Лариса ПІША

ДЕ Ж ТИ НИНІ?

Ми з тобою кохались під небом, і хмари
Зупинились, щоб мас споглядати,
Квіти й трави лили дивні пахощі й чари -
Вік кохати.
І ліси, і гаї і річки, і озера
Нас чекали в обійми прийняти.
Ми з тобою летіли в повітряні сфери -
Сотворяти.
Народились пісні. І мелодії дивні луною
Вигукнулись по всій Україні.
Поетична любове, що завжди зі мною,
Де ж ти нині?-..

***

Коханець! Ти тільки коханець.
Останній форпост мій - свободу - не здам.
Любов - то для мене лиш танець,
Котрий я беру у віків
а дарую - вітрам.

***

Моє тіло тремтить, наче жовтий листок на березі.
Вітер - хіть, що зриває Із мене одежі,
Починаючи з пліч,
Розриваючи їх на раменах,
І жбурляє у ніч,
Мов поразки то білі знамена.

Я так давно вже не боюсь тебе!
Не потопаю в пристрасті потоках,
Не відчуває шия сильні руки.
Та знову біль шматує тіло й рве.
Бо входить в серце сталь жаги глибоко,
Примушуючи пити келих муки.

***

Наш украдений день -
це кришталик
із вічності ока,
Що, існуючи в нім,
затуляє увесь
виднокрай.
Тільки й видно, що нас;
вигляд вверху,
ізнизу,
ізбоку.
Покохай, мене, милий,
сотні раз
ще сьогодні
кохай.
Жага підсилюється жахом.
Коли ж розкриється наш злочин,
То вже тебе я не захочу
Без переховань й переляку.

* * *

Твої губи - черешневі
Сотні голок - карі очі.
На землі, в воді і в небі
Я тебе, коханий, хочу.