінь,
Я в щасті проживу бодай хвилину…
Як звір, що п’є сяйливу рожевінь.

 

* * *

Небо, неначе магнітове,
Тягне до горніх висот…
Що ти згубила в тім світові,
Ластівко, іскро, ясо?

Там, попід синню тужавою,
Зір оповивши разки,
Сяють жаркою загравою
Дзьобиком зшиті хмарки.

Чом ти шугаєш кометою
Коло небесного тла,
Швачко моя бистролетая?
Он навіть крильце спекла…

 

* * *

Нервово накину кашне
(Французьку одежу).
— Навідаєш знову мене?
— Адже ж бо.

Пуска, ніби мавка, ману.
— Зварити ще чаю?
Я знаю, що вже не верну.
Вона відчуває.

Як каже французький звичай,
Обійме грайливо
І ніжно промовить: «Бувай.
Вертайся. Щасливо».

Знадвору зирну у вікно —
Махає рукою…
Екран мерехтить у покої,
І чути французьке кіно.

 

* * *

Руїни замку.
Вилюднілий кут.
Кругом шипшини миршаві, похмурі.
Й обличчя жінки на вцілілім мурі —
Коханки короля, що правив тут.

Була вона коханкою чи ні,
Та владаря з’ясирила красою —
Він звати наказав її святою
Й увічнити
На кам’яній стіні.

Збитошний був король той, як дитя,
Не знавши меж ні в щедрості, ні в злості…

Давно зотліли владареві кості
Під чахлими шипшинами життя.
Ім’я його забуто в тих краях,
Де збитки він чинив, ходив війною,
Щоб ошуком
І міццю вогняною
В сусідах послух сіяти
І страх…

Та пал блакитний досі ще не зблід
Очей жіночих! —
Ллється на розлоги…

І сяє смутком
Давньої пожоги
Зухвало-вільний
Полочанський вид.

 

* * *

Ти маревом пливла…
У відблисках заграв…
Виднілася ледь-ледь над річкою і бором.
Від слів моїх пливла, що їх сказав учора,
До слів моїх пливла, що завтра б їх сказав.

Ти маревом пливла…
Всотавши дріж земний…
Між палітурок днів минулих і майбутніх
Ми віднайшли удвох сторінку незабутню:
«Сьогодні ваша тиш», — написано на ній.

 

Ригор КРУШИНА

В ЗАТИШКУ

З тобою в затишку я знов.
Надходить ранок. Тануть зорі.
Не потребує слів любов,
Вона німа в солодкій зморі.

Нам тче полотна сіножать
З роси й квітчастих візерунків.
А губи спрагнені дрижать,
Палких жадаючи цілунків.

Жагуче полум’я тепла
Трима нас чарами в полоні.
Твоя долоня ще пала
В моїй згаряченій долоні.

І нам не треба зайвих слів,
Ми розмовляємо серцями…
Лунає лук розкішний спів,
Роменом пахне й чебрецями.

 

КОЛО ПЕЧІ

Метушилася ти коло печі.
Що за ліктики ладні і плечі!
Пружне тіло, хороше таке.
А з-під хустки — волосся витке.

Я не бачив рожевого личка
І шумливої тої щербички,
Що диміла собі з казана —
На вогні булькотіла вона.

А завзяття твоє й трудовитість
Не давали мені роздивитись,
Що варилося в тім казані:
Мо’, картопля, а може, і ні.

Може, хто чарівливого зілля
Туди всипав про наше весілля.
І слова вже просилися з губ:
«Пригорни ти мене, приголуб».

Метушилася ти коло печі.
Пнулись груди мої молодечі.
Спаленілий, зітхав я тайком.
Був несмілий… юнак юнаком.

 

Михась СКОБЛА

ДІВЧИНА

Душу геть відгонили вуста —
Хмарка доброчесна ніжнокрила
У сльоту на чорні болота
Відлітати зовсім не хотіла.

В тужній порожнечі серед мли,
Як молитва, чулися ридання.
Замерзали сльози. А коли
Повня залила небес підбання

Дівчина під двері підійшла,
Стомлено постояла на ґанку.
Тільки не вернула вже душа
Ні вночі,
Ні потім на світанку.


ПЕРЕКЛАДИ З РОСІЙСЬКОЇ

Осип Мандельштам

* * *

Вінець величності —
Лице твоє,
Вінець тендітності —
Твоя рука,
В несьогосвітності
Твій час стіка,
І все твоє —
Неначе з вічності.

Неначе з вічності
Твоя жура,
І теплина
Долонь освіжених,
І далина
Очей розніжених,
І сміх,
Що гра
В устах твоїх.

 

* * *

Пишна Саймо-красо, ти човенце моє колихала,
Пустотливим і гострим, ним бавились хвилі веселі.
В хвильнім плескоті млість колискову душа наслухала,
І стояли оподаль, мов сестри, самітниці-скелі.

Звідусюди я чув пісню давню журну — Калевалу,
Пісню криці й каміння про долю, що впала титану.
І піщана обмілина — здобич вечірнього валу, —
Мов княгиня, біліла на червені водного стану.

Як зривалися з п’яного сонця стрілки безшелесні,
І на дно осідали, і дно супокійне світили,
Як хилилось, мов плід переспілий, на віті небесній
Ще розіскрене сонце і перші зірниці ряхтіли.

Я причалив і висів на берег кудлато-сріблявий;
Я не знаю, чи довго, не знаю, кому я молився…
Неоміряна Сайма струміла потоками лави,
Білий дим над водою тихенько здіймався й вихрився.


ПЕРЕКЛАДИ З ІСПАНСЬКОЇ

Консуела ВЕЛАСКЕС

ПРИСТРАСНО

Пристрасно, пристрасно й жарко,
Мовби у нічку останню, мене обійми.
Пристрасно, пристрасно й жарко
Всип поцілунками, наче прощаємось ми.

Хочу, щоб нині твій погляд
Розвіяв докуку
Й жагуче обпік.
Може, вже завтра нам доля
Судила розлуку,
Розлуку навік.

Пристрасно, пристрасно й жарко,
Мовби у нічку останню, мене обійми.
Пристрасно, пристрасно й жарко
Всип поцілунками, наче прощаємось ми.

*
Нагору