Анатолій ПЕРЕРВА
Ти збулась, наче сон із вівторка на середу.
Карий коник іржав, і нога - в стремені.
І не хочу я знати, що буде попереду.
Доки ти - наді мною, зі мною, в мені.
Вірш незваний озветься синами і снами
І презирлива гляне в зіниці тугі.
І не хочу я знать, що зосталось за нами,
Доки я - над тобою, з тобою, в тобі.
ОСТАННЄ ОСІННЄ ТЕПЛО
По грані йдемо ми, по краю.
Над плесом крихким, наче скла
І милує нас - чи карає? -
Останнє осіннє тепло.
Вже зблискує в голосi іній.
Але ж з крайнебом - вогонь...
О чиста довершеність ліній
Шовкового тіла твого!
Поглянь, як проміння це грає.,
І щокам - примарний Едемі
Немає дорожчого раю.
Ніж край. по якому ідем.
Не бійся, душа не вмирає -
Невидима, як НЛО.
...А шахи збиваються в зграї.
І милує нас - чи карає?-
Останнє осіннє тепло.
Такі подібні і протилежні -
Лід і багаття, вода й каміння -
Одне від одного ми незалежні.
І нас єднає нерозуміння.
Це непоправно - сьогодні, завтра.
Не розірвані жадані пута.
Невідповідний до віку захват
Сорокалітнього шалапута.
Циганці руку позолотили.
То й нагадала - сніг на калині...
Єдина втіха: нам пощастило.
Що нас єднає нерозуміння.
|