Класика Проза Усяка всячина Прислів'я, приказки Перевiр себе! Хихітня Відгуки

Любовно-eротична лірика



Hosting Ukraine


*

Олег РОМАНЕНКО

Олег РОМАНЕНКО

***
Оповіді про мене
для твоїх дітей будуть найцікавішими.
Ти розказуватимеш їм
про те, як я любив тебе,
і як я тебе любив.
І кожен раз
твої діти відчуватимуть себе –
ну хоча б зовсім трішки,
ну хоча б зовсім-зовсім трішки –
моїми.

 

***
Осіннє листя, вигин віт,
погідні дні, тремкі світання,
бува, невидимі, бо світ
хтось написав до запитання.
І, може, похапцем, востаннє
я розгортаю Всесвіт та й
пишу на нім до запитання...
Тож запитай!

 

***
крихітко
ти така маленька
що я тримаю тебе в долонях
а ти мене за пазухою

крихітко
я не насмілився б навіть кашляти
якби ти потрапила мені в легені

 

***
Моє тіло більше від мого мозку.
Моє тіло стоїть тут біля кіоску.

З нього спала уся патетика.
Воно тримає в руках пакетика.

Ніби врісши у ґрунт, біля ятки,
воно стоїть тут тобі на згадку.

Воно стоїть тут нулем чи діркою.
Воно курить, на тебе зиркає.

І воно у невидимій пастці,
із якої втекти не вдасться.

 

***
Дниною пресвітлою,
темінню нічною
моя мрія врешті
ляже піді мною.
Прошепоче з ніжністю
про любов на вухо,
вся така чудова,
спіймана, як муха,
що літала вільною –
спати на давала,
мучила, шкодлива,
нічками немало.
Я до рук візьму її,
і вона затято
задзижчить від втіхи
крильми янголяти.

 

***
Ну ось і все. Нікого не люблю.
Ти в спину мені дивишся й, можливо,
услід махаєш, ніби кораблю,
задумливо й, надіюся, тужливо.

Та знай: коли життєва течія
побовтає мене по всьому світі,
з повинною вернусь до тебе я,
немов остання буква в алфавіті.

 

***
Чия ця буква, невже твоя?
Її із пам'яті витер вітер.
Я забуваю твоє ім'я.
Я вже забув з нього кілька літер.
Хоча гукав тебе саме я.
Для тебе треба такої згуби,
щоб навіть букви з твого ім'я
повипадали, неначе зуби.

 

***
Дай мені сил. Поборотись іще би...
Кинь хоча б кістку моїй журбі...
Все, що я маю, віддам за тебе...
...Нічого буде дати тобі...

Буду, певно, як стомлена птиця,
що загубилась у вирій-краю...
Що ж від усього тобі лишиться,
коли все за тебе повіддаю?

 

***
До твого волосся, що спадає рудо,
від душі моєї, що сміється сиво,
ще не раз зустріну і не раз забуду
дівчинку звичайну, схожу на красиву.

Час в долонях долі - забавка дитяча.
Я чиясь удача і живу в підкові.
Всіх, кого стрічаю, я уже десь бачив.
Хто на тебе схожі, ті усі казкові.

 

***
У душі ні-ні та й защемить.
Древні тіні, виринувши, правлять.
Ти була маленька, ніби мить.
Я був величезний, ніби пам’ять.

У душі ні-ні та й защемить.
Древні тіні, виринувши, правлять.
Ти була маленька, ніби мить.
Я був величезний, ніби пам’ять.

У душі ні-ні та й защемить.
Древні тіні, виринувши, правлять.
Ти була маленька, ніби мить.
Я був величезний, ніби пам’ять.

 

***
Ми всі в своїй любові наркомани
Наталка Левчун

Бери слова, та тільки не зломи.
Не витрать їх на ігри та обмани.
Ми всі в своїй любові тільки ми.
Ми всі в своїй любові графомани.

За неї все на світі поборовши,
словам потрібно дати відкоша.
Адже любов на цілу вічність довша
від терміну придатності вірша.

 

***
Не буду думати про майбутнє,
плішиве й пузате.
Просто зблисну як справжній,
доки усе на світі – моє,
доки варто усього-на-всього слово "вічність"
сказати –
і у мене
уже
встає.
Тому до того, як прийде
передостання година,
з'являється пані –
таємна й незвідана, та,
на кого іще не ступала нога людини,
а якщо і ступала –
все одно залишилась свята.
О ти,
котра приходиш до мене святою,
до найпершого з принців на білому коні,
скільки разів
до зустрічі зі мною
ти
зраджувала
мені?

***
У нас були напруженими жили.
Коптівся ґніт маленької свічі.
Ми цілу ніч на каві ворожили,
яка хлібина вродить у печі,
в яке цей світ утопиться болото,
яким цей світ поріжеться ножем,
яке у нім надбаємо ми злото,
якого біса не убережем.

 

***
Із них ти була найменшенька.
І батько давав попругоньки.
А я був у тебе першенький.
А хто був у тебе другонький?
Була ти кусючим шершеньком.
Остання лягала спатоньки.
І став я у тебе першеньким.
А потім іще й десятоньким.
І хлопчики йшли навшпиноньки
Лишитись тобі на ніченьку...
А хто тебе вчив, дівчинонько,
Мене рахувати двіченьки?

 

***
Осінь внадилась до лісу.
Шия вкуталась кашне.
У очах моїх завіса.
Бабу хочеться страшне.

Все опеньками зросило,
де конвалія росла.
А чи стане в мене сили
аж до першого числа?

Холод вирвався з-під варти.
Між сосон росте лишай.
Я ж казав тобі, не варто.
Я ж казав, не полишай.

 

***
Так боляче світ відбивався в очах.
Чи хочу вернутись? Не хочу. Хоча

було і прекрасно: так лагідно, тихо,
у кожній секунді вміщалися віхи,

і космос ввижався мені, відчайдусі,
і я ще подумав: навіки вклонюся

рукам її ніжним, щокам її сніжним,
полицям, крамницям і прізвищам книжним,

найвищому небу, найглибшому дну.
Так боляче жити крізь неї одну.

 

***
То запилена дорога.
То трамвайчик тихо суне.
Ти з'являєшся з-за рогу.
Не минай мене, красуне.

Бачиш, люди такі гарні.
Бачиш, хмарки такі чисті.
Кави вип'ємо в кав'ярні.
Погуляємо по місті.

Втомимося, а потому
покупаємося в річці
і поїдемо додому
на підземній електричці.

 

***
маючи такі дивні очі
маєш такі дивні вії

маючи таке дивне волосся
маєш таку дивну відсутність

зовсім не схожу на відсутність пазаминулу
я повернусь і любма тебе любитиму

 

***
сторінка
конспекту
мова
англійська
наївні помилки

і спогади

близько
ти тут
поруч мене
наївна
чудова
моя ти царівна
англійської мови

 

***
якщо до шести
числа диявола
додати одиницю
звичайнісіньку собі одиницю
то вийде сім
число боже

якби ти це знала
то зовсім іншими очима
дивилась би на усіх дияволів

 

***
дівчина яка завжди ходить лише повз
своїми парфумами
нагадує мені про ту що колись
проходила не повз
а наскрізь

 

***
Ти не шукай щастя, дурепо,
не шукай казкового міста:
щастя саме знайде тебе і, зірвавшись із цепу,
схоче загризти.

***
Мій кіт за тобою скучив,
У мене нові книжки,
У мене нові шпалери,
Мій кіт за тобою скучив.

У мене нові шпалери,
У мене нове життя,
І тільки одна проблема:
Мій кіт за тобою скучив.

 

***
Їй схочеться в ліс вересневий,
сховатись від себе й судьби.
Уранці
піти у дерева,
тікаючи в них
по гриби.
Прокинувшись,
вислизне з хати
і піде збирати опеньки.
І дійде.
І стане чекати.
І дуже заплаче,
тихенько.

 

***
Ні, я не знав біди,
Я не носив хрести –
Очі не відведи,
Руки не відпусти.

Завтра іду на бій,
Завтра мене не ста...
Не розімкни обійм,
Не заховай вуста.

Погляд останній мій...
Завтра мене кудись...
Тільки не зрозумій,
Тільки не схаменись.

 

***
У минувшину далеку,
у давно минулий час
ми складалися з молекул,
що вже вивітрились з нас:
помінявшись на обнову,
вийшли повністю із тіл.
Покладіть, пані й панове,
імена  свої на стіл.
Бо жоднісінька аптека
не верне на цих порах
ні імен, ані молекул,
що із нас пішли у прах
чи по світу полетіли.
Я вдихаю їх і їм.
Може, частки твого тіла
зараз містяться в моїм.

 

***
кажуть
коли кішечка спить
і сіпає лапками
їй сниться хороший сон
так і ти
коли прокинешся
розповідатимеш про мишку
за якою полювала

 

***
Не йди, на небесах не стрінемось, мала!
Тому що в мене інші будуть там діла.

 

***
Життя триває.
Любов буває.

 

Олег Романенко

Народився 1979 р. в м. Суми.
Закінчив філологічний факультет Сумського державного педагогічного університету ім. А.С. Макаренка.
Лауреат поетичних конкурсів і фестивалів «Орфей», «Привітання життя», «Молоде вино», «Смолоскип», «Гранослов», «Культреванш». У 2001 році ініціював створення мистецької збірної м. Суми «Творче збіговисько «Паркан», що успішно функціонує й досі.
Вірші та проза широко друкувались в антологіях, часописах, альманахах.
Автор збірок поезій «Абстиненція» (Львів, 2003; Київ, 2004), «Злочин Ікара» (Київ, 2004), «Речовини» (Київ, 2008), а також збірки новел «Калейдоскоп» (Київ, 2010). Упорядник та  видавець антології поезії двотисячників «Дві тонни» (Київ, 2007). Увійшов у відому антологію «Сновиди: Сни українських письменників» (Київ: А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА, 2010).

*
Нагору