Павло Тичина
О панно Інно...
О панно Інно, панно Інно!
Я — сам. Вікно. Сніги...
Сестру я Вашу так любив —
Дитинно, злотоцінно.
Любив? — Давно. Цвіли луги...
О люба Інно, ніжна Iнно,
Любові усміх квітне раз — ще й тлінно.
Сніги, сніги, сніги...
Я Ваші очі пам'ятаю,
Як музику, як спів.
Зимовий вечір. Тиша. Ми.
Я Вам чужий — я знаю.
А хтось кричить: ти рідну стрів!
І раптом — небо... шепіт гаю...
О ні, то очі Ваші.— Я ридаю.
Сестра чи Ви? — Любив...
1915
***
— Зоставайся, ніч настала,
Все в тумані-молоці, —
Спать мене поклала Тала
На дівочій на руці.
Щось питає, обіймає.
Чисте, біле, молоде…
І світає й не світає,
Тільки ранок не іде.
Ой ти ранку, любий сонку,
Треті півні голосні!
Взяв дівчину беззаконку
На двадцятій весні.
Встала Тала в білій льолі:
— Ну, приходь же, жду вночі. —
За вікном шумлять тополі,
Журавлині ключі…
ПЛЯЖ
М. Рильському
(З кримського циклу)
З гори вона збігла і гола лягла, —
не знає, не знає, не знає чому —
Жагуче коліна сумні розвела
і сонце приймає, як мужа.
Такі хвилеводи, така ряботінь, —
здається, здається, здається, от-от! —
тінь — та й немає, самії сліди:
риба дугою-стрілою з води…
Невже це було колись: банда… пожар…
Її ґвалтували і кинули в жар…
Які ще раби ми, які ще раби!
Море, о море, ти полюби.
О як вона вирвалась. кинулась в бір, —
і бігла, і бігла. і бігла, — о жах! —
Куди не погляне — оскалений звір.
і небо у чорних кривавих слідах…
Був мертвий і дикий і проклятий час,
як десь вона впала вночі у траву.
тепер вже не знаю ні націй, ні рас:
свободу людей своїм богом зову!
І буду боротись. і буду іти
в новії нерабські незнані світи.
Які ще раби. які ще раби!
Море, о море, ти полюби.
Та море хвилює, та море будує:
в нім стільки проклятих отих надбудов —
Любов моя чиста, любов незгасна,
невчасна, сучасна, прекрасна любов!
***
Ой була собі Оксана
та як був собі Іван…
Та схопилась шура-бура.
ще й любовний той роман.
Ах! ах! Темні ночі,
карі очі, голубі.
Щось ми знаєм, щось ми знаєм,
та не скажемо тобі.
Що ж ти дивишся, юначе,
на красу її, на стан?
стиглу вишню треба їсти, —
ой Іван, Іван, Іван…
Ах! ах! Темні ночі,
карі очі, голубі.
Щось ми знаєм, щось ми знаєм,
та не скажемо тобі.
Ой як трудно в світі жити.
як у серці повно ран!
Що ж ти вишню заморозив?
Ой Іван, Іван, Іван…
Ах! ах! Темні ночі.
карі очі, голубі.
Щось ми знаєм, щось ми знаєм,
та не скажемо тобі.
Де ж твої козацькі вуса,
кармазиновий туман?
утекла твоя Оксана.
ой Іван, Іван, Іван..
Ах! ах! Темні ночі,
карі очі, голубі.
Щось ми знаєм, щось ми знаєм,
та не скажемо тобі.
НА СВІТАННЮ
(З кримського циклу)
Із води, із океана
там вона далеко вийшла.
І такеє в неї видно —
одірватися не можу.
Підняла вона коліно —
щоб на камінь стати вище.
І такеє в неї видно —
одірватися не можу.
Мову пісні Калевалі,
вітер в лоно їй повіяв,
зарожевив знизу перса,
почорнив оте, що видно.
І лягла вона розкрито,
головою десь за море.
В небо промені – коліна
божевільно ще дівочі.
І настала ніби тиша,
ніби злотне плюскотіня.
Зараз, зараз я побачу,
як рождатиметься сонце.
10 Х вранці.В Алупці. [1926] |