Класика Проза Усяка всячина Прислів'я, приказки Перевiр себе! Хихітня Відгуки

Любовно-eротична лірика



Hosting Ukraine


*

Сергій ПАНТЮК

«Твої оченята кольору антрациту…»
Вірші для Лізоньки

***  

А знаєш, це небо пише
Нам долю земну на двох.
М’які поцілунки в тиші
Карбує різдвяний Бог.
І гріється чай на Сонці,
Й лиш вітер його доп’є.
На ніжній твоїй долоньці
Життя причаїлось моє…

29.12. 2013 – 06.01. 2014 рр.

***

Моє кохання на ймення Ліза,
Моє кохання – по венах лезом,
Моє кохання – із серця магма,
З Кавказу вітер, із неба манна.

Моє кохання – узимку літо,
Нестримне море, незгасне світло.
І хай нам заздрять
                        з безодень сірих
Усі Петрарки, усі Шекспіри!

Кохання наше святе і грішне,
Нам цю дорогу вказав Всевишній –
Крізь регіт Сонця і сльози грому
Ходім у вічність.
                        Ходім додому!...

15-26.02. 2014 р.

***  

Без курсу стерна і весла
Нас порізно хвиля несла,
І кожен волів згоріти.
Я – осінь, а ти – весна,
Позаду зима навісна,
А поруч – безмежне літо.

Господнє ллючи тепло,
Кохання, мов Сонце зійшло,
Сміється: «Тепер вас двоє!»
Так вічність цілує в чоло,
Так в янгола терпне крило
Із серцем моїм і рукою…

***                        

Рука до руки і – угору!
   Вище –
Тільки Богу дозволено і прибульцям.
Тут народжуються сни і вірші,
Тут неприкаяні мрії шлюбляться.
Теплом до тепла – і угору!
                                   Дзвінко
Від сердець відстрибують метеорити.
А найлагідніше
                        нам підморгує зірка,
на якій невдовзі
                        будемо жити…

26.04 2014 р.

***
Прокидатися,
коли соловейко
за будильника;
коли сонячні метелики
витанцьовують на щоці
або тихий дощ
надиктовує рими…

Вдихати Тебе –
бузкову,
жасминову,
акацієву –
як сама весна,
як світ,
як Всесвіт…

А тим,
хто проколює голками
мої фотознімки,
голки повернуться
в чорні серця…

02.06 2014 р

***

Блакитний час дрімайликами згас,
І небо, обтрусившись від прикрас,
На обрії плете червону фану.
Прозорий місяць пригощає нас
Чарчиною холодного туману.

І ти, кохана, мовби із роси,
Твоє ім’я вишіптують ліси,
Леліє лис, чарує мудрий полоз.
І губляться пташині голоси,
Почувши твій неосягненний голос.

Ти танеш, наче сіль у молоці,
Ти – мов жарина щастя на вінці
Сварога, що за хвильку заіскриться.
І перші несміливі промінці
Тепліють вже у лагідних зіницях.

Я не збагну, де сміх тепер, де плач,
Куди судьби спрямований пірнач
Й чому сплелися явір і калина.
Але дивись – стоїть моє «пробач»
На стертих і покаяних колінах…

01.07 2014 р

***
На роздоріжжі помирало щастя.
Під’їхав реанімобіль
І з нього вийшла Ти.

16.08. 2014 р

***
Осінь шепоче на вухо:
"Ходімо зі мною..."
А я не можу,
бо Ти у мене –
вічна Весна...

30.09. 2014 р

***
Думав, що то сонце
промінчиком
до щоки торкнулося,
а то Ти поцілунком
мене розбудила…

28.10. 2014 р

 

***
Поле сумує за снігом,
Ліс – за теплом,
А я – за Тобою, кохана…

12.11. 2014 р

***

Крутнява листопадова гострих кленових криЛ
Оголошує тайм-аут до наступної осенІ.
Хтиві доторки ніг до землі відзначає хмиЗ,
Але я зупинився, щоб почути твій кроК
Юна володарко нашого сонного лісУ!

17.11. 2014 р


***

Річка ранкового сну незбагненно мілка,
щоб Тебе заховати – оголену й світлом налиту.
Всоте і втисячне будять в мені вулкан
Твої оченята кольору антрациту.

Я з розлуки благаю: не клич мене більше, війно!
Або їж нас обох, бо окремо тепер нам не можна.
Ти, кохана, – мов амфора, я Твоє вічне вино.
Коли я мандрівник, Ти – криниця моя придорожня.

Ми сплітаємо цвіт, в піднебессі будуючи храм,
Ми спиваємо мед, щоб пощезла гірчавинка давня.
Діамантовий сніг відлітає у сонце і там
Зачинає грозу для майбутнього дикого травня.

            08.01. 2015 р.

***

У тремтливих обіймах зими
вогнедищно холодної
Забуваю про все, що надбав, погортав і відшив.
А пальчата твої виграють неймовірні мелодії
На заламаних клавішах
шебутної моєї душі.

Сам не знаю, яких:
більше чорних, чи білих там клавіш,
Але бачить Господь,
лиш коханням зітхають вони.
Ти – крутий віртуоз і мене неодмінно прославиш
Перед сонячним ликом
ворохобної Діви Весни…

14.01.2015 р.

 

Сергій ПАНТЮК

Сергій ПАНТЮК

Народився 10 лютого 1966 року в с. Сокілець Дунаєвецького р-ну Хмельницької обл.
Закінчив Кам’янець-Подільську СШ № 15 та Кам’янець-Подільський педагогічний інститут (нині — університет) за фахом «українська філологія».
Мешкав і працював у Кам’янці-Подільському, Чернівцях та Хмельницькому. З 2004 року — у Києві.

Автор дев’яти поетичних збірок, книжки віршів для дітей «Неслухняники», романів «Сім днів і вузол смерті» (2007) та «Війна і ми» (2012), збірки новел «Як зав’язати з бухлом і курінням» і численних публікацій у вітчизняній і закордонній періодиці (тексти перекладалися англійською, болгарською, грузинською, італійською, німецькою, російською, румунською, сербською, французькою та хорватською мовами).

Упорядник антології «Аморалка» (Фоліо, 2010) та поетичного збірника «Ніч еротичної поезії» (Зелений пес, 2011). Учасник видавничих проектів «Сновиди» (А-ба-ба-га-ла-ма-га, 2010), "Одкровення в кафе «Пегас» (Ярославів Вал, 2010), «Щоденник» (ВЄУ, 2010), «V.I.P. Іронічна поезія» (Зелений пес, 2011) "Посмішка чорного кота. Гобі, забобони, анекдоти" (Ярославів Вал, 2011).

Переможець Міжнародного літературного конкурсу «Гранослов» (1993), лауреат Всеукраїнського поетично-музичного фестивалю «Лір» (1995), дипломант Всеукраїнського конкурсу малої прози «Що записано в книгу життя» (2003). Лауреат Всеукраїнського конкурсу романів, кіносценаріїв та п’єс «Коронація слова» у номінації «Вибір видавців» (2009, 2011).
Секретар Національної спілки письменників України по роботі з творчою молоддю, голова Приймальної комісії. Творчий куратор нового сайту НСПУ "Укр. Літ." (http://ualit.org)
Видавець, громадський діяч, блогер.


*
Нагору