Святослав ГОРДИНСЬКИЙ
ТИ ЗНОВ ГОРИШ...
Ти знов гориш і палахкочеш
З химерним вогником в очах,
То знов, примружуючи очі,
Вся вигинаєшся в плечах;
І на моє палке обличчя
Схиливши свій ясний овал,
Ти знов нашіптуєш і кличеш
Ніжні і пристрасні слова.
Це ти, дівоча і жіноча,
Така невинна і грішна,
Обороняючися, хочеш
Упасти знову в рамена.
Та пощо слів? Покинь слова ти
І спокусливістю приваб,
І твого тіла ароматом
Знов зачаровуй, знову ваб.
Дай уст своїх веселий келих,
Його я вихилю умить.
|