Юрко ҐУДЗЬ
* * *
Немов окраєць хліба,
взяла мене до рук,
поміж долонями зігріла
і піднесла до губ своїх. Натішившись,
переломила навпіл
та й розкришила під вікном
голодним птахам - білим, чорним,
їх налетіло безліч
з тих давніх призабутих сновидінь. А ти все - гулі, гулі,-
скликаєш птахів тих
і посміхаєшся до себе,
а вони
докльовують байдуже
останні крихти плоті. Ось і наїлися
Знялися, полетіли -
немов і не було
А ти все кличеш їх!
|