Класика Проза Усяка всячина Прислів'я, приказки Перевiр себе! Хихітня Відгуки

Любовно-eротична лірика



Hosting Ukraine


*

Тарас МАЛКОВИЧ

Тарас МАЛКОВИЧ


***

Погоня тривала
ми бігли сходами вниз
вдаючи з себе краплі що стікають нахиленим дахом
У цьому готелі дзеркало розмовляло з нами і ми
обмащувалися глиною. Ти казала
що це антиблік — дзеркало не повинне відбивати нас
тому ми не розпитували в нього наші імена
Ми стояли такі глиняні і такі безіменні
як два недоліплені глечики — ще без візерунків
Коли ти останній раз змішувала фарби?
О ті незліченні мазки які ти накладала на полотно
Тоді твоє старе дзеркало бачило їх
і говорило з кожною з фарб
імітуючи звуки:
зззззззз казало воно зеленому кольорові
сссссссс казало синьому
Якби фарби вміли говорити вони б тоді
дзеленчали як дзеркало а отже як скло
а тоді до того дзеленчання доблюзовувалася б музика
краплі що стікали з даху поволі перевтілювалися в нас
ми танцювали врізнобіч
розводячи руки так широко
що між ними міг би проїхати поїзд
а тоді ми різко стулялися
фарби нашого одягу змішувалися
їх було так багато
що в дзеркала за розмовою заплітався язик
дивися: на ньому проступили наші імена
час дозволяти іншим краплям стікати з інших дахів

***

Біг з перешкодами завжди втаємничує в собі кару але є одна мить
коли стрибок з цієї кари на ту має вартість: з’являєшся ти
що заснула в утробі завмерлого молитовного слова
і прокинулася з сяючими вустами що вказували на незакінченість
молитви і на нескінченність обряду стояння навколішках
тоді мій біг позбувається перешкод так легко як зникають з ріки
пошерхлі ополонкові кола ти ніколи не граєшся м’ячами
але обважнілі м’ячі снігу давно вже придумали гру тобою — та ось
ти згадуєш молитву, яку недоказала вчора ввечері
і відбиваєш кожен той м’яч уявляючи що бомби знешкоджуєш
і тепер я вже можу зіграти тобі пісню про цигана —
зачекай ось я вже стишую біг
а опинившись біля тебе незграбно завалююся
в цей аж надто мокрий сніговий батут тепер ти впізнаєш мене

***

Анаконда в тобі граційно петлює хребтом
від пояса до шиї рівномірно стиснувши собою кістки
наче мільйони сліпців прагнуть потиснути тобі руку
хребет стискається так що бувши шкірою
він змінив би свій колір а будучи хребтом
не знаходить нічого кращого ніж розкришитися
ти набуваєш зміїної гнучкості
і тепер готова затанцювати на звуки флояри першого ліпшого
заклинача і ось ти вже
надприродно гнешся назад зачудувавши
глядачів котрі бачать тебе людиною
ховаєш язика намагаєшся не виказати себе

***

Так подобається
це перебирання травинок у твоїх руках —
подумалося що можу
показати тобі короткі мультфільми отак самісінько
перегортаючи між собою кілька великих
павичевих пір’їн:
гойднешся собі в гамаку над піском
і весь узір, що на пір’ї, здасться тобі рухливим.
Якщо не чутимеш шелесту пір’я,
визвучу для тебе
виринання морських котиків —
і хай би не було поміж нами жодного
перекрикувача риб

***

Вибачте, сьогодні вхід на небо зачинений.
Гору, що веде туди,
заступили хмари.
Наразі їх розганяють янголи,
зіслані Богом на місце пригоди.
Згодом ті ж самі янголи
будуть ловити у свої крила
твій блакитноокий погляд,
що, мабуть, висмоктав стільки душ
у таких, як я...
Але я ще тримаю в собі щось таке,
що могло б дати мені можливість
ловити твій погляд і в мій бік,
як і ті янголи
(хоч я й не маю крил).
Я ще тримаю в собі щось таке,
що могло б дати мені можливість
увійти в небо
п е р ш и м

***

 

Тарас Малкович народився 15 січня 1988 року в Києві. 
Поет, перекладач. Закінчив кафедру теорії та практики перекладу Національного університету ім. Т.Г. Шевченка. Зараз навчається в аспірантурі, займається проблематикою українського та світового кіноперекладу. 
Окремі вірші публікувалися в українській та міжнародній літературній періодиці і перекладалися польською, англійською та німецькою мовами. Учасник літературних фестивалів. Автор-упорядник антології «Сновиди» (2010). Автор збірки поезій «Той хто любить довгі слова» (2013)

*
Нагору