Класика Проза Усяка всячина Прислів'я, приказки Перевiр себе! Хихітня Відгуки

Любовно-eротична лірика



Hosting Ukraine


*

Юлія ГЛАДИР

Юлія ГЛАДИР

* * *

Кошенятко з душею пантери заплющить очі:
«Я не можу без тебе, не можу без тебе, вовче!»
Забери мене геть, забери мене геть з собою,
Розривається серце нестерпно вночі від болю.
А не можеш, візьми, розірви моє тіло навпіл,
Я так хочу відчути себе в твоїх сильних лапах.
Тільки ночі в одну не з’єднаються вже ніколи.
Рвуться наші ліси в різні боки залізних колій.

2008

* * *

В кімнаті цій давно вже не живуть.
Тепер вона — притулок для любові,
Якій є місце тільки в тому слові,
Що більшить рану в серці ножову.
В кімнаті цій, даровані ночам,
Були б, напевне, разом ми щасливі.
Заходили б до нас під вечір зливи,
І сніг щоранку грітися на чай.
Сідали б голуби на лип гілля.
Зозуля — довгих літ кувати злегка.
Прийшов би час, і завітав лелека,
Тримаючи у дзьобі немовля.
В кімнаті цій зажурений рояль,
Дубова шафа з поглядом у вічність.
І тіні безпритульні дві, мов свічі.
Завмерли. На стіні сирій стоять.

2010

* * *

Торкаються клавіш мої заворожені пальці
В такому хисткому й тривожному світлі свічок.
Тримаюся серцем за серце твоє, щоб не впасти
В болючу зневіру. До неї лишається крок.

Розкриті стривожені очі невиспаних вікон.
Завмерли питанням химерні повіки портьєр.
Ти знаєш ту ноту, якою завершиться відстань.
Ти знаєш ту мить, кров’ю свічки наповнену вщерть.

На спраглих вустах прочитаєш поблідлу молитву.
Я мушу піти. Вже за мить, хоч не знаю, куди.
Ніч буде здригатись в обіймах прозорого вітру.
Я мушу піти. Бо інакше лишусь назавжди.

Зриває портьєри, задмухує свічі. В облаві
Моє сонне серце за північ оцю грозову.
Вже пальці не бачать, куди рятуватись від клавіш.
Єдиним рятунком для них залишається звук.

Він нас поєднав. Не дивись так. Я все ж відчуваю
Твій вираз обличчя. Я чую, що ти не сказав.
…Останньої свічки застиглі сльозинки збираю.
А ти закриваєш вікно. Скоро знову гроза…

2010

СПОГАДИ З МИНУЛОГО ЖИТТЯ

В минулому житті ти був котом,
Я ж — кицькою твою вивчала душу.
Писалося життя в черговий том,
І ніч за ніччю падала, мов груші.

Вдивлялись прудколапі кішечки
В твоїх очей зелені заметілі.
Ти ж був моїм. Ти був один такий.
І я одна тебе так розуміла.

Ховались миші марно в свій нічліг,
Коли ми йшли на полювання разом.
В лабетах лап, надійних і міцних,
Моє життя земним ставало раєм.

Й спадали в траєкторії кривій
Ті самі груші. Падав сніг на карту.
І наші кошенята у траві
Вистрибували з радісним азартом.

Смугасті спинки. Темно-синій став.
Стікало сонце на липневі квіти.
І кожне ти по черзі підкидав
Тепер пухкими лапами без кігтів.

Черговий том написано давно.
Підходив сон до нашого покою.
Під місяця напівсухе вино
Ти муркотів котячу колискову.

Коли ж ви засинали, в тиху мить
Чудні думки до мене йшли нізвідки:
Якби з тобою стали ми людьми,
Яким би ти був гарним чоловіком…

2010

ТАК ДАВНО…

Заспівали завісами двері. Долоні сплелись.
Так давно не дощило, хоч бийся чолом об одвірки.
Надіслала мені вчора осінь останній свій лист.
Я схопила його, наче подих, у соннім повітрі.

Так давно не писалось… Давно не писалося так!
Утікала душа то від пекла, то рвалася з раю.
Тільки листя смиренно металось по різних світах
І, впадаючи в сонце, за обрієм тихо згорало.

Ревно стукало серце, наблизити прагнуло строк
До ранкового світла. Натомість — обвуглений вечір.
Так давно не дощило. В потоці сухих пелюсток
Ми не чули дверей, що співали в німій порожнечі…

2010

* * *

Маргарита виходить за нелюба заміж.
Не вдягай замалої комічної маски.
Буде віск і вівтар. Але тільки не з нами.
Ти цього так хотів, мій невінчаний Майстре?

Буде чорна земля сивий дощ марно пити.
Хоч і довгих років накують гороскопи.
Чи побачиш востаннє свою Маргариту?
Все одно догорає безслідно рукопис.

А над містом пливе на мітлі ніч-видіння.
Чудернацькі думки, громіздкі, як гекзаметр.
Тільки попіл від слів. І від музи — лиш тіні.
Маргарита втекла від коханого. Заміж…

2010

ВИПАДКОВІСТЬ

Ми зустріли світанок. Зустрілися ще раз — і зникли
З поля зору дощів на щоках у прадавнього Львова.
Я по бруку бреду, напівбоса й напівбез’язика.
Ти ж мовчиш крадькома. Ти ж ніколи вже не заговориш.

Не дивуйся тому, що страждаю рядки тільки зараз,
На річницю прощання. Й сама вже не знаю, навіщо
В цій пустелі вогнем намальована ніч обізвалась,
Ожививши словами безсоння твої недовіщі.

Не впізнаєш мене. В нас на двох зостається лиш натовп
У гірляндах дощів на дахи й голоси металеві.
Кілометри думок і напружені траси-канати,
Наче вени на лапах надійних у срібного лева…

2010

ТАНЕЦЬ

Дурне дівчисько. Мрії заповітні
Долоньками плекаєш обома.
То схопиш руку, підняту в повітрі,
То в очі зазирнеш не крадькома.

Який він гарний цей поляк! Аж bardzo.
Яке у нього правильне чоло!
Та більше, ніж партнеркою до танцю,
Йому не станеш, що б там не було.

Відкриє погляд вій солодким злетом –
Чи ж винен, що подобається всім?
А танець так пливе, немов планета
Кружля навколо власної осі.

Та в затишну кав’яреньку Торуня
Я більше вже ніколи не прийду.
Посію смутку зернята на струнах.
Колосся думки в пісню заплету.

І може, він ще прийде на spotkanje
В твої неповні двадцять. Все одно.
Його ти вчора бачила востаннє.
Та ще не раз насниться цей танок…

2010

БЕЗ АВТОРА

Я без нього — написана книга, шкода, що без автора.
І не збірник рецептів, і навіть не те, щоб фольклор…
Не виходь із будинку світ за очі з гострою ватрою.
Не дивися на світ крізь лупи обнадійливе скло.

Я належу тому, хто з прозорих нанизаний атомів.
Я належу й сама до невидимих оку намист.
Хоч напишеться вірш, все одно він не матиме автора.
Просто ручка спіткнулась, і бризнула кров’ю на лист.

2011


В ЧОВНІ ХАРОНА

І

Ще ніч підкрадалась байдуже.
Бродило вино в гранях грон.
І наші заблукані душі
В човні перевозив Харон.

На той бік бурхливого Стіксу,
Де шляху назад не було.
І сонце з-за неба завіси
В воді розбивалось веслом.

І все було схоже на свято.
Цей берег тому — ніби клон.
І чайки літали завзято.
Та шляху назад не було.

І наш перевізник невтомний
Розмову підтримав скупу.
Й ковтнув радо пива, немовби
Давно він про міф свій забув.

ІІ

Йдемо з потойбіччя, змарнілі.
Гарчить песик Цербер у сні.
У тебе за спиною ліра
І кроки мої негучні.

З туману надій, тих, що згасли,
Свій човен Харон підведе.
І душі, загублені в часі,
Відправить назад, до людей.

Я йду за тобою, як в танці.
Каміння минаю ряди.
Ти тільки назад не оглянься,
Бо раптом я зникну кудись.

Та долю карбовану нашу
Ніхто ще змінити не встиг.
На мить в мої очі заглянеш,
Щоб втратити їх назавжди.

2011

***

Я твоя половинка друга.
Ніхто ж бо інший!
Це не просто сплетіння душ. А
Сплетіння віршів.

Розчиняєшся в жовтім тумані
Сухого листя.
Назавжди leri, oggi, domani*
Ця довга відстань.

*італ. «Вчора, сьогодні, завтра».

2011

Юлія ГЛАДИР

Народилася 16 листопада 1985 року в с. Броварки Глобинського району Полтавської області. У 2008 році закінчила факультет філології та журналістики Кіровоградського державного педагогічного університету імені Володимира Винниченка. Майже два роки займалась викладацькою діяльністю. Нині навчається в аспірантурі педагогічного університету. Пише дисертацію на тему поезії шістдесятників.
Друкувалася в кіровоградських та всеукраїнських періодичних виданнях і збірниках. Вірші звучали на обласному радіо та телебаченні.
Учасник Всеукраїнської наради молодих літераторів (Ірпінь, 2007).
Дипломант Міжнародного літературного конкурсу «Гранослов» (2007).
Переможець Кіровоградського обласного літературного конкурсу «Сокіл степів» (2010).
Автор поетичних збірок «Рядками незнайдених рим…» (2006), «Під віями ночі» (2011) та книги віршів у співавторстві з двома поетесами «Тройзілля» (2009).

*
Нагору