Класика Поезія Проза Усяка всячина Прислів'я, приказки Перевiр себе! Хихітня Відгуки

Любовно-eротична лірика



Hosting Ukraine


*

Тетяна ДОБКО

Тетяна ДОБКО

***
Осінній дощ змива надії марний сон,
З собою він несе терпких думок полон,
З собою він несе лиш тугу запашну,
Шепоче: схаменись, усе минає,
Повір, душі весна потроху відцвітає...
Вогонь, що вас з'єднав вже більше не горить —
Насправді то була щаслива дивна мить.

***
Хотіла б до плеча твого, мов ненароком притулитись.
Я спрагла від журби й перестороги квітів,
Дозволь з долонь твоїх роси вечірньої напитись,
Дозволь в душі твоїй хоч трошечки погрітись —
Замерзла від незгод, від холоду вітрів й життя,
Буремних непогод й самотнього буття.
Від заздрощів людських і нелюдських стосунків
Врятуй мене мерщій букетом ніжних поцілунків!

***
Він так хотів, щоб я пішла, —
Бринить розтрощена душа,
Бринить, усе волає:
Тебе він більше не кохає,
Ти не приходь, він тільки грає,
Він тільки тішиться
Та з слів твоїх сміється...
Чому ж моє серденько
Досі б'ється?...

***
Не можу я примусити,
Щоб ти мене кохав
Й ворожі перешкоди
На всіх шляхах здолав,
Щоб сильною рукою
Назавжди захистив
Від болю і розбою,
Від всіх нещасть і злив,
Щоб до небес щасливих
Хоча б на мить підняв
І взяв мене з собою
В той край, де не бував.

***
Я хочу буть з тобою
Жорстокою і злою,
Бездушною, холодною,
Чужою, неприродною,
Туману непокори
На себе напустити,
Броню з брехні
Хоча б на день надіти:
Промовити, що ти —
Мені байдужий,
Що поглядом своїм
Вже більше не зворушиш...
Проте не можу —
Серце ще горить...
Боюсь я цей вогонь
Зненацька загасить.

***
Прийди до мене, мій коханий,
Прийди до мене й подивись:
Ти мій, ти, як завжди, жаданий,
Ти мій, як цей осінній лист,
Як цей вже безнадійний смуток
З країн казкових незабудок,
З країн, де блукають стежини
Надії і віри,
Кохання і злуки,
Прощання і муки...
Стежини — бентежать, єднають,
І тут же десь швидко зникають...
Чомусь злії духи в той край не пускають.

Добко Тетяна. Непрохане кохання: Лірика / Тетяна Добко ; передмова Олени Рог. — Київ : Вид-во імені Олени Теліги, 1999. — 88 с. — ISBN 966-7601-08-0

Наталія Дігтяр

***
Ти не дивуйся. Світ тремтить,
А ніч мала й всього замало,
Шалена, неповторна мить
Два серця раптом об'єднала.

***
Відколи, повір, що відколи,
Відколи тебе покохала,
Здається, до того ніколи
Я справжнього щастя не знала.

Здається, став більшим наш світ,
Світлішим, милішим і кращим,
Люблю! Всім — палкий привіт,
Я вже не така пропаща.

***
Скажи, що ти мене не чув,
Що був глухий, сліпий,
Який завгодно…
Усе, здавалось, так природно,
Летіло серце у стрімку безодню
Розбурханих, непізнаних світів…,
О, сила незбагненних відчуттів!
І я у них така безсила…
О, злива довгожданних ніжних слів
І я від них така мінлива…
О, диво давніх кольорових снів
І я у них така щаслива!
Та не безодня — прірва то була,
І я у ній, як лист до запитання,
Що не дійшов до адресата.

***
Несказане хвилює часом більше.
Навчи мене мовчати.
Навчи скоріш почути все,
Що сам не зміг сказати.

***
Як довго блукав
Я по різних дорогах,
Багато згубив, —
Багатьох я кохав...
Тепер, як колись,
Молодий, босоногий,
На крилах лечу
До свого маяка.
Моя ти панянка,
Моя берегиня,
Розгублена мрія,
Рожева зоря...
Я руку міцніше
Твою стискаю, —
Все правда,
Ти — дійсність,
А де ж тоді я ?..

***
У нас усе буде добре,
Оскільки нічого не буде.
Мінливим синім обрієм
Тебе зустрічати не буду.
Не будуть тремтливі роси
Змивати вечірню згубу,
Й напевно ти не попросиш
Аби я тебе забула...

***
Хай все буде у нас попереду,
Синій птах ще постука в вікно,
Зовсім поруч ростуть два дерева,
Та зустрітися їм не дано.

Може, вітер прихилить крону,
Чи сплететься колись коріння,
Зовсім поруч — не значить скоро, —
Я ще маю трохи терпіння.

Хай попереду буде світання,
І надія, і радість, і сни,
Хай попереду буде кохання,
І краса, й неповторність весни…

Добко Тетяна. Неспалима весна : лірика / Тетяна Добко ; передм. Наталки Дрозд; ілюстрації Світлани Олійник. — Київ: Видавництво «Темпора», 2002. — 80 с. — ISBN 966-95991-4-8.

Віктор Зарецький

***
Любов — бездоказова,
Як горіння,
Як примха вітру
І як плач дощу.
Вона завжди несе і біль, і світло,
Повір, лишень, що я Люблю!..

***
Як швидко усе прийшло,
Душа до сонця летіла.
Я вірила в те, що було,
І вірила в те, що хотіла.

 

***
Магія очей зелених —
зрадливо-невинних,
Марево очей голубих —
небесно-мрійливих.
Спокій сірих очей —
задумливо-вірних.
Сонця святковий спалах
у бурштинових очах.
Морська глибина
у синіх очах спочива.
Теплим дивом зігріто
карих очей літо.
Зірка травневої ночі
чорні спіткала очі.
Завжди очі шукаєш,
тільки які, чи знаєш?..

 

***
Не розказуй мені про любов,
Вечорам не підмощуй кладку,
Ти повернешся, якщо знов
Я залишу самотність на згадку,
Подарую печалям грозу,
Хай втішаються, якщо зможуть
Загубити останню сльозу,
Запалити нам нашу осінь.

 

***
Залиш мені спомин про ніч,
Про жадібну і войовничу,
Серед тисяч облич
Ти обираєш тишу.

Залиш мені спомин про день,
Буденний й буденністю грішний, —
Серед безбарвних пісень,
Так легко обрати тишу.

Так легко обрати самотність,
Коли всі навколо чужі.
Так важко тримати вірність,
Коли є куди йти.

 

***
“Ви зрадили мене печальними очима...”
С. Сапеляк

Ви вабили мене печальними очима,
Прокинувся інстинкт мій: рятувати,
Себе, від самоти, її причину
Очима вашими змогла я подолати.

 

Чекання

З удаваною байдужістю
Cказала: Заходь днями…
Дні бавились вічністю,
Ставали вони ворогами.
Хвилини були кайданами,
Я хотіла позбутися їх,
Рятувалась лише думками,
Що ти теж не втратив своїх.

 

Вічна любов

Ви не вірите в справжню любов,
Що буває вона взагалі.
Я боюся лишитися знов
З тінню споминів на вівтарі.

Від чекання до каяття
Відділяє нестримно нас
Невловима миттєвість життя,
Над якою невладний час.

 

***
Тисяча поцілунків
розсипалися в один, прощальний,
решта стали нулями...
Надійний потиск руки,
без лестощів фіміаму.
Жаданий крок до свободи
тепер не зроблю.
Тисячу поцілунків
зберу в один, безмежний,
решта хай буде нулями,
замкненим колом,
Зроблю з них намисто,
і буде завжди біля мене
поцілунком безкраїм...

Добко Тетяна. Просто жити: лірика / Тетяна Добко ; передмова Степана Сапеляка. — Київ : Темпора, 2006. — 202 . : іл. — ISBN 966-8201-23-X

Марія Приймаченко Під тим дубом криниця стояла 1968

***
Є Чоловік і Жінка —
Двоє на всій планеті.
І багато-багато відтінків,
Що єднають душі у злеті.

***
Планета на ймення Ми
шукає свою траєкторію.
Планета на ймення Ти
поряд.

***
Мій ніжний Лицар без щита й забрала.
Легкоусміхнено блищать уста.
Легендою для нас ця зустріч стала,
Беззбройною і я тоді була.

Беззахисно, як ластівка, летіла —
Висока пісня завжди до небес…
Як важко впасти не зламавши крила,
Як легко позбуватись штучних меж.

***
Кінчиками пальців,
Подушечками слів
М'яко стелиш,
Усе долинами та рівнинами…

Море заколисує,
Невідомість збуджує,
Океан почуттів,
Світ навколо тебе.

Гра світла

У Місячному сяйві Панна
Літотепла, стишена, ніжна,
Посмішка легкостанна
Тане у променях грішних…
Видіння — Марево — Квітка,
Вільна дорога без вороття
Стелиться сонячним світлом
І зникає у вирі життя.

Нічний блюз

Відчуваю тебе без дотиків:
подихом дощу,
голосом вітру,
очима землі,
грою світла.
Відчуваю тебе на відстані.
Відчуваю тебе віддано.
Відчуваю тебе до відчаю…

Сила бажання

Героїв двоє — Він і Вона.
Лицар сумний і таємний,
Ніхто про нього не зна.
Жінка близька і далека,
Вірить в любов і дива.
Близька, бо бажання єдине —
Бажання бути разом,
Камінь точить краплина,
Не те ще під силу двом.
Він жадав, щоб бажання зникло,
Бо жінка його — чужа,
Бажання ставало пеклом,
Як лють на вістрі ножа.
Бажання було, як розплата
За час, що нестримно мина.
Бажань не буває багато,
Якщо десь чекає Вона.
Він бажав Її,
Як бажають вітру у спеку,
Як бажає вода вогню,
Як бажають лелеки
Повернутись на землю свою,
Як бажають ще не кохавши,
Не звідавши біль утрат,
Як бажають ще не бажавши,
Щоб шлях повернув назад.
Бажання часом гостріше
Леза холодних слів,
А часом стає палкішим
Давніх мрійливих снів.
Бажання бува неосяжним,
Бажання буває крилом,
Із ним враз стаєш відважним,
Забувши про меч і шолом.
Бажання буває спалах,
Бажання буває грім,
А потім зненацька — примара,
Як світ колихнеться під ним...

Добко, Тетяна Василівна. З Тобою і без Тебе : лірика / Тетяна Добко. передм. Сергія Ткаченка ; післясловo Степана Сапеляка. — Київ : Темпора, 2011. — 179 с. — ISBN 978-617-569-014-7

Наталя Аксьоненко. Відлуння танцю

Наталя Аксьоненко. Відлуння танцю


 


 

*
Нагору