Класика Проза Усяка всячина Прислів'я, приказки Перевiр себе! Хихітня Відгуки

Любовно-eротична лірика



Hosting Ukraine


*

Іван НИЗОВИЙ

Іван НИЗОВИЙ

* * *
Липень, чудовий липень!
Пахнуть медами липи,
пахнуть медами губи
любої дівчини Люби.

Хтось над вусатим полем
викотив сонця коло...

Сонячні промені ллються
в макові блюдця.
1961
м. Ужгород

***
Немов зійшла з картини Тіціана
пробуджена неспокоєм Венера,
яскраве плаття одягла
й по місту
пішла блукати вечором погожим.

Хто зустрічав,
той зрозуміє,
чому
не сплять вночі схвильовані поети...

А дівчина кохалася у спорті
й ліричних віршів
зовсім не любила.
1961
м. Ужгород

* * *
Катерино, ти знов приходила.
Катерино, ти щось приховуєш.
Щось тобою не договорено,
Щось тобою в листах не дописано,
Щось очима не доголублено,
Не долюблено —
Мною загублено.

Ти приходиш до мене в сни
І шепочеш губами теплими:
"Я така нещаслива з ним.
Нещаслива така без тебе.
Мов на страту, під гострий ніж,
На подружню лягаю постелю,
А постеля — німа пустеля,
Де всі муки ховає ніч.
Солов'ї насміхаються ніби...
Він ревниво шука моїх губ.
А мені — все одно...
Мені би...
Краще б він... каменюкою... був!.."

Катерино! А сон втікає...
Де поділась ти, Катерино?
Чи сховалася за дверима,
Чи тебе взагалі немає?
Прокидаюсь. І марю веснами.
Риюсь в пам'яті, ніби в мотлосі.
І махаю руками,
Мов веслами,
В океані моєї самотності.
1962

* * *
"Ти мій, — ледь чутно шепотіла, —
Ти мій навіки й на віки.
Обсипались на твоє тіло
Мого кохання пелюстки.
Я виросла з твоєї плоті.
Мої плоди — твої плоди.
І в кожному моєму плоді
Твої відбилися сліди,
Твої думки, твої жадання,
І ночі мить, і вічність дня,
І слово — перше і останнє:
З душі, з самісінького дна".
1969

ТРИПТИХ КОХАННЯ

1
І треба ж отак негадано,
І треба ж так несподівано:
Кораблик мого захоплення
В очах твоїх загубивсь!

Куди ж ти поплив, кораблику,
Куди ж ти отак, без компаса,
Без повного віри паруса —
По морю чужих сподівань?!

2
Любов, як радісна сльоза,
Як ранішня росинка,
Яку троянда колиса,
Допоки не розсипле.

А зійде сонце — і зіп'є:
Ані сліда, ні мітки…
А зайде сонце — й знову є
Роса в долонях квітки!

3
До мудрих сивин
Буду наївним хлопчиком,
Дивуватимусь зеленому пуп'янкові,
З якого ось зараз
Випурхне квітка,
А з квітки — яблуко викотиться,
І в ньому,
Такому маленькому, —
Така велика спокуса!
1971

* * *
А що станеться так,
Я не мав і на мислі…
Я придумав тебе
У хвилину самотності —
На хвилину розради…

І раптом заблисла,
Наче образ первісний
В словесному мотлосі,
Самородковий образ,
Ні в кого не вкрадений, —
Моя вигадка щира
Без заміру-умислу…

Я придумав тебе
На довічну розрадоньку,
На довічне горіння,
На довічне безумство.
1971

* * *
Тайна жінки — всім тайнам тайна,
Не розгадана ще ніким.
Її чар золоте кайдання
Носять з гордістю чоловіки.

Вся із затишку і неспокою,
Із узгоджень і протиріч:
То засвітиться яснооко,
То в очах її — темна ніч.

Хто її отакою вигадав,
В плоть зодяг і вдихнув життя?
Хто й навіщо у серці вигойдав
Незбагненно смутні чуття?

Я дивлюсь, я тамую подих.
Ось вуста… Ще вони мовчать.
Тільки подив, нелюдський подив
Закипає в її очах.

Ось зіниці її кришталяться.
В них — півсвіту в оздобі вій.
Зараз станеться… Зараз станеться!..
Я в тривозі. Я сам не свій…
1971

* * *
Банальні зітхання, банальні слова...
Сто днів і ночей,
На мільйон помножених,
До цього предива я веслував,
Думав, воно — першороджене.
А все, як на сцені,
Й на серці грим
Рожевий
Заради такої події...
А що, як пірнути в оману гри —
З гальорки та в лицедії?
Чудовий притулок: ні злив, ні зла,
Ні зим завірюшних,
Ні гамірних весен!
...Затисну в долонях уламок весла
Й мерщій —
від спокуси блакитного
плеса!
1971

* * *
Ми про любов
Давно не говорили —
Соромились інтимності,
Либонь...
І раптом несподівано відкрили:
Запізно говорити про любов.

Нерадісне прозріння, що й казати,
Гарячих не вернути вороних...
Їх іншим і сідлати, і гнуздати,
І відчайдушно мчатися на них.

...Моя рука
Твою ніжніш тримає,
І слово,
Ніби яблуко в садах,
Повите осінню, поволі доспіває
І тихо завмирає на вустах...
1976
Луганськ

* * *
А жінка,
Ота, що ніколи не буде моєю,
Приходить до мене вночі,
Сіда в узголів'ї
І дивиться пильно
В мої запечалені очі.
Така всетерпляча,
Така всепрощаюча жінка
Стирає з чола мого зморшки печалі,
Бере мою голову в теплі долоні
І няньчить мої нерозважні думки...

А вранці та жінка,
Мов сонце вечірнє,
Заходить за обрій моєї уяви.
1982

ПОДВІЙНА ЗРАДА

У портфелі він приносить квіти,
Шоколад і марочне вино.
Опадає піна з Афродіти,
Хвиля штори захлина вікно.
Він словечко лагідне добуде
З потайного міні-словника.
І приляже на покірні груди
Впевнена даруюча рука…
…Не було й не буде Афродіти —
За порогом скінчиться усе.
Він за рогом
купить інші квіти
І дружині гордо понесе.
1987

* * *
Нехай останньому трамваю
Терпець увірветься чекать,
Я рук твоїх не віднімаю —
Нехай побудуть на щоках,
Нехай погріються ще хвильку —
Вони ж зів'януть без тепла…
Пульсують пальці дрібнохвильно
Твої — біля мого чола.
1993

* * *
...І вже ніколи не було
Такої світлої любові:
Довкола нас, немов у змові,
Усе яріло і цвіло.

Ми божеволіли тоді
Від слова, мовленого стиха,
І не було на світі лиха,
Ні спекоти, ні холодів.

Не помічали ми злидот,
Шо підступали звідусюди,
Й за це не раз недобрі люди
Водили нас на ешафот.

О, то була така любов,
Якої зовсім не сприймали,
Яку знічев'я розпинали
І проклинали знов і знов.

Їй не подав ніхто води —
Сліпці, недолюдки, нетяги —
Вона, згораючи від спраги,
Перегоріла назавжди...
1994

* * *
На цьому березі,
Де я,
Не видно ні душі,
Калина цвітом не буя,
Німують комиші,
І ні зозуля не кує,
Ні джерело не б'є…
Не знаю, де моя сім'я
І де товариші.
На тому ж березі,
Де ти,
Мурашиться юрма —
Мені тебе не досягти
Ні летом, ні плавма,
І ні думками не обнять,
Ні словом не здогнать…
Для сироти від самоти
Втішителів нема!
Між нами піниться ріка
І їй не видно дна,
Не знати,
Де вона зника,
Де береги з'єдна,
Де ми обнімемось колись,
Як вперше обнялись…

Яка ж легка твоя рука
Й пестливо-жалібна!
28.04.1995

* * *
Багатовимірна душа
Стократ кругліша колеса,
І все ж не варто поспішать
Від полюса до полюса,
Від "не люблю" — і до "люблю",
Від "хочу" — до "не хочеться"…
Не все доступне й королю,
Не все й тобі доточиться.
Вона — мовчить?
Вона — глуха?
Вона — "не прилюбилася"?..
Від первородного гріха
Жіноцтво не змінилося!
07.06.1995

* * *
Від старості хотів я утекти
Й зазнав поразки в дивному хотінні —
Хіба ж втечеш від власної від тіні
Нехай і задля світлої мети?!
Ти змовчала. Не висміяла ти.
Не стала чорним знаком на сумлінні.
В серпанковім стояла мерехтінні
Земна й небесна.
З хтивості й цноти.
05.06.1995

 

 

*
Нагору