Класика Проза Усяка всячина Прислів'я, приказки Перевiр себе! Хихітня Відгуки

Любовно-eротична лірика



Hosting Ukraine


*

АЛЬБЕР де РУТІЗІ
ОДА ПІХВІ

О ніжна Іренина піхво! Така манюня і така велика! Саме тут ти розкошуєш собі, чоловіче, гідний цього наймення, саме тут ти перебуваєш у мірилі своїх бажань.

Не бійся наблизити лице до цієї місцинки і зрештою свого язика-базіку до цього скверика пристрастей, до його перламутрових меж, цього прекрасного образу, оповитого зневірою. О щілинко, волога й жадана щілинко, дорога запаморочлива хлане!

Саме в цій людській заглибині губляться врешт кораблі, повертаючись до дитячого віку мандрівок, а їхня машинерія стає назавжди непридатною, і тоді, вони підіймають вітрила на щоглі фортуни. Яка пречудова плоть серед кучерявих волосинок під оцим дорогим гаптуванням, акуратно розсіченим любосним топірцем, шкіра від кохання видається чистою, молочною і вкритою піною. І зяють складки, стулені насамперед у великі губи. Чарівні губки нагадують вуста на обличчі, що схилилось над сонним. Вони розміщені поздовж і не подібні до будь-яких інших вуст на світі, проте тонкі й довгі, й хрестоподібні, як вуста, що промовляють і спокушують їх серед тиші, готові до тривалого, дуже влучного поцілунку, чудесні губки, котрі зуміли надати цілункам нового й жахливого, й назавжди спотвореного змісту.

О, як я люблю милуватися піхвою, коли вонa набубнявіє!

Так ніби вона тягнеться до наших очей, ніби, набухла, притягуючи, вигинається зі своїм волоссям, звідки виходить незрівнянне сяйво животика й двох стегон, що схоже на голих трьох богинь над верховіттями Пагорба Іда. Доторкніться! Та доторкніться ж: ви не придумаєте ліпшого заняття. Доторкніться ж до цієї любострасної посмішки, намацайте своїми пучечками дивовижний отвір. Хай там спиняться ваші обидві долоньки, хай там ваші пальчики, закохані в цей вигин, з'єднуються з отим найтвердішим і найліпшим місцем, що здіймає священне склепіння до свого даху, о мій храме. Не рухайтесь, зупиніться, а тепер обережно, дуже обережно засовуйте обидві свої пучечки, якими ви щойно пестили, користаючи з доброї волі цього полишеного дитинчати, між прекрасні губки, обидві свої пучечки, якими ви щойно пестили. А тепер чолом тобі, рожевий палаце, тьмава скринько, алькове, ледь прим'ятий незбагненною радістю кохання, вульво, явлена нині в усій своїй повноті. Коли заплющиш очі, то під зчесаним атласом зоряниці бачиш барву літа.

Це не даремно, ані випадково, ані навмисно, а саме завдяки цьому ЩАСТЮ спілкування, подібному до втіхи, спуску, щезанню істоти після блискавки, ці сестрички великих губ дістали, мов благословення неба, наймення німф, яке їм пасує, немов рукавичка. Німф на березі водойм, серед дзюркотливих вод, німф, чий яскраво-червоний колір, що міниться швидше від вітру, облямовує тіняву цямрину, як тільки граціозно збрижиться вода, то в Ірен, і в тисячі інших тисяч обірваних, зупинених рухів, мережив кохання, німф, котрих ви в'яжете в тугий вузол насолоди, і ця прегарна брунька, здригаючись од погляду, застилає його, брунька, до якої я легенько торкаюсь, як тільки все міняється. І небо стає чистим, а тіло ще білішим. Опонуйте цим провісником спалаху. У мaнюній крапельці поту перлами переливається плоть на небосхилі моїх бажань. Десь далеко серед пісків уже бовваніють каравани спазмів. Вони, ці мандрівники, брели, несучи з міст із терасами і з довгих каналів, перегороджених чорними доками, порох у порохівницях і мотлох у ящиках, збитих іржавими цвяхами. Ось вони в своїх смугастих халатах пройшли гори. Мандрівники, мандрівники, ваша приємна втомо схожа на ніч. Слідом за ними йшли верблюди, несучи провіант. Провідник махає ціпком, і здіймається самум, Ірен несподівано згадує про ураган. З'являється міраж, і його прегарні водограї... Міраж сів гольцем серед чистого вітру. Гарний міраж, замашний, наче довбня. Гарний міраж чоловіка, що виходить на плай. Гарний міраж джерела і важких стиглих овочів. Ось навіжені мандрівники труть свої губи. Ірен вигнулась, наче арка над морем. Я не пив води протягом ста днів, і хекання тамує мені спрагу. Х-хе! Х-хе! Ірен сіпається в агонії і звивається. Він напружується, наче бог над безоднею. Вона ворушиться, він тікає від неї, вона ворушиться і напружується. Х-хе! Хилиться оаза зі своїми високими пальмами. Мандрівники, ваші бурнуси крутяться. Ірен аж захлинається від кохання. Він розглядає її. Піхва впріла, чекаючи живчика. На ілюзорному лоні промайнула тінь газелі...

Хай тремтять твої прокляті, пекло, Ірен допіру скінчила.

З французької переклав Всеволод ТКАЧЕНКО

*
Нагору