Класика Проза Усяка всячина Прислів'я, приказки Перевiр себе! Хихітня Відгуки

Любовно-eротична лірика



Hosting Ukraine


*

Надія Семена

Моя пристрасть

Хміль із солодом перебродили,
У відлунні первісних бажань,
Напилося, набралося сили,
Повернулось кохання з вигнань.

Мої коси із запахом м’яти,
Плечі — лілії, рута — вуста,
Обніми і не бійся зім’яти,
Я сьогодні вже та і не та.

Я для тебе така, яку схочеш,
Цілувати без будь-яких «ні»,
Не відпустиш і хвильки із ночі,
З тої ночі, що хміль у вині.

Що до ранку міцна наче кава,
Що солодка і трішки гірчить,
Моя пристрасть гаряча як лава,
Вона вічність, а може лиш мить.

 

Ти вигадав мене

Ти вигадав мене як вірш,
А я була не проти,
Тож зупинись, як є залиш,
Розсипле чари дотик.

Як пелюстки легких жоржин,
Летітимуть за вітром,
І ти залишишся один,
Поміж зів’ялим цвітом.

А я? Нема давно мене,
Розвіяна, забута,
І ти забудь, усе мине,
Любов лише отрута.

Спокійна осінь, м’ятний чай,
Мікстура проти болю,
Але хоч іноді згадай,
Солодку цю неволю.

 

Обніми мене вітром

Обніми мене вітром,
Кочовим перелітним,
Заспівай мені пісню,
До метеликів ніжну,
Де на двох всі світання,
Перша ніч і остання,
Де немає розлуки,
На плечах твої руки,
Зірка з неба додолу,
Мої мрії до болю,
Зовсім трішечки треба,
Обніми мене небом,
Назови мене «мила»
Бо любов має крила,
Буду я тоді сильна,
Як мелодія вільна,
Полечу разом з вітром,
Кочовим перелітним,
Обніму гордим небом,
Що для мене й для тебе.
Стане щастям незримим,
Назову тебе «милим».

 

Хилить полечко вистиглий колос

Хилить полечко вистиглий колос,
Ось вже літо вступило в жнива,
Я так хочу почути твій голос,
Та згубились в мовчанні слова.

Ти мовчиш і я слухаю вітер.
Стільки в тиші відтінків і рим,
Твоє серце читаю без літер.
А слова… що слова? То лиш дим…

Нас ця тиша тривожить і гріє,
Наче хвиля, що впала на плес,
Відчуваю твої я надії,
Ті що жменями зір із небес.

Замість слів розчиняються в далях,
Срібним збіжжям тугих колосків,
Це кохання — яскраве як спалах,
Не потрібно для нього нам слів.

 

Кути

Моє серце як птаха-підранок,
Винувато шепоче «прости»,
Від кохання лишився уламок,
Хай маленький, та гострі кути.

Лише погляд — знов рана відкрита,
І не гоїть з любистку настій,
Середина розлитого літа,
Середина оживших надій.

Так бентежить мене твоє слово,
Що із зілля немає ладу,
Озираючись я гарячково,
До тебе на побачення йду.

Все даремно і так безталанно,
Знов розлука, уламки, «прости»,
Насадила любистку я марно,
Надто гострі в кохання кути.

 

Він їй інколи просто дзвонив

Він їй інколи просто дзвонив,
Щоб сказати «привіт» і «бувай»,
Чи новий наспівати мотив,
У якому душа через край.

Виливалась печаллю в ефір,
Розливалась дощем сивих хмар,
Гасло світло у вікнах квартир,
Затихав невгамовний бульвар.

Поміж ними лише телефон.
Жива ниточка вірних прикмет,
Вона пісні вдихала озон,
Усе ж він — геніальний поет.

Потім знову чекала дзвінка,
Хоч не знала, навіщо це їй?
І не рвалась та нитка тонка,
Чи з ілюзій, чи з марних надій.

 

Мені снились твої цілунки

Мені снились твої цілунки,
Аж до алергії жагучі,
І летіла до тебе думка,
Як відлуння з гірської кручі.

І летіло до тебе серце,
Розбивалось на стрічних скелях,
До туги пополам із перцем,
Наливалась розлука в келих.

Задихалась в ранковій тиші,
Та надії промінчик в’ється,
Може сон той сьогодні віщий,
Або вкотре лише здається.

Мабуть варто триматись правил,
Чашка кави і знов турботи,
За пристойність вони сховали,
Ті цілунки що до ломоти.

 

Я тобою хворію

Я тобою хворію безжально,
Розливаюсь дощами ущент,
В суєті розчиняюсь вокзальній,
Може я, може мій силует.

Я чекаю уперто твій потяг,
Хоча він не прийде на перон,
Перехоплює холодом подих,
Знов світанок — новий рубікон.

Горизонти. Надії за ними,
Все нові, скільки шляху не бий,
В черзі знову метафори й рими,
Лиш біль серця як світ цей старий.

Я вдихаю кохання в легені,
Їм з тобою ділюсь без жалю,
Задихається пташка у жмені,
То навіщо її я ловлю?

 

Смішний

«Смішний ти!» — казала вона,
Йому ж було зовсім не смішно,
На скронях уже сивина,
А в серці — небачена ніжність.

Не треба цих зайвих розмов,
Життя наше пізно міняти,
Казки про безмежну любов,
Годяться хіба для хлоп’яти.

Все склалось. То зайве, повір,
Шукати у вуглях жарину,
Немає для нас таких мір,
Щоб зміряти щастя краплину

І нитку у кілька мікрон,
Як стежку в живому ефірі,
Коли почуття як озон,
Щоб дихати чимось в зневірі.

«Смішний ти!», — казала вона,
Та очі її не сміялись,
Смішний... Йшла над полем луна,
І трави у росах схилялись.

 

Літо любові

Цвітом лілій рум’яниться літо,
Ароматом летить ген до хмар,
Соковите і сонцем налите,
Літо це я несу тобі в дар.

Наче яблуко з саду спокуси,
Прохолодний медовий ранет,
І солодким воно бути мусить,
Стільки в ньому кохання прикмет.

Захід сонця з відтінками лілій,
А схід місяця — щемна печаль,
Хай немає у світі ідилій,
Хай любов ця крихка як кришталь.

Ти візьми мого серця дарунок,
Навпіл горіч і мед розділи,
Будем пити це літо як трунок,
Бачиш. Лілії як розцвіли.

Впали зорі у ночі шовкові,
Як монети сміливих бажань,
Ти візьми моє літо любові,
Тільки серце моє не порань.

Живу: місто Київ.
Освіта вища економічна.
Пишу вірші, гумор, оповідання, тексти пісень.
Друкувалась з 1999 р. в київських та українських виданнях, в колонках гумору, (гумор, оповідання -- «Перець», «Сільські вісті». «Сільське життя». «Вісті райспоживспілки», «Веселі вісті», «Червоний перець» і т.д.,
Вірші – журнал «Дніпро» , Літературний альманах «Слово жінки» (2016р.), альманах «Крилате Сузір'я» (2017), газети «Сільські вісті», «Панорама» та ін..
Маю кілька публікацій в збірках гумору та поезій, книгу гумору «Блискавки веселі» 2000р.
книгу поезій «Мені б мелодій з джерела» 2017р
Перша премія за поезії у власному виконанні та у виконанні виконавців на міжнародному фестивалі «Україна єднає світ» в 2016 та 2017 роках;
Приз симпатій журі на конкурсі «Крилате сузір'я» м. Харків 2017р.
Номінант у номінації «Натхнення Майдану» четвертого фестивалю «ГО Воля громади – Червона доріжка гідності.» 2017р.
Є пісні в співавторстві з композиторами.
Більше можна бачити на моїй сторінці в «ФБ».
Пишу українською мовою.
Надія Семена


*
Нагору