Ніка НОВІКОВА
пташині листи
_вечірній_
тягнеться лютий жуйкою з-під стола:
днів — двадцять вісім, довгих ночей — триста.
нудиться лютий, чорний, немов смола,
у животі міста...
...вичахла ватра, димом забило сни,
вітер навідмаш б’є золотим струмом
дівчинку-індіанку, що жде весни.
голос тремтить, наче тонкі струни:
як ти, питає, як тобі там, де
зими інакші, зовсім не ті зими...
як тобі...
єдиному із людей,
з ким оживає в риму
дівчинка-індіанка — Німий Птах.
та, що в собі носить твою тишу.
як вона в ній повнею нароста!...
як холодить,
як у плече дише...
_ передранішній_
...скупо ідуть у руки крихкі слова,
дівчинка-птаха скаже усе мовчки:
рідний, дивись, а у весни — жнива
снігу і туги. сонце серпа точить...
рідний, гляди:
небо — відро чорниць,
й кожна блищить... наче льоди
...взимку!
лагідний бог ніжностей і дурниць
благословить з птахи тобі — жінку...
ріки ростуть, тепло гудуть коти...
кажуть, весна, все-таки,
й нам буде...
...ти придивись: тільки тобі тремтить
дівчинка-птаха,
соколеням
у грудях...
18 лютого 2010
про тишу
дівчино-незабудко, тихіша за попіл на згарищі.
який ти, звісно, збереш, який ти міцно пригорнеш:
ось твої віщі сни, а ось нерозігнані хмари ще...
так. починають, як завжди — білі,
вирішують — тільки чорні.
отак і сидітимеш довго, плестимеш із шуму мушлі,
з блакитних ниток — хай, море,
......................................із білих — вже іншу тишу...
і хто розпитати ладен чи є в тебе брат, чи муж є?
із чого плетеш, чим платиш? чи є хоч хтось щасливіший
за тебе? чи є нещасніші?.. зрештою, що є щастя?
усі мовчатимуть, звісно. найправильнішою з тиш.
а ти можеш іти, а можеш просто упасти.
і всі мовчатимуть доти,
доки і ти мовчиш...
епізоди
Все трохи банально, так вже було із кимось:
відходиш два кроки, падаєш з ніг на спину,
і дивишся в небо.
Сонце встає на Сході…
Лежачих не б’ють, лежачими просто ходять.
Швидкі епізоди рук і вологих рухів,
усе намішалося міцно, сплелось вузлами:
забути… чужа-на-тиждень… розвилка… Глухів…
..."зустрінеш?"... і потяг грає на барабанах
покручених колій; вишитих нашим кроком
завулків, мостів, містечок, далеких сіл;
покручених доль; заплетених в сум і спокій
смаглявих, м’яких на дотик, солоних тіл.
Дороги співають запах моєї втечі,
вишіптує дотик мантру-що-ти напам’ять...
Дивися, ці люди – вічні, але не тямлять,
що щастя росте крізь груди, а не крізь речі.
[Ми — втрачені шанси,
жертви чужих катарсисів.
Цей світ переріс нас, хоче тепер забути.
…на захист від спаму довгі цитати Маркеса…
Ми більше нічого,
Просто. Хронічні. Люди.]
Малюнки на шкірі…
Бачиш? Ти був не першим,
хто знає, які для мене на колір звуки.
Швидкі епізоди: сходи… гарячі руки…
…розірвана стрічка… ляпас… наш тихий Гершвін…
...вокзал… недоречні інші... полиця… спати…
Два кроки і все позаду.
Ніхто не винен.
...перкусії колій... темінь... пуста кімната...
А стане занадто важко –
впаду на спину.
дорожнє
Котиться сон-автобус нічкою-автобаном,
Гріється степ туманом, крутиться місяць-глобус.
Шлях мій – у ніч від дому, слідом біжать зірки,
Й втомлені в мить по тому падають в синь ріки.
Висохле небо жовтня за ніч не перейти,
Я уявлю, що жовтий обрій над сонцем – ти,
Теплі складу долоні човником: ну, ловлю!..
Бог поцілує скроню:
— любиш, маленька?
— сплю…
Лізе мій сон-про-тебе
в латані морем очі,
Рідно про вир муркоче
сонне в долонях небо…
Дай мені тиші,
Отче.
(із пісеньок мольфарки)
у шал кінцевих станцій
“Візьми”
зійдуть хмільні коханці –
не ми.
в саду, де двом не сливи –
бур’ян,
тебе обійме злива –
не я.
просіяну крізь сито
“прости”
мене зігріє літо.
не ти.
народилась у Полтаві.
за фахом – історик. за натурою – трагік.
по факту – аспірантка кафедри соціальної філософії.
схильна до задавненого естетизму і перебільшень.
читає у транспорті; пише по четвергах.
особистий сайт: http://www.nino.in.ua
|