Микола ГРИЦЕНКО

* * *

Прослав себе, прослав мене,
Моя любове рання,
Хай день мине і ніч мине,
Хай ти ще не остання…

Нехай другі поміж квіток
Лоскочуться грайливо,
А ти залишишся ковтком
Довіку незрадливим.

Від тебе — все, і — всі, і — вся…
Найперша моя рано,
Ти силу маєш воскресать
В черешневім тумані.

Тебе в собі прибережу
Я для років прийдешніх
І вкотре губи змолоджу
Варенням із черешні.

01.07. 2010

З’ява

На печі , на комині — горох…
На печі, при комині — удвох…
І черінь, як — пляжі де Мальорки,
І вся ти — немов з  Гарсіа Лорки,
З — келихом  іспанського вина…

Піч гаряча, рухи обережні,
П’яні  руки, значить — незалежні,
П’яні ми… І — п’яна заметіль
Крутить димаревими хвостами,
Крутить снігом… І любов між нами
Крутить, аж викручує на біль!

Ти — казкова, розпашіла діва,
Ти — форель в руках моїх грайливих,
Прохана, що вміє попросить,
З краплями солоної роси…

Знов тугим виструнюєшся станом
Так гориш, що скоро сніг розтане,
Захлюпоче, річкою стече…
… Як на ранок вискочимо з хати –
До квіток вже будемо вітатись
І — лелека дзьобне за плече.

22.12.2010

* * *

О, як вона несла
Себе у цьому світі!
Так сонце проступає
З поміж м’яких долонь…
Так вітер пломенить
Серед жаркого літа
І свіжістю торкається  до скронь.

О, як вона несла
Свої вуста і очі!
І крила чорних брів,
І посмішку свою,
І погляд весняний,
Що розквіта й лоскоче
Червоною трояндою в маю.

О, як! О, як! О, як!
Крізь весняні пожежі
Крізь молодий туман,
Пташині голоси…
Вона  могла  пройти,
Неначе без одежі,
Не розбудивши й крапельки роси?!..

* * *

Хай буде дощ. Хай буде в нас роман
Під тихий дощ… У тиху ніч… Хай буде.
Нехай „співа” заслужений диван
І за порогом сатаніють „судді”.
Хай мовчки прислухаються… До стін,
До стелі, до підлоги, до туману…
Їм не почуть мелодію колін,
Їм не відчуть рожевого дурману.
Їм – лиш уяви дряпаний мідяк…
Їм – лиш сопіння євнуське у скронях…
А ми – от-т-т-ак! А ми їм всім – От-т-т-ак!
… І перед світом вискочим на конях!

Бунт

Я скучив за тобою... Аж — горю!
Мені болить твоє тужаве листя,
Очей твоїх дві ластівки вогнисті,
Які підвладні тільки бунтарю.

Я — твій бунтар! Я — сокіл незрадливий,
Який лоскоче хмари грозові,
Щоб серед ночі впала на нас злива,
Щоб ми проснулись ранком ледь живі...

Коли згрозиться і запахне сонцем,
І вітер струсить краплі з пелюсток, —
Ми не збагнем:  чи з нами все було це?
Чи це був бунт трояндових квіток?..

Пісня             

                «… Доки серед поля тополею стала»
                   ( з народної пісні)

В неї губи, як — ожина,
В неї очі дві сльозини
І сама — як молода лоза!
Пружно скаче по стежині
Через вибалки й долини,
Не страшні їй вітер і гроза!

Не боїться навіть грому
Бо стежина та — до дому,
В світлий небограй!
Там чекають мама й тато,
Собачатко волохате
І — вишневий рай!

І вона біжить-радіє,
І про щось таємне мріє,
Усміх на вустах…
По коліна зелен-трави,
Сонце в небі не лукаве —
Біле, наче птах.

Збережи цей день, дівчино,
Коли — губи, як ожина
І сама — як молода лоза!
Бо роки ясні пролинуть,
Засивієш тополинно
І тебе поглине бірюза. 

01.07. 2010

Навіяне

Та невже ти мене любиш?  Та — невже?..
Запалали біля клубу  сім пожеж…
Сім кущів горять  травневого бузку,
Щоб тебе я роздивився…  Отаку!

Щоб побачив  серед неба  і землі,
Що найкраща ти у нашому селі!

… Цілував твого волосся тихий беж…
Та невже ж ти мене любиш?! Та невже ж?!

 26.01. 2011 р.

Політ

Зазеленію рястом, зацвіту.
Скажу, що народився лиш для тебе…
І відштовхну галактики від себе,
Тебе єдину вкраду  на льоту.

Ти не збагнеш. Сама ж бо — незбагненна!
Не зрозумієш… Що тут розуміть?!
Лиш ніжно так притулишся  до мене,
Щоб легше нам обом було летіть.

Узвишшя гір, мов кучугури снігу,
А сонце, наче — сонях, що розцвів!
І хмари, ніби — військо печенігів,
Яке ніхто здолати не зумів!

Ми летимо! У цьому леті — сила!
І — вітер! І — проміння навскоси!
І ми обоє, дужі та щасливі,
В полоні поцейбічної краси.

Перезорює ніч… І стане — біло!
Розгорнеться сувоєм новий день.

… Я поцілунок покладу, несмілий,
Немов троянду між твоїх грудей.
                                                         
26.02.2011.

Нічия

Кирпатеньке  таке...  аж брови  навідліт!
І вже не море  їй, а —  світ весь  по коліна!
Біжить, палахкотить, мов здичавілий цвіт
І видно, що вона закохана й невірна!

Летить! Назустріч їй  — повітря течія...
І поглядом  своїм схиляє все довкола ...
Легка й вогниста, бо ще нічия
І невловима, наче — матіола...

* * *

Навперейми йду!
Лобода хрумтить під ногами.
Ягничку ловлю молоду,
В бузинову кличу дуду.
Трава — рушниками!
Зеленими — з білим,
Зеленими — з жовтим…
Сонце коником ірже
Золотогривим.
Щасливий,
Іду!
Ягничку ловлю молоду,
В бузинову кличу дуду.
А — знайду…
Не обійду!
Хай кульбаби
Сонцями котяться!
Бузинова дуда
Стоголоситься,
А ми в трав усіх навиду:
Ду-ду-ду!
Ду-ду-ду!
Ду!

Перса

Хрестик між ними двома...
Хрестик — між ними.

Хай захурделить зима —
Хрестик між ними...

Хай щире літо бджолить —
Краплі по тілу...

Хай усе тіло болить,
Як ти хотіла!..

Хрестик між ними двома...
Ніби — метелик

Тихо крильми обійма
Перса веселі.

Падають в безвість світи,
Губляться зорі

Та залишаєшся ти.
Світлим — на чорнім...

28. 04. 2011 р.

* * *
Прийшла і все! Розвиднилась, як день,
Згорнула одежину, мов хмаринку…
Лежить і пахне, наче мандаринка,
Аж піниться волоссячко руде.

Таких світінь, таких світлінь нема,
Що так торкають спраглими вустами,
Що так спливають дикими медами,
Щоб світ весь оповити у дурман!

Нема такого! Може, й не було…
Привиділося на дорогах ранніх,
Коли степи замінювали спальні
І наливалось соками стебло.

Випурхували птахи з поміж ніг,
Вихлюпували трави поміж пальців
І хтось кружляв в несамовитім танці
І вигинався, мов тугий батіг!

… За обрій покотилися жита,
Розбіглись трави, відшуміли ріки
І лиш Вона залишиться навіки
Та, що хмаринку на собі згорта.

14.07.2019
с. Халеп'є

Балі

Хто її покличе на Балі –
Острів-мрію на краю землі?!
Де кокоси гупають щоночі,
Де ліана, мов – коса дівоча.
…Хвилі там до горла підступають,
Кактуси в знемозі розквітають…
Хто її покличе на Балі,
В океан задумливого смутку,
Зморену вкраїнську незабудку?!
Там сліди на срібному піску…
Там тіла вив'юнчуються хмелем,
Там на двох під пальмою постелить
Всміхнена мулатка у вінку…

… Затремтить крилечко на крилі
На чужому острові Балі.

11. 07.2019
c. Халеп'є

* * *
В грудях клекіт від магми,
Погляд – блискавки тінь…
Я люблю твою спраглість,
І ятріння хотінь.

Виростає раптово
Деревина цупка
І зорить пурпурово
Серцевина пупка.

Все нестримне і дике,
Все, якому – горіть!
Дочекатися б крику
І від крику зомліть.

Наливається соком
І нуртує, як – брость…
Не зникає, допоки
Я – невстрелений лось!

А тоді – перемога!
І – плакучі меди.
Неминуча дорога.
Й жалісливе: «Не йди…»

30.05.2015

* * *
Колись в мені усе перецвіте
До наймалішої-малої пелюстини,
Хоч думалось - не так цвіло й не те…
Хоч легковажив кожної хвилини.

Воно ж цвіло мені наперекір,
Бутонами всипалося і рястом,
Був невситимим пелюстковий звір
Ліанисто-смарагдово-хвилястий!

Без мене він дзигарив навмання,
Торкався крил найзолотої бджілки
І я від того шаленів щодня
В долонях найкоханішої жінки!

Над полум'ям гарячих почуттів,
Де пелюстки, немов барвисті леза,
Я так низенько соколом летів,
Що знов крильми роздмухував пожежу!

11.11.2015

* * *
Над нами пелюсток
Ясні вітрила.
Під нами море
Пружної трави…
І ми удвох –
Така потужна сила,
З якої виростають
Булави!

Та сила невичерпна
І нестерпна.
Вона така
На цілий світ одна!
Від неї серце
Чаєчкою терпне
І стишується море,
Як війна.

З тієї сили
Соловіють квіти
І тріпотить
Метеликами сад…
Від неї нам
Вже нікуди подітись:
І, ні вперед
Від неї,
Ні – назад.

06.09.2018

* * *

Хто горнеться – пригорнеться,
Хто плаче – розцвіте!
Співає в листі горлиця
По тебе і про те…
Як нам було наврочено
Летіти навмання
Крізь стрекоти сорочині
Пів ночі і пів дня,
Пів неба і пів вічності,
Пів серця, пів сльози…
І падати із відчаю
На трав'яні списи,
А потім зелен-травами
Пливти між тих лугів,
Де поза всякі правила
Немає берегів.

27.06.2019
с. Халеп'я

* * *
Пахнуть дички,
Висушені на зиму…
Пахнуть груди,
Висушені літом…
Ми з тобою
Відшукали зазимок –
Срібну хатку
На краєчку світу.

В ній вогонь
Всю ніч палахкотітиме,
І шибки
Спітніють на світанні,
І зимою
Так запахне квітами!
Ніби вже
Для нас вони останні…

15.08.2019
с. Халеп'я

* * *
Може такого дива
Більше мені й не треба?!
Боже святий, навіщо
Мені отакі дива?!
Є ще свій простір.
Є ще окраєць неба.
Інієм вкрита
Соняшник-голова.
Знаю – не буде
Більше таких побачень,
Де від черемхи
Аж забиває дух!
Дівчини тої
Більше я вже не побачу:
Ні - поміж цвіту,
Ані - поміж завірюх…
Та виростає ж
Квітка лапата в грудях!
Гонистим соком
Будить уяву щомить
Про якесь диво…

І, що ніхто не взмозі
Диво оте зупинить!

20.06.2014

Гриценко Микола Семенович

Hародився 9 травня 1962 року в селі Тимченки Недригайлівського району Сумської області.
Закінчив факультет журналістики Київського державного університету імені Тараса Шевченка.
Працював у Сумському облтелерадіокомітеті редактором, головним редактором телебачення. Автор і ведучий багатьох циклів популярних телепрограм.
З 2000 року – в центральному апараті Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення: завідувач відділу зв'язків з громадськістю, головний редактором журналу "Вісник Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення".
З 2012 року – президент Благодійної організації «Фонд сприяння ініціативам газети «День».

Микола Гриценко – громадський активіст: член ради громадської організації "Сумське земляцтво в м. Києві" (автор ідеї та координатор спорудження в Сумах пам'ятного знаку «Сумка»), член правління Громадської спілки «Музичний батальйон», член Національних спілок журналістів та письменників України.
Автор книг поезії та прози: "Довго кувати зозулі" («Веселка», 1993 р.), "Білий налив" («Український письменник», 1994 р.) «Самар" («Собор», 1998 р.), "Книжка" («BONA MENTE», 2000 р.), "Голоси на вітрі" ( «Піраміда», 2004 р.), "Живи добром" ("Дике поле", 2009 р.) "Повернення дощу" ("Альтерпрес", 2010 р)., «САМАР-І-Я» ( «Ярославів вал», 2012 р.), «На зелених іконах дерев» ( «Букрек», 2014 р.), «Лови/ Love», («Ярославів вал», 2018 р.).
Микола Гриценко – Лауреат Всеукраїнських літературних премій імені Григорія Сковороди «Сад божественних пісень», Леоніда Глібова, Олександра Олеся, Івана Кошелівця. "Гілка золотого каштана" та Міжнародного літературного конкурсу "Гранослов-93"; автор текстів багатьох пісень.
Заслужений діяч мистецтв України.