Ірена Гніздовська
Моєму судженому
і нашим дітям
Римська стопа
Поезія
ПВЦ: „Аратта”
Київ – 2008
Ірена Гніздовська. Римська стопа: (Поезія). – К.: ПВЦ „Аратта”, 2008. – 95 с., іл.
© Ірена Гніздовська
* * *
Я так хотіла прийти до тебе,
Та впало сонце і впало небо,
Чернівецька поетеса.
Я так хотіла прийти до тебе,
Та вмерло небо,
Щоби вознести,
Щоби воскреснути... у веснах...
Родилась зірка,
Щоби зависнути,
Щоби завести,
Щоби понести
Туди, де душі людські співають.
Туди, де сон мій оживає.
Я так хотіла прийти до тебе,
Та впало сонце,
Зродивши Небо.
01.05.1989
Чернівці
* * *
Ти мовчав. Ти мовчав, коли плакав.
Твої сльози – то дяка… за поцілунок.
Мої сльози – то вдячність… за порятунок.
Ми мовчали, коли кохалися…
01.05.1989
Чернівці
* * *
Ти щось шепотів.
Щось шептав-заговорював.
І я щось повторювала.
ЩО?
Не пам'…-Я… ТАЮ… таю…ай... ай... ю-у-у-у-у-у-у...
01.05.1989
Чернівці
* * *
Я грала дивну роль.
Найправдивішу, найдосконалішу…
І була такою невправною.
Я нічого не вміла.
Та я СТАРА… -ла… -ла… -ла… -СЯ.
І не віддалася.
01.05.1989
Чернівці
* * *
Якби я була іншою,
Була би гіршою.
А так…
Купила долю… за п'-Я-так…
Якби я була кращою,
Була б ледащом.
А так…
Купила долю… за плямистий знак.
01.05.1989
Чернівці
* * *
Ти чашу пригуби, але не погуби...
Бо губи-сни.
Бо з бороди – не рими, а знамена...
Так, я зе-ле-на.
Зелено-денна.
Зелена днем із воску.
І плавлюся від лоскоту.
І стигну на долівці.
І загинаю пальці-олівці.
Рахую твої сПРОБИ-чорнобривці.
І рими. І хоругви-дні.
І херувимів, що стоять у голові...
24.06.2008 23:19:35
* * *
До зір – крізь терни.
До зірниць – крізь воду, дим і спеку.
Киває головою мій лелека.
До зір – через віки.
До зір – без черевиків.
Киває головою митар.
До зір – із віх у віху,
Мій світку, мій потіхо.
Сопе лелека над борозною.
Він має щось від Ноя.
І він – зі мною... дощем-грозою...
24.06.2008 23:32:03
Макіївка
* * *
Ярославні
Чекала і чекатиму довіку
З щитом чи на щиті.
Хай уквітчає шлях народ тобі
Як переможцю печенігів
і моєму чоловіку.
Ти в моїм сні на воронім коні
Несешся рисаком.
Це добрий знак.
Так Бог приходить втомою борні.
І ти... І ти... на воронім коні...
Зеленоокий...
Це добрий знак...
турботи...
А ще... ще... ще...
Коня куса оса світання.
Це добрий знак...
Кохання.
24.06.2008 23:58:20
Макіївка, „Аквадар”
* * *
Прилети, коханий, лебедем-грозою,
Ніжністю земною,
Словом ясночолим...
Стань го-го-голим... із косою...
І шрами проростуть хмарами.
І шрами проростуть храмами.
25.06.2008 0:03:23
* * *
Застидалася... Закохалася-залюбилася.
А побачила... роз... ГУБ... билася...
І побачила... не віддалася...
с... по... ДІВА... ла... СЯ...
роз... ДІВА... ла... ся...
і діва... ла... ся...
ла-ла-ла...
лась!
АС!
25.06.2008 0:10:44
* * *
Скільки ж буде ще в житті добра.
Скільки ж буде щастя.
Ти – ряст мій рясний.
Ти – ряст рясний.
Ти – сни. Сни синьо-сині.
Сни, синьо-синій.
Сни, синій, синій,
Своїй княгині.
Сни синьо-синій.
25.06.2008 0:24:16
* * *
Лечу до тебе крізь роки, перони, моди.
Лечу по Божих сходах-переходах.
Іакова драбинка – ввись...
Над нею – Купол.
Блись!
Лис...
Лизь...
Хрестись!
Підкліпнув Купол – засіяв.
І засіяла Ява – моя уява.
Засіялась купельною водою.
Засіялася... молодою...
І купол – блись!
Перехрестись!
01.01.2001 15:46:14
Київ
* * *
Покроется небо...
Николай Добронравов.
Покриється Небо безмежністю днів
Та заіскриться коханням.
Тебе я пізнала за дотиком снів.
Мій пам’ять. Мій пам’ять.
Моє нездійсненне бажання.
До тебе мені, де би я не була,
Не дотягнутися з поля.
Любов нас до себе у дім повела.
Мій обрій. Мій обрій.
Моя нероспівана доля.
Куватимуть завтра зозулі хмельні.
Засіються ниви промінням.
Мене ти пізнаєш за дотиком снів.
Мій усміх. Мій усміх.
Моє нерозгадане вміння.
Без тебе мені, де би ти не бував,
Не зацвісти на роздоллі.
Любов нас до себе у дім привела.
Мій радість. Мій радість.
Моя недоспівана доля.
01.01.2001 16:27:16
Київ
* * *
Ніч одіває паранджу на нас,
щоб не зурочили у добрий час.
Ніч одіває паранджу на нас,
щоб не зурочили в недобрий час.
Ніч одіває паранджу світанку,
Щоб не зурочив ти мене до ранку.
Ніч одіває саван світу... на світанні.
Щоби росло кохання.
Ніч... роз... діва... ння…
Ніч... роз... діва...
ПРОХАННЯ.
02.01.2001 4:04:23
Київ
* * *
Ти, РОСЕ, знову був у сні моєму.
Ти захищав мене і Батьківщину
від ворогів. Ти сильним був.
І був, мов рик бика.
Ти переміг його, сказавши: „Дорога”.
А потім була тризна.
Ти пив із черепа...
і втерся ризою...
І розвивалось знамено
над тим, хто за столом сидів.
І ти хвалив свою дружину,
яка родила тобі сина.
І пив з дружиною...
Бійці були, мов бджоли...
Багато їх було... на полі...
Та більше – на траві... із кубками...
Ви слухали Бояна... Губкіна!
І Борю... Моіса... чи МОЇ СУ...
І плакали над вами небеса.
І поверталась голуба краса.
І повертався суд.
І голуб... Голу... б... Той, який від мене...
У дзьобику він ніс записочку для тебе...
І розвівалось знамено
за тим, хто бачив це кіно.
І розвивалося за ту,
яка у світ несла КРАСУ... зеленооку...
Проснулася. А ти лежав під боком.
Проснулася. І ти проснувся ненаРОК+ОМ.
І був ти воєм і ПРОРОКОМ.
І воїном і кроком.
І тим порогом,
За який ніколи я не...
Переступлю?! О, ні, ні-ко-ли.
Лише люби мене... прикольно...
І пригуби...
І погуби... роз... ДОЛЬ... но...
ЗНАМЕН... НИТ... то...
І захисти у житі.
І стану я хоругвою твоєї миті...
І стану я хоругвою твого безсмертя...
Ти захищав мене в моїм відверті.
Ти захищав мене від смерті.
Бо меч – в ЗЕМЛІ СВЯТІЙ.
І ЩИТ – над нею.
Я ладанку тобі дала, Орфею.
02.01.2001 11:18:51
Київ
* * *
Я була вірна Першому 17 років.
І дав мені Бог Другого.
І сказав: „Будеш вірною Другому”.
Господи, за що?!
Навіщо?!
За...
Віщо?!
Я знаю, що означає Орудний відмінок.
Я відаю, що означачає рудий.
За те, що була вірна Першому...
Не буду вірна Другому?!
Чи все-таки буду?!
02.01.2008 13:46:00
Київ
* * *
Де наслідки моєї дефлорації?!
Я знову заростаю...
болем...
раціо.
Та хочу долі+талану.
Та хочу... у пітьму...
у підсвідоме.
І я не хочу знову крові...
І я не хочу знову крові...
на подушках...
О, казко-жах-
у-у-у!
І я – за Птаху...
І Птах – оазис... с-с-с-с-с... т... р... а... х... У!
І я – оаза...
І він – три рази.
А я ж – сімнадцять раз.
Візьми мене ще раз.
Ну! Ну!
Нехай співа Парнас!
02.01.2001 14:00:16
Київ
* * *
Життя рахую знизу, щоб до Верху.
І в сім... мій виклик смерті.
І я у запечатанім... молитвою конверті.
Мене не відчитає ді... ДИК-Дим.
Дик-дим! Дик-дим!
Бо Я – Всесвітній Пілігрим...
Рим... Крим... і мир... і клоун-мім...
Грим! Грим! І Грім!
І гріх мій – ОКОмір.
І десять лір.
Пір’їна із хвоста.
І оковита-ВИСОТА.
Та я росту... проста...та проста.
Краса спасається ПОСТОМ і ПОСТОМ.
І доста...
Життя рахую знизу, щоб рости...
у спів, у славу-успіх,
у ніжний усміх,
у міх казок із сливочок...
Жив-був маленький павучок.
І ліз по віточці жучок.
І мушлю кинув слимачок.
А світлячок блищав... Віщав...
Краса спасається постОм і пОстом.
І доста... І до ста... І красота!
І красота, де край хвоста.
І пустота, де рай...
моста.
І пять плюс пять десятка.
І міст стає, мов кладка.
Сходинами лечу під НЕБЕСА.
А там – СЛЬОЗА... слюда...
І хватить.
Бо і краса рогата. І має ґрати.
І має рати-
Ці. Ці-ці.
І ціхо.
Бо у міху – потіха.
Бо у міху – ціль... і цілунок.
Бо у сльозі наш порятунок.
І в сім... мій виклик... пракраси...
І в сім – риски і тарантаси...
коралові прикраси... і біла раса...
і Київ-голуб, і Москва-голубка...
Готує Батько шубку доні...
І віє вітер-пас...
Віддатися вже час...
І буде мед текти по бороді...
І буде промінь у воді...
І буде Сонце Водолія в апогеї...
Хай не росте повія від Андрея...
І буде асамблея. Буде, бо була.
Бо так сказала Гея. Я!
Краса спасається ПОСТОМ і ПОСТОМ.
І доста...
02.01.2001 20:07:23
Київ
* * *
Если люди в меня входят,
Не выходят они из меня.
Колобродят внутри, хороводят,
Сквозь мою немоту гомоня…
Евгений Евтушенко.
Коли усміхаються АНГЕЛИ,
усміхаюся.
Коли плачуть демони,
плачу.
Я надивилась мульфільмів про Врангеля,
де перемога – це вдача,
а Слово і слава –
УДАЧА.
02.01.2001 22:06:02
Київ
* * *
Я хотіла би перечитати ті конспекти,
В яких я нотувала юність.
Та вони назавжди втрачені...
Я хотіла би перечитати тих людей,
Які мене любили.
Та вони назавжди...
02.01.2001 22:12:40
Київ
* * *
Тепла-тепла калабаня. І смішна,
як (-) ВІШНА...
Для мене.
Тепла-тепла калабаня. І смачна,
мов ЛИМОН (-) ад...
Для голо... вас... ти... ків.
І хіба я не потішна з ЛАС... та... ми?!
І хіба я не ЛАС... а-а-а з часОМ?!
Голо-голо-головата літнім квасом.
Ласо-ласо-ласувата... ПЕЛЕН...
га?
сом...
Сон... он... н-н-н...
02.01.2001 22:32:59
Київ
* * *
Ви живете, як можете.
Я так, як хочу.
Ви переможете?!
Ні, за-ЛОСК-очу... словом Яви.
Бо я – із воску Прави.
Ви не живіть, як можете.
Живіть за серцем.
Ви переможете.
І ввійдемо в безсмертя.
І житимемо так, як треба.
За усміхом Небес.
За Нього ж і Христос воскрес,
За Нього ж і Андрій щороку воскреса,
За Нього ж і Павло несе свій хрест.
За Нього ж і Петро веде Христа.
03.01.2001 3:39:58
Київ
* * *
Ти думаєш, що я тебе не знаю?!
Ти – Той, Хто знамено несе над краєм.
І ти – Адам.
І ти – Мойсей...
І ти – Еней.
І ти – Троян
-ський кінь.
В руках – початок, а в душі – АМІНЬ.
Ти думаєш, що я тебе не знаю?!
Ти – Той, Хто в се життя кульгає.
І твоє імено...
Дия...
Ід-ід-ід. І-і-і-і-і-і-і...
Я...
І де я?!
У монастирській келії...
О-р-ф-е-я!
Два „я”...
І гіркота ренету...
Будуй ракету
І вийдемо із Лети!
Полетимо туди,
Де рай без... фе... ти...
Де рай із ти...тлом-«Бі...тлза».
І де твій рай за БожествОМ.
Іде твій рай над снОМ.
І де мій ВЕЛЕТ – там мій гном…
03.01.2001 9:46:46
Київ
* * *
Ти – Водолій.
Ти мій...
І ти прийшов до мене з Козерога.
І ти – Чумацький Шлях до Істинного Бога.
Я Водолій також.
І я – мов дощ.
Спускаюся з Небес на Землю стигм-стигмат.
Ти все віддав за Матір.
Бо відав золоте.
Про те...
Проте...
І те збулося.
Перед Тобою – Матір Суголосся.
І моє Сонячне волосся...
Луна... є... вічним...
Ти МУЖ МІЙ. ВІД ВІКІВ ВІКІВ.
Мій ХРЕСТ! Кубічний!
Мій муж! Космічний!
І я твоя стигмата. Ради РАДА...
Бо я ДРУЖИНА-МАТИ.
І я дружина! ЛАДА!
03.01.2001 10:03:55
Київ
* * *
Цілуй мене! Цілуй... луй-луй...
І буде алілуя!
І буде Херсонес – в облозі.
І будеш у дорозі.
І будуть журавлі курликати.
І жабки кумкати.
І ластівки черкати Небо.
І будуть коники цвірінькати про те,
Що ти – мій „ВЕ!.. ди”...
Веди мене, Ведмедику, туди,
Де тільки я і ти.
Веди, Пухнастенький, туди,
Де наші сни.
Де наші сни стрічаються щохвилі,
Ми доросли до „ЖИЛИ-БУЛИ МИЛІ”.
І ми – у СИЛІ!
03.01.2001 10:19:40
Київ
* * *
Жив-був собі величний Велет.
Зеленокий. Білочолий.
І був КОСМІЧНОЮ БДЖОЛОЮ.
Він був ЛЮДИНОЮ ЗЕМНОЮ.
Трудився. І любив ЖОНУ.
Дітей ростив. І борозну.
І міст. І арку. І корунку...
І був мені від Бога подарунком.
03.01.2001 10:36:11
Київ
* * *
У нього очі – темно-карі.
І злом брови замріяний.
У нього усміх на очах уже розділений.
Розділений, та не зі мною.
Наталія Зайченко.
У нього очі – як моря.
У нього руки-якоря.
У нього ноги-кипариси.
І в нього серце – від актриси.
У нього злом брови...
І в нього – шрам-рови...
У нього злом брови... замріяний...
І храми в нім... засіяні...
І хоругви...
У нього злам брови...
І в нього – з бороди...
У нього зло… м… брови...
Веди мене туди,
Де щастя – від біди.
Де радість – від судьби.
Де щирість боротьби.
Де тільки ТИ.
03.01.2001 10:58:49
Київ
* * *
Пам’ятай про смерть.
Пам’ятай, щоб жити.
Насолоджуйся, бо ти живеш відкрито
щохвилини, щорослини, щодрібниці.
І люби.
Люби-кохай свою зірницю.
Поведе-поведе. І засвітить.
І з перлинок народяться діти.
І зірвуться галактики свічні,
бо людина – істота космічна.
І людина – лиш та, хто співає.
І лиш та, хто про смерть пам’ятає.
І лиш та, хто, покаявшись, плаче
І загадує вічну удачу.
І записує вічну задачу.
Три плюс три лишень п’ять.
Бог – на здачу?!
Три плюс три рівно сім.
Безумовно.
Порахуймо любов’ю Любов без-ОКО-вну.
03.01.2001 11:16:05
Київ
* * *
Я – з тобою.
Та тебе я не знаю.
Я тебе впізнаю-пізнаваю.
Та, либонь, до кінця не здолаю.
Бо не випити моря до дна,
бо не чути трель солов’я на світанні,
бо не висповідати дрель дятла,
і не спинити манірного „Шатла”.
Як замочок – на клітку.
Ти мій ЛЕЛЬ-літка.
Ми моя квітка.
Ти мій орел-орлище.
НАЙВИЩИЙ.
Найкращий із кращих.
Ти мій ПУТЬ... тя... щий.
Ти сущий мій.
Ти муж мій. МІЙ!
Умій мене. Умий. І возведи на трон.
Та до весілля лишень тронь...
Спокутай ти чеканням...
Закутай у СВІТ та Н+НЯ.
03.01.2001 11:29:58
Київ
* * *
Я хочу розповісти про себе.
Тільки тобі.
Та кому потрібна моя правда?!
Ти не почув мій шепіт.
А мій грім оглушить тебе.
Залишу свою правду собі.
14.06.2008 14:33:01
* * *
Мене вже нічого не спасе.
Мене вже ніхто не врятує.
Я втратила себе, здобувши тебе.
Оплакуючи себе, благословляю Того
злодія, який вкрав моє серце.
– Бережи його.
14.06.2008 14:37:32
* * *
Я загубилася у космосі… його думок…
На руках міст…
У очах досвітків…
На раменах часу…
Повернуся у Всесвіт… його бажань…
14.06.2008 14:43:14
* * *
Тебе немає.
Та скоро з‘-… Я-Я… -ВИШ… ш-ш-ш-ш-ш-ш… ся…
Щоб поцілувати перчик на моїй правій долоньці…
14.06.2008 14:48:44
Макіївка, „Аквадар”
* * *
У твоїх очах – Я.
І в них я така-а-а! а-а-а! красива,
Що в мене заплющуються очі…
Я чекаю.
Я чекаю…
Я чекаю… поцілунку.
14.06.2008 14:53:33
* * *
Мені так хочеться, щоб ти мене обняв…
Та я соромлюся…
І ти соромишся…
І як нам пригорнутися одне до одного?!
14.06.2008 14:56:49
* * *
Скоро усе закінчиться.
Казка не може тривати вічно.
І мені страшно.
Імені страху не придумаю…
Я його задушу.
14.06.2008 20:11:21
* * *
Ви народили вірш.
Ви народили прекрасний вірш.
А я… я його ледь-ледь причесала.
Як хлопчика, який поспішає вранці до школи.
Ми народили юнака, який очікує атестат зрілості.
Ми народили… Оскароносця…
14.06.2008 20:54:17
Макіївка, „Аквадар”
* * *
Мовчи, бо твоє мовчання –
Найкращий співрозмовник,
Що вміє слухати послання з Небес
І берегти той день, що колись настане.
15.07.2008 2:07:19
* * *
На руїнах сімейного театру
Ніколи не збудуєш колізею,
Бо на попелищах і звалищах
Навіть полин не бур’яниться.
А ти так любиш ніжний дотик
Останньої пелюстки троянди,
Що відцвіте вже завтра.
А ти ще маєш зібрати в долоні
Всі свої сльозинки, народжені
В мить чоловічого щастя,
Якими збирався змити
Те, про що мовчатимуть наші вуста…
15.07.2008 11:03:53
* * *
Я не чекала того, що сталося.
Ні, я сподівалася, та не чекала.
А зараз… гойдається Небо на нитці ЛюбовІ.
І нитка тремтить, яко пломінь свічі.
Зірветься…
Чи ні?!
14.06.2008 16:53:57
* * *
Ще нічого не було.
Тільки блиск лелітки –
На щічках дикої від нічки квітки.
14.06.2008 16:55:11
* * *
На землі, на чорній ряднині,
віддавалася милому.
Так, як могла... Як уміла...
Доле моя недоспіла!
Чом на землі?! Чом на чорній ряднині?!
– Ти краще питай, чи він милий...
Ти краще питай, чи він твій.
Падає крапля із вій...
Чорних, як Воля... Твоя...
Довгих, як доля моя...
Хіба я... ЗЛО-о-о-дійка?!
Хіба це судьба?!
– Ні, ти злодюга.
Ти краще питай, чи любиш ти друга.
Ти краще питай, ти перша чи друга.
Падає крапля із вій...
Чорних, як домовина...
Довгих, як доля вдовина.
У чому я винна,
доле моя?! Неупинна?
Хай я злодюжка, і хай...
Хай... хай. Хай.
– Про що зажурилась?!
Да-вай!
– Про що зажурилась?!
Кінчай!
Ай! Ай!
24.06.2008 10:40:28
* * *
А десь задивилось
У Всесвіт нічне віконечко –
І звідси далеко, далеко
До рідного дому.
Віталій Василенко.
Десь у Всесвіті – вікно.
Там іде німе кіно.
Там так чорно...
Чорно-біло...
Там ні рижих,
Там ні спілих.
Там ні білок,
Ні сопілок.
Сумно там...
Я там – без діла.
І хочеться на Землю із нірвани.
І хочеться віддатись отаману.
І хочеться сміятися зухвало.
Бо я – не діва. Та іще не пані.
Десь у Всесвіті „ВІД”- ро.
В нього чорне-чорне дно.
В ньому – ладная водиця...
І йому вночі присниться
Чорноброва молодиця,
Що оперлась на криницю,
Щоб послухати сопілку.
І тремтіло тіло мілко.
Мілко-мілко.
Мілко-хмілко.
На Землі, як на землі.
Хтось відро ВІДдав мені.
І була я вдома-вдома.
І була я гонорова.
І була я вдома домом.
І була я під... ВІК... онн... ям.
24.06.2008 20:45:28
* * *
Анатолію Гайдамаці
У травах зелених
Стигнуть червоні яблука,
І небо засіяне зорями,
Наче просом.
Не штука літати, кажуть,
А штука падати.
Та я ще не вмію
Кохати, як інші,
Просто.
Віталій Василенко.
Не вмію кохати
Просто.
Не вмію.
Та маю надію – навчуся.
Бабуся Маруся навчали
Кохати складно, та ладно.
А треба і просто
зРОСТОМ.
Що ж, роз… рос… ту… СЯ…
Антонівками і ренетами,
Верлібрами і сонетами,
Розами і настурціями…
Македоніми і Турціями...
Океанами і джерелами...
Калейдоскопами-релями...
Чарками-тарелями...
Скакалками-гантелями...
Криницями і креницями
З шуфлядками...
І буде порядок.
І буду з дитятком.
І буде все просто,
Бо сила – у РОСТІ
Складних перемін...
І хай лунає дзвін.
І хай тріпоче дзвінка...
Віночок мій з барвінку,
Із чебреця і м’яти,
Бо я завзята просто –
Любов моя проста,
Але з наростом.
Любов моя свята,
Бо з постом...
Як омела на сильних вітах клена.
І я слабка... зелена...
Я ПРОСТО...
КОРОЛЕВА.
Так, велич моя знана...
Бо я кохана.
І сила моя вічна
Палахкотить космічним...
І хіть моя сейсмічна –
Мов кітч потішний.
Мов кіт?!
Мов кішка... рим...
Так, я потішна тим,
Хто у потоці – дим..
Хто вознесе красу –
Тому я все прощу.
Благословлю...
Бо я сама КРАСА,
І я люблю.
Бо я сама ОСа,
Дзижчу катарситично,
Коли долаю дике...
Коли дола пропале,
Оте, що впало ниць,
Щоби спастись.
І я роса на втомленій косі...
І титло я над юсом.
Сказала. І зробила.
Я ПРОСТО РУСЬ.
І ПРОСТІР РУСИХ.
І просто Руся.
В мені – і ДУХ СВЯТИЙ СВЯТИХ,
і Сюся-Пуся.
24.06.2008 21:48:19
Макіївка, „Аквадар”
* * *
Я мрію про тебе,
Блукаю шляхами казковими.
А ти, мов глуха,
Ти не бачиш нікого,
Нічого…
Віталій Василенко.
Не назову тебе коханим.
А як же хочеться назвати.
Не поцілую привселюдно.
А як же хочеться обняти.
Не закручусь в руках зухвалих.
Не обпалю вуста вогнем.
Не спопелію. Не воскресну.
Лише бажатиму з жалем.
Життя зіткало так події,
Що вже тепер не перетчеш.
А моє щастя – у надії.
Чужого скарбу ж не приткнеш на видноті.
А в темноті...
скорбота ниє...
Ви... є...
Не назову тебе коханим, милий.
24.06.2008 22:22:42
* * *
Свічки погасли. Фарс – у небутті.
Лиш спогади труять дурманом.
Зосталися стрічки, змережені обманом.
І капелюшок з квітами.
І срібне конфетті.
І я сама... в собі...
І я сама... собі...
І водевіль – в столі.
Так, він – мені.
24.06.2008 22:27:32
* * *
Навіщо ті слова, коли говорять очі?!
Навіщо дощ, коли співа зоря?!
Ти хочеш щастя...
Хочеш обійняти...
І я – печаль твоя.
Нестоптана стезя величних істин...
Та витоптана путь артистів...
24.06.2008 22:36:18
* * *
І причарую рутою червоною
Тебе.
Одного.
Вороного.
І причарую веселковою
Судьбою.
Тебе.
Білоголового.
І причаруюся сама.
Бо я...
Пі-пі-пі...
ТЬМА!
24.06.2008 22:43:37
* * *
Безмежність днів...
Безпечність дів...
Бог так хотів.
І паранжа...
І блиск ножа...
Бог так бажа.
І вічність-нить
Дзвенить... Ви...-нить...
Бог так скорбить.
І я... -блука...
пророчо.
І скрик охочих.
Бо сивий Бог так хоче.
І підлі ночі.
І піт. І Сочі.
І Божі Очі... поторочі...
І він... котОМ...
в...
УРК...
Оче...
24.06.2008 22:56:59
* * *
Воскресла з попелу твоїх надій.
Постала і Медеєю, і Геєю,
Гієною і архі... ДЕ... Є... Ю,
Касіопеєю і Троєю,
І бородою-нагородою,
Студеною і доброю водою.
Залишуся в тобі собою.
І залишусь тобі...
О... ДНО... Ю.
24.06.2008 23:10:32
* * *
Місяцю мій ясночолий,
Доле моя світанкова,
Я – твоє Слово.
Місяцю мій знаменитий,
Доле моя недопита,
Я – твоя Свита.
Місяцю мій полум‘яний...
Я – твоє щастя, коханий.
Я – твоя мука і біль.
Ти тільки мій.
17.07.2008 0:36:46
* * *
Коли випадково торкаюся твоєї руки,
починаю тремтіти.
І ти, мов трембіта, тремтиш-трембіТАЄШ...
Ти відчуваєш мене. Та не знаєш.
(Коли ж ти мене пізнаєш?!)
Коли випадково торкаюся твоєї руки,
починаю всміхатися.
І насміхатися...
(Хочу з тобою погратися,
щоби віддатися.
Коли ж ми будемо кохатися?!)
Я, мов трембіта, тремчу-трембіТАЮ...
Ай! Ай!
Ю-у-у-у-у...
17.07.2008 1:10:43
* * *
Я – ІНЬ. І лінь. І ЛІНЬ УМІННЯ.
Я – кип’яТОК терпІНЬ терпІння.
Ти – моє ВОЛО+Д+ІНЬ-н+Я.
20.07.2008 12:00:38
* * *
Роки летять. Роки л-е-т-я-т-ь.
І вже ведуть однолітки онуків.
А я лишень у недоспілих звуках.
Шукаю... А чого сама не знаю.
Ні, знаю. Я в піснях блукаю,
заплутавшись у круговерті днів.
І спів мій, яко лебідь в Піднебессі,
шукає кума-журавля.
І він воскресне.
І він воскресне із пакуночком у дзьобі.
Я хочу одного.
І я прошу до крові
для того, що мовчить в полоні,
для того, що ридає на ослоні,
для того, що регоче на ослонні,
для того, що з пакуночком Любові.
І я прошу, стискаючи до крові кулачки.
Куди ви летите, мої рочки?!
Куди? Куди? Куди? Навіщо?!
І де пакуночок мій віщий?
Де ти? Де ти? Де ти?
Летять роки. Летять у тать.
І де той Тато?! Де той зять тямущий?!
І де той муж, що розплете косу росющу?!
Роки летять. І все мені стерплять,
бо я – стІННА. Ні дать, ні взять.
Я – лишень дата над могилою солдата.
Застигла на граніті. Мірно. Гонорово.
Округлилась від вітрюганів Словом.
Ошліфували дощики помірно.
І зацвіла зеленим.
Трава – на камені. І вишенька... черв...-лена...
Роки летять. І сліпну я від туги.
Бо я – лиш дата, виведена в крузі.
Бо я – вінок, заплетений плисти по Леті.
І я – некролог у газеті.
І я роки, які летять з вітрюг у зими.
Із ураганів у морози-зливи.
А що морозам пози?!
І що їм чорні рози?!
І що їм кризи-грози?!
І що їм Дух-Душа мої?!
Вони – із Вічності.
Вони – з моїх корозій.
Вони – моя кора.
Вони – моя корона.
Я молода така тому,
що не боюся Грому.
Я + БЛИСКАВКА+ЛІЛЕЯ.
Я + ГЕЯ.
В одному з втілень я – дочка ОРФЕЯ.
У іншому – сестра.
У іншому – жона.
У іншому – була йому Пегасом.
Була і Музою.
Була й іконостасом.
А він міняв епохи і фасони,
шукаючи мене, прасонну.
Де біло-біло – там біблійно чисто...
Де свято-свято – там лишень артисти...
Де біло-біло – там лише занози...
Де свято-свято – там лише морози...
Так-так, там високо і дзвінко...
І там літак, не ворон, не лелека.
І там ракета, що летить у Лету.
А хочеться упасти в роси.
А хочеться упасти, щоби встати.
І хочеться віддати, щоби взяти.
І хочеться від дати утекти...
Але куди? Куди?
Куди ви летите мої рочки?!
І хочеться на острів Барбадос.
І хочеться у церкву, де Христос...
І хочеться вклякнути, щоб злетіти.
Куються в Небесах благословенні діти.
Куються на Землі благоговійні діти...
Куються, щоб їм кукала зозулька,
Бо із Небес – душа, а тільце – із пакунка.
Отого, що несе лелека.
Отого, що здіймається із дека,
з якого проростають рози і морози.
Отого, на якім зоріють лози-дати.
І хай летять роки-солдати.
І хай.
І хай ведуть однолітки онуків.
Мої роки – метелики. Тому
завернуться у кокони від звуків...
Усім – по вірі. І усім – по щастю.
І я застигла датою Причастя.
Роки викапуються слізьми та чеканням.
Хай зарево – в руках.
Та я – свІтання.
І я його вітання...
І не мені зітхати про від...
дання...
про ві...
дання...
ання...
ння...
я...
І не мені просити про від...
дання...
про вид...
діння...
іння...
ння...
я...
20.07.2008 11:45:40
Хотин
* * *
Щоби одурманити світ,
Говори лишень правду.
Щоб я захмеліла,
Нашіптуй: «Кохана».
Щоб світ освятити,
м-о-в-ч-и.
17.07.2008 9:05:06
Чернівці
* * *
Цей лист паперу чистий,
Як наше кохання.
Але я вже написала декілька слів…
Може, зупинитися?!
01.04.2010
Київ
* * *
Твоя маленька подушечка –
Як моє сердечко.
Притуляйся до неї тоді,
Коли я не можу тебе
ПРИ-
ГОЛУ б…-
БИ…
ТИ…
01.04.2010
Київ
* * *
Мої вірші пророчі. Та не дивись їм у очі,
Бо в голубизні їхньої кароокості
Ти знайдеш лишень
колір морської хвилі.
Колір очей їхньої господині.
Заглянь в мої очі
і зглянься наді мною…
Не заставляй мене цитувати те,
Що за ВЕЛИКИМ РАХУНКОМ
Не має
ж-О-Д-Н-О-Г-О
значення.
01.04.2010
Київ
* * *
Ти чекатимеш мене 10 років?!
Ти справді думаєш,
що чекатимеш мене 10 років?!
Н-А-Ї-В-Н-И-Й.
Ти чекав, чекаєш і будеш чекати мене
В-І-Ч-Н-О.
Я просто
в + РА + жеНА
твоєю обіцЯНКОЮ.
ТАк,
ОБІ- ВСЕ-таки…
ЦЯ- ТА
нки- нки.
ЦЯ+ЦЯ-
01.04.2010
Київ
* * *
Я вражена від того,
Що написала про нас
Декілька років тому.
Я просто
в + РА + жеНА.
01.04.2010
Київ
* * *
Ти хочеш бути мені спочатку другом,
і лише потім – коханцем.
Добре.
Який ти коханець ми ще розберемся…
Чому ж тоді ти сприймаєш мене
виключно як ЖІНКУ?!
Ти любиш мене за соЛОДКУ… в т о МУ-у-у…
Я просто
в - РА - жеНА.
01.04.2010
Київ
* * *
Ти був заклопотаним
І не запитав,
Як мої справи?
І я образилася.
Добре,
я ЗАВЖДИ тебе вислухаю.
Та хто СЛУХАТИМЕ мене?!
Друг чи коханець?!
І хто СЛУХАТИМЕСЬ мене?!
Я просто
в + РА + жона.
01.04.2010
Київ
* * *
Я сьогодні тричі від тебе відхрестилася.
Це ставалося після того,
як я тебе кликала,
а ти не чув.
Може, в тебе щось зі слухом?!
Я не хочу тобі зраджувати навіть в думках,
бо просто
в + РА + жеНА.
01.04.2010
Київ
* * *
Чому я не можу тобі
віддаТИ+ся?!
Так, декілька років тому я цього хотіла.
А зараз…
Я просто учениця Платона.
І мій учитель був правий тоді,
Коли твердив, що
любов знищує поБУТ…
А я не хочу вирішувати: «Бути чи не бути».
Я не просто вірю,
Я ЗНАЮ,
що кохаю тебе.
І ця ідея МАТЕР…
РІА…
ЛІЗО…
ВА!
НА
в моїх віршах.
Я в + РА + жеНА доСКОНалістю наших СТО-СУН-КІВ.
01.04.2010
Київ
* * *
Я дала тобі слово,
що народжу двох діток.
В дитинстві я мріяла про те,
Що народжу двох хлопчиків-близнят і дівчинку.
А зараз…
Народити б хоча б одного.
Все таки мій вік…
Та я дала тобі слово.
Почекай, але мої мрії –
це зобов’язання МОЇ перед СОБОЮ.
Та я дала тобі слово…
До того ж у нас платонічне кохання…
Хіба я можу народити від Святого ДУХУ?!
Я просто
в + РА + жеНА
п… ЕРИ-
ПЕТІ + ІЄЮ = ???
01.04.2010
Київ
* * *
Ти – НІЖ…
-ний…
А я – РІЗ…
-на…
Ми ОДНАКОВІ.
ОДНА… ко-ко-ко… ВІШЕНЬКІ…
Я просто В = РА + жеНА.
01.04.2010
Київ
* * *
Я чекаю твого
ДЗВІН… + НОЧКА…
І просто
В + РА = жеНА
ТИ… + ШИНОЮ…
01.04.2010
Київ
* * *
Ти абсолютно
не відповідаєш моїм ідеалам
чоловічої краси.
Ні, ти дуже гарний,
але коли я вдивляюся в твої очі,
я шукаю в них ПРОСВІТУ.
А в них – ТЬМА.
І чому ти мені такий МИЛИЙ?!
ВРАГ… жена… і НЕО… ДРУГ… ЖЕНА…
01.04.2010
Київ
* * *
На нашому першому рушничку
цвіли грона червоної калини.
Ти не міг повірити, та бачив.
Як ТАК?!
А ось так…
Ти назвав мене Жанною д’Арк…
І був звоРУШено
в + РА + же + ний.
01.04.2010
Київ
* * *
Так, ти був пЁРШим.
А як ти хотів?!
Другим?
Третім?
Четвертим?
Чи, може, п’ятим?!
Чи, либонь, сто тринадцятим?!
Та чи будеш ти останнім?
Час покаже…
А ти в_РА_жен-ний...
01.04.2010
Київ
* * *
Казка
не може вічно?!
тривати
А, може, вона, як і я
не має початку й кінця?!
Ух!
р л
Тому що к а
р л
уг!
А ти маєш початок.
А чи маєш ти кі…
01.04.2010
Київ
* * *
Я –
«Пыль+СОН»?!
Да, я пыль… быль… біль…
І просто
РУСЬ… пыль… я… юс.. Ь…
01.04.2010
Київ
* * *
ВИ…
з трун…
чу!
Ю…
S + я.
ШОК… я.
О…
ладна… і
ТЕРРА…
3, 1417
і
Я.
01.04.2010
Київ
* * *
Ти мій котик.
А я твоє… пташенятко?!
А коти ласують пташенятами,
які ненаРОК-ОМ випадають із гнізд.
Може, називатимеш мене ти+грі+ІРОЮ,
чи РУСЬ+сомахою,
чи просто…
ІР + РУСЬ + ой! – ой! – ой!- у-у-у-у-у?!
01.04.2010
Київ
* * *
Я не можу зрозуміти:
що це таке?!
Це любов,
чи я знову на…
ФАНТА…
з+у+в+а+л+а
собі те, чого не буває?!
Я не можу зрозуміти:
що він за ОДИН?!
Це любов,
чи я знову на…
ФАНТА…
з+у+в+а+л+а
собі ТОГО, якого не буває?!
01.04.2010
Київ
* * *
Ти + КВІнТ + ЕСЕНЦІЯ
мого життєвого досвіду.
І і я просто
в РА ЖЕНА
п
РИМ +
ха! ха! ха!
МИ + ДОЛІ…
01.04.2010
Київ
* * *
Впізнай мене по перчиках на дланях.
Я та, хто сповивала тебе в травах.
Впізнай мене по перчику на підборідді.
Я та, що правила з тобою на Олімпі.
Впізнай мене по перчику на скроні.
Я та, якій поклявся ти у Вавілоні.
Впізнай мене по перчику на другій скроні.
Я та, яку ти возвеличив у полоні.
Впізнай мене по перчиках на шиї.
Я та, яку ти вів у Палестину.
Впізнай мене по перчику на носі.
Я та, хто доведе тебе у осінь.
Впізнай мене по перчиках, що на зап’ястях. Я та, що вічно була твоїм щастям.
20.07.2008 12:08:02
Київ
|