Микола ДОБРИЙ
***
Я
Її.
О!!!
***
Дівчинонько! Ти свято! Твій прихід
Природа готувала сотні літ.
для О.
у цьому світі перехожий
якому зчужинів край рідний
такий ландшафт уперше бачив
із оксамитовим рельєфом
там і джерело струменить
і гук луною потрясає
багатократною луною
я ще не бачив там вершин
та знаю про підземне море
і про рясні дощі і вітер
і навіть бурі в цьому краї
але і тепло там буває
коли всі хмари розчахнуться
і променіє й променіє
так притягає мила стежка
до невідомого ще краю
життя дорогу занесуть сніги
і час до неї є немилосердним
тривожусь
комюніке
для О.
поки за склом метушилось тигренятко
я пояснював як наджуся і сумую за тобою яким необхідним киснем для дихання ти стала для мене
я до тебе доносив свій запал і захват про які недоречно було говорити раніше
прагнув описати гаму почуттів про які розповісти словами неможливо але мені чомусь бажалось це зробити
я намагався добирати найправильніші інтонації і розставляв вірні наголоси так мені здалось добре якщо ти теж це відчувала але ж ти не скажеш
у відповідь ти сміялась і квилила оксамитовим альтом який став для мене найбажанішим голосом
мій гук озивався багатократною луною щирою і незвичною для мене
усмішка твоя була найсексуальнішим вигином на твоєму тілі
я чув захоплення схвалення та іронію
я радо приймав твоє здивування і бриніння струн
ти дослухалась і прислухалась і сприймала як мені здалось а швидше це було насправді бо я упевнений у твоїй щирості або ти мене так запевнила
на мить здалось, що ти віддала мені i найменше і найбільше, що може дати жінка
мабуть тоді продумались і кудись промайнули тисячі невимовлених слів
я був огорнутий твоєю чарівністю і взаємністю і все було bravissimo хоча здалось що ми з тобою так і не зрозуміли де починались наші тіла i закінчувались наші душі
і це ще я тут не написав того слова навіть двох які збирався сказати одне з яких тепер має нове значення
***
я і телефон просинаємось
він мені передає твої думки
я і телефон йдемо по місту
обидва чекаємо твого дзвінка щоб отримати чергову життєдайну дозу
я і телефон ідемо в кав’ярню тут на його клавіатурі можна спокійно набрати тобі свої думки
я і телефон лягаємо спати
ми чекатимемо повідомлення від тебе
коли відлітаєш у внутрішній ирій
вночі чи удень упиватися мріяти
радіти хмаркам на яких пливе каффа
і слухати дощ той який тобі святом
в країні тепличчини і милування
є цвіт яблуневий який пахкотіє
і ваблять травинки кущі і дерева
синичка в ручаї на гілці пташина
ще сутінки милі м’якими відтінками
а ще люба ніч із зірками лапатими
там ранки з віршами вночі біла книга
натхненна і кавою довго щоб цмулити
політ в літачку задля огляду краю
і несення варти щоб море не вкрали
при повному місяці чи темній темені
там пахне бузок і неназвані квіти
і музика мила тобі й рухи ритмами
яка ти багата і добра і щира
бурхлива й затишна чуттєва й чутлива
але з переходом від плазми до твердості
розгойдує музика чи заколисує
і ніжно лоскоче чи в душу цілує
ми травнем з тобою ніяк не наповнимось
бажання торкнутись від цього крилатієш
твій внутрішній світ трохи й я відчуваю
коли надивлюся а може й надихаюсь
і очі закрию й тоді ти моя вже
блаженний від тебе твоєї безкрайності
|