Роман Бабовал
ПРИСТРАСТЬ
біжить вогонь невтримний по сухій соломі
то я торкаюся твоїх тугих грудей шовкових
в часі кохання - перезрілих овочів поліття
несамовита пристрасть роздирає твою сукню
шалена пристрасть розминає постіль на якій
щоразу як ніколи полоню тебе схвильовану
щоночі зіллям опійним тебе маню в ту казку
яку ніхто не встиг ще доказати до кінця й
вигострюю об твої стегна свою кволу цноту.
***
в кожнім дзеркалі я причаївся
для жінок з шовковими устами
для жінок із стиглими грудьми
для жінок що пахнуть кров'ю і водою
для жінок неторканих жінок некоханих
в кожнім дзеркалі я припиняю час
ДОЩ
дощ грається твоєю сукнею
твоєю цнотою моїм коханням - вітер
дощ рве твій запах на шматки -
п'яніє комашня, коли проходиш мимо
тією лісовою стежкою що віддаляє нас
щокрок одну від одного за деревом тремтить
інакший світ мов чарівніший в кращім вимірі
(де ти? хто ти? - кому потрібні ці питання?)
як дощ оголює із вітром твої білі стегна
***
спросоння пані я торкнувся ваших перс
шукаючи себе й в шаленому вогні
тіла палають за законами пожежі
не два - а лиш одне: між смертю й недожитим
ми головешками до ранку догоряєм
скажіть! : хто в цім коханні врятував кого?
***
щоночі дотиками ми себе
шукали й не знайшли там де були
найвищий час нам розпрощатися
щоб не забули нас (ні ми - себе) :
наліво ти - мов знов до себе
направо я - де вже мене нема
|