Класика Проза Усяка всячина Прислів'я, приказки Перевiр себе! Хихітня Відгуки

Любовно-eротична лірика



Hosting Ukraine


*

Вано КРЮҐЕР

Вано КРЮҐЕР

фото Алекса Заклецького

 

З книжки "Зіґґі Фрейд & Ктулху"

Меса в костьолі Успіння Пресвятої Діви Марії в Харкові

І храм, що підноситься в небо,
мов руки, здійняті в молінні…
І вітражі ґотичні й врочисті,
наче заплакані очі
без сліз…
Йде меса.
А десь високо в храмі
останній осінній метелик
пурхає під склепіннями…

Лейло-Лейло! Метелик-Маріє!
Сядь Єві між ніг,
де опав у неї листок…
Лейло-Лейло! Метелик-Маріє!
Сядь Адаму між ніг,
де опав у нього листок…
Лейло-Лейло! Метелик-Маріє!
Сядь святому отцю на чоло,
щоб зникли у нього злі мислі…
Лейло-Лейло! Метелик-Маріє!
Сядь святому отцю на уста,
щоб позбавились скверни вони…
Лейло-Лейло! Метелик-Маріє!
Сядь святому отцю на бороду,
бо це красиво…
Лейло-Лейло! Метелик-Маріє!
Комісар вже вийшов на полювання,
і в руках у нього сачок…

Йде меса.
Пляшка шампанського падає на олтар,
і вибухає мільярдами іскор…
Різдво!

For П. К. junior,
my liebe friend!

Метелик-шахід, терорист сексуальний,
Метелик-поет, донжуан-підривник.
Від квітки до квітки – від ліжка до ліжка
Триває його тріюмфальний політ.

О ружо й ромашко,
Це ж честь! Саме вас я обрав на цю ніч
Собі яко муз і вакханок!
Півоніє й айстро,
Це ж честь! Прийняти, нагодувати і вмити мій хобіт
В цю ніч полум'яну.
О Б-же єдиний, ніким не рожденний,
Красивий політ мій. Лем андьоли твої
Зрівнялись зі мною, кидь би
Літали зо мнов від ліжка до ліжка –
Від чічки до чічки не припиняли політ.

Так думав метелик, терорист сексуальний,
Так думав метелик-шахід, підривник
Так думав метелик-поет, що не знає,
Що з чічки, в котру він занурив і серце, і лапки, і хобіт,
Котрій він зізнався в коханні,
І пояс шахіда, і правовірний хіджаб
У нижній кімнаті майстерні
Зірвав Мудрий Джміль,
Котрому Аллах, крім смаку до пилку,
Дав ще й жало і Розум.

Знищення тістечка з мільярдами байт,
записаними на його ґлазурі

Ти записана
Терабайтами інформації
На ґлазурі тістечка в моїй руці –
Цей коштовний десерт
І не снився древнім кондитерам:
Найновіша розробка IBM –
Всі казки тисячі і однієї ночі
Записані на коштовній ґлазурі,
І у солодких горішках,
Чия вага вимірюється каратами.
Ти називала мене одержимим,
Хоча я й вставив тістечко в порт кулікомп'ютера,
Щоб бути в середньовічному замку
Котроїсь
Із численних
Віртуальних реальностей
Разом з тобою.
Вочевидь, експеримент був невдалим –
Недосконала проґрама,
Ти банально скопіювала реальність
Замість того
Щоб бути цікавішою за неї –
Реклама, як завше, збрехала.
Ти називала мене одержимим,
Хоч я і прийшов зі світу матерії.
Зараз я вже знову в ній,
Ескейпізм – це завжди погано,
Що б не казала реклама,
Трансльована в сни,
Тому я знищую тістечко –
Навіть не з'їдаю його,
Як це було задумано IBM,
Я просто розтираю його в долонях,
Розчавлюю коштовні горішки,
І розкришую ґлазур
З мільярдами байт інформації.
Шкода лише порноґрафії,
Записаної мною поруч з тобою,
А також казок тисячі і однієї ночі…

Звіринець звірят світло світильника
(замальовка)

Незвіданим звіринцем звірят котроїсь екзотичної країни
Розляглася і розпустилася ти переді мною…
Пам'ятаю, в дитинстві мама водила мене у звіринець –
Було так само цікаво й анітрохи не лячно…
Що ховається за ґратками там? Що у темнім затишнім куточку?
Що в гніздечку із пір'я?
Вось на твоїх грудях розлігся величезний екзотичний метелик,
З товстими, наче махровими крильцями червоно-чорної кольорової ґамми –
Кольорів смерті й життя… У нього такі великі опуклі крильця,
І він так ворушить ними в такт твоєму диханню…
Мабуть, втомився ж він… вже час йому далі…
Він явно з породи нічних… а вже ж он як стемніло…
Нехай летить на світло світильника…
Солодкий був спочинок у нього у тебе на грудях…
Та час йому далі летіти…

Колекціонерка Марґо

N. N.

Марґо, ти не розпусниця, а колекціонерка.
Ти мов естет-метелик із пісків Невади,
Що полюбляє квіти не за їх нектар,
А за красу пелюсток і за блиск пилку,
Марґо, ти мов метелик, збираєш цей пилок,
І ним же прикрашаєш свої крила, ним же
Фарбуєш вії і малюєш губи.
Марґо, метелику, немає тої квітки,
Котра могла б змагатися з тобою за красу,
Марґо, метелику, немає й квітки,
Котра б не розпустилася перед тобою,
Без остраху, ти м'яко залітаєш
Навіть у чорні, хижі квіти,
Занурюєш себе
У їхній хижий сік,
І вилітаєш звідти легко,
А нігтикам твоїм позаздрить потім
Навіть чорна орхідея-скорпіон вночі.
Марґо, метелику, та й моє серце –
Лиш зайва застібка в твоєму платті.
Марґо, проте окрасою твоєго будуару
Є не шкатулка із забальзамованими нашими серцями,
А лиш метелик-мертва голова, з борідкою, блискучий, мов перлина:
Мертва голова того,
Хто зміг зібрати пелюстки
Із твоїх стегон.

Хемічне весілля
/хроніки Чахтицького замку/

Ержебет Баторій гордо і велично піднімається кам'яними сходами
Своєї купелі,
Її маленькі стопи м'яко торкаються холодної поверхні каменю,
Залишаючи на ній криваві відбитки маленьких,
Дитячих пальчиків, що виразно біліють
На червоному фоні.
З її гострих грудей градом спадають краплі крові,
Розлітаючись хижими нічними метеликами мороком підземелля,
Перетворюючи сірі брили каменю стін чи то на яшму, чи то на ґраніт,
Чи то на ще якийсь дивний камінь.

Полум'ям полін у каміні лихо виблискують лінзи у масці
Доктора Дзьоба.
Він заповнив простір між їхніми скельцями
Слізьми безнадії і відчаю тих малюків,
Хто навіки загубив своїх матерів у полум'ї Чорної смерті,
Маленькою піпеткою він визбирував по краплинці їхні сльозинки,
Доки діти чіплялися в марній надії за чорні тіла матерів,
Нею ж заповнював скельця,
А згодом майстерно відшліфував їх до необхідних діоптрій.

Графине, ці троянди я вирізав із легеней курців:
Гострим лянцетом я відтинав шматки плоті від диму,
Й криваве ошмаття летіло на камінь підлоги,
Немовби зів'ялі пелюстки,
Недостойні і миті вашого погляду.
Хіба ж вони не прекрасні?
Сіро-молочний дим у мереживі з крапельок крові…
Прийміть цей весільний букет, о графине…

Ержебет Баторій приймає букет із троянд криваво-задимлених,
Що розлітаються примхливою зграйкою дивних чорних жучків
Із червоними цятками на панцері,
Навколо її лиця, білішого за сніг, і високої зачіски із волосся,
Рудішої за вогонь.
У лінзах маски Доктора Дзьоба, наповнених слізьми мертвих дітей,
Ержебет Баторій бачить калейдоскоп чудернацьких істот – їхні мрії і сни,
Неначе в ілюзінаріюмі, котрий змайстрував їй
Придворний маґ і альхемік.

Високі, гострі груди Ержебет Баторій
З медичною чіткістю відображаються в лінзах Доктора Дзьоба,
І в них вони віддзеркалюються в полум'ї каміну,
Що палахкотить,
Коли закохані підкидають ще дрів…

***

Клацає запальничка, розбуджений її вогником тютюн
Починає тліти,
Випускаючи в повітря білі троянди із тютюнового диму: одну за іншою, одну за іншою, одну за іншою…
Я дивлюся на тебе крізь простір кімнати, моя Лауро, моя Беатріче, Мадонно,
Як би тобі дико личив весільний вінець з цих троянд…
А ти ж така замислена, така дико далека від мене…

Ще раз клацає запальничка…
З кожною моєю затяжкою, з кожним ударом мого серця,
Тютюн потріскує…
Я дивлюся на тебе крізь простір столу,
Замислившись, як би погойдувалися в Едемському садку твоїх грудей
Дві стиглі сливки,
Чи ж так само ритмічно, як потріскує тютюн,
В такт твоєму подихові,
Моя Лауро, моя Беатріче, Мадонно?

Знову клацає запальничка…
Вже немає між нами жодної відстані,
Ми вдвох на ложі із білого диму,
Вся білизна, як зайвий непотріб, покинута десь за порогом…

Вчетверте клацає запальничка…
Розкурюється люлька так довго…
Ех, дарма ти ненавидиш курців –
Це романтики прерій,
Це спадкоємці індіянських вождів.
Моя люлька могла б бути
Люлькою миру.
Й сокира війни не закопана,
А, мов прикраса, висить в кабінеті –
Та все ж, Лауро, Беатріче, Мадонно,
Наше кохання примхливе, мов білі троянди
Із тютюнового диму
На холодному, осінньому вітрі…

***

Найцинічніша і найпохмуріша сцена з усіх кіберпанківських романів,
Які я коли-небуть читав –
Це сцена з роману Філіпа Діка
"Чи мріють андроїди про електроовець?" –
Чудова ілюстрація до похмурої історія про життя
Після смерті,
Після Апокаліпсису,
Про життя на Землі,
Що вмирає
Від ядерних вибухів,
Від радіоактивної пилюки,
І випарів.

Це також епізод про жіночу підступність,
Про владу жінки над чоловіком,
Про безмежну владу,
Підкріплену стероїдами, штучними феромонами,
Засиллям корпорацій і кіберпростору.

Її звати Рейчел, вона належить до найвищих шарів соціюму,
Вона п'є віскі, зроблене ще з натурального ячменю,
І курить цигарки, зроблені ще зі справжнього тютюну.
Його звати Декард,
Він заробляє на життя, постійно ним ризикуючи,
Дим від справжніх цигарок йому вкрай незвичний,
Він примушує його хвилюватися,
І пригадувати довоєнне дитинство…

А ще Рейчел може собі дозволити домашню сову –
Цього Декард не пам'ятає навіть з дитинства…
Це його потаємна мрія –
Він колись заробить достатньо грошей,
І, якщо його, звісно, не вб'ють, – зможе купити собі справжню пухнасту сову!

"Ти ж хочеш її мати?" –
Запитує Рейчел, нахиляючись до вушка Декарда,
Лоскочучи його своїм язичком,
Запах її парфумів змішується із запахом віскі,
Із запахом справжніх цигарок,
І п'янить Декарда, наче довоєнне,
Ще чисте повітря… повітря дитинства.
"Я знаю, що ти її хочеш,
Тоді маєш спочатку взяти мене –
Брутально і ззаду,
Як кінь бере кобилу
В котромусь
Із численних кадрів
Твого жалюгідного тесту Войта-Крампфа" –
Що поробиш,
Жінки завжди підступні,
Навіть після ядерної війни.

"Але ж я не хочу тебе!", – кричить Декард.
"Але ж ти хочеш цю сову?" – перепитує Рейчел,
Граючи на найпотаємніших чоловічих мріях, –
"Тоді маєш взяти мене. А перед цим – бо ж ти був нечемний – маєш зробити мені куні".

Декард мовчить,
Видно, що він вперше зустрічається з цим,
Мовчки, він витирає піт із обличчя.

Але Рейчел вже відчула поразку Декарда,
Вона прочитала її на його обличчі,
З якого він щойно витер свій піт.
"Ну ж бо, Декард, маленький куні – мужні чоловіки завжди вміють робити це –
І ми перейдемо до головної проґрами", –
Рейчел сміється, випускаючи дим,
Довгий мундштук в її руці, із жіночою цигаркою,
Робить її схожою
На героїню довоєнного фільму.

Рейчел сідає, розставляючи ноги,
Трусики її зникли
За натиском кнопки на пульті
Дистанційного керування білизною від Prada.

Рукою Рейчел опускає Декарда на коліна.
Смак жінки такий самий, як перед ядерною війною,
Лишень після ядерної війни він став неповторним,
Як і смак ґенетично відтвореного тунця.

І ось справу зроблено,
Чоловік знову раб,
Єдина жива тварина
Після ядерної війни.

Рейчел вдягається, не випускаючи цигарки із пальців…
Декард мовчки лежить розімлілий.
"Але ж сова… вона справжня?", –
Перепитує Декард,
В словах його – тріюмф і надія,
Нарешті він отримав те, що хотів.

Рейчел вже в дверях –
Профіль чітко видно на світлі.
Вигин її стегон приковує навіть
Фокус камер
В ультрафіолетовому та інфрачервоному спектрах,
Він зовсім не постраждав від тієї маленької пригоди, яка щойно трапилась з нею,
Видно, що жінка отримала те, що хотіла.
Рейчел бере кінчиком пальців
Свій довгий мундштук,
І струшує попіл
Просто на килим.

"Ні, це підробка.
Справжні сови всі вимерли", –
Рейчел знову сміється і вдруге струшує попіл –
"Чао, Декард!"

Чути ляскіт дверей…

Нічний метелику Житомирської траси…

Оксанці Шаварській

Нічний метелику Житомирської траси,
Ти вилітаєш щоб збирати
Мед
Фур водіїв –
Чоловіків Житомирської траси.

Ти вилітаєш кожен день –
Чи радше кожну ніч,
Заздалегідь до сходу сонця,
Ще до заходу світанку,
При світлі місяця, небесних зір,
І зір земних – фар
Фур,
Що курсують
Маршрутом Київ – Львів
В нічному холоді змертвілого туману.

Нічний метелику Житомирської траси –
Ти одинока бджілка ночі.
Твій мед гіркий,
Та це й не дивно –
Твоєму медові,
Як і тобі,
Не світить світло сонця,
Він зібраний в нічному холоді змертвілого туману,
При світлі місяця, небесних зір,
І зір земних – фар
Фур,
Що курсують
Маршрутом Київ – Львів
В нічному холоді асфальту автобану.

Ця ніч залишить зайву
Смужку
Чорноти під нігтями у тебе,
Щоб світло зір земних
Могло вчепитись в твої руки,
І принести
Хоч кілька крапельок нектару
В нічному холоді змертвілого туману –
Цих випарів асфальту автобану.

І я питаю зараз,
Не зариваючись в твоє масне волосся,
Й не відриваючи від праці,
Що сниться вдень тобі,
Нічний метелику Житомирської траси?

Вано Крюґер

Народній комісар з питань ідеолоґії. Резидент культуролоґічно-нецензурованого проєкту «Бактерія». Автор численних публікацій в пресі, в альманахах і антолоґіях. Учасник численних мистецьких акцій і фестивалів. Окремі вірші перекладалися анґлійською, німецькою, чеською, польською, російською, італійською і бенґальською мовами. Автор книжки поезій «Зіґґі Фрейд & Ктулху».

*
Нагору