ВАСИЛЬ МОШУРЕНКО
Цикл віршів «Cвітла небесна жінка»
Просто жінка
У Жінки —
дорослі діти…
У Жінки —
маленькі внуки…
У Жінки —
на клумбах — квіти…
У жінки —
осінні… руки.
………………………..
Жінка — зустріла…
Кохання,
хоч сонечко вже й…
сідає…
Пресвітлі душі поривання!
Вона
(це ж… так… смішно) —
Кохає…
Забуті —
Пориви і Мрії —
Дощем пролились
Весняним!
Та болем болить…
Безнадія:
Пірнути у… Щастя —
з коханим…
І Болем болять
Думки:
Обов’язки…
Побут…
Що скажуть(?)!
…………………………
І тішиться Світ Дзвінкий:
відбілює…
чорну…
сажу…
У Жінки — хай Щастя Буде!
Майже жарт
Я… в цих морозах —
ледве жеврію…
Я… в цих снігах —
стомився: Щастя хочу!!!
Як марево,
в «фейсбуці»
смішно… «жебраю»:
збираю…
«лайки»…
вподобання…
Душі…
Очі…
Сміюсь і плачу
(як ніхто не бачить)…
Я… в цих снігах —
стомився: Щастя хочу!!!
Немає сліз…
Я…
дуже…
мовчки…
плачу:
збираю… смішно —
«лайки»…
Душі…
Очі…
Я… в цих морозах —
ледве…
ледве…
ледве…
Сон
Витає сон
над ліжечком Твоїм…
Витаю я —
Невидимий… Далекий…
Гуркоче в грудях
найніжніший грім…
Кружляю в небі
Сонячним Лелекою.
НЕБЕСНА
СВІТЛА
ЖІНКО! —
Спи собі…
Нехай Твій сум —
розсіється… пощезне!
І моїй Світлій Радісній…
Журбі —
(чому — не знаю) —
Солодко і Щемно.
Кружляю в небі
Сонячним Лелекою…
Гуркоче в грудях
найніжніший грім…
Витаю я —
Невидимий… Далекий —
над ліжечком над зоряним —
ТВОЇМ.
НЕБЕСНА
СВІТЛА
ЖІНКО! —
Спи собі…
Біль
***
Ти мені — Болиш…
Вже так(!) Болиш!
На долонях і в душі —
Жаринки… Болю.
Ти мені — щемиш…
Вже так(!) щемиш!
Зашпори в душі:
Я ж — не з Тобою!
Ти мені — Зійшла…
Авжеж — Зійшла! —
СОНЕЧКОМ…
(І як я жив до цього?)
Як(!) мені Булося —
Без Тепла…
Твого Тепла!
Я запитую у себе…
І у… Бога.
***
Болю! Відпусти!
Дай — помолюся!
Від хмільної Туги —
відірвуся…
Що ти кажеш, Болю?
Ти — від НЕЇ ?!
Ти — від… СВІТЛОЇ…
НЕБЕСНОЇ…
МОЄЇ…(?)
То боли, мій Болю…
То — боли…
***
На душі —
так порожньо й незграбно…
порожньо й незграбно…
Напишіть —
мені в… «фейсбуці»
тиху радість…
світлу радість…
Розкажіть,
чи сумно й Вам —
без мене…
Вам — без мене…
Розсмішіть,
що у Вас —
ялиночка… зелена…
вся зелена!
Що мене —
вона так(!) хоче
привітати…
привітати…
Напишіть:
«Я ХОЧУ СТАТИ
ВАШИМ СВЯТОМ».
(Моїм Святом!)
Попросіть…
Ой, щось я хочу…
забагато…
забагато…
Напишіть —
мені в «фейсбуці»:
«З НОВИМ РОКОМ!
З НОВИМ РОКОМ!»
І простіть,
якщо…
образив…
ненароком.
Віртуальний діалог
— ВИ знаєте,
Як хочеться до… Тебе?
ВИ — моє Сонце у Найвищім Небі!
ВИ знаєте,
Як віриться у… Тебе?
ВИ — моя Пісня, що лунає з Неба…
ВИ знаєте,
Як марю я… Тобою?
ВИ — моє Серце, обціловане Журбою…
ВИ знаєте,
Як я живу… Тобою?
ВИ — моя Радість, закосичена Журбою…
ВИ знаєте…
Нічого… Ти не знаєш !!!
— Я знаю! Знаю! Знаю! Знаю… Знаю…
Я Вас… Тебе, — (і страшно дописати).
***
Я тобі напишу… Життя:
те — моє, що було… до Тебе.
Я Тобі розкажу — до пуття,
чом літаю в Твоєму Небі —
тим Лелекою Білим…
Сумно…
Ой, як тоскно одному — в Небі!
І немає й найменшого сумніву:
не Літати мені — без Тебе!
Я Тобі намалюю… НАС,
хоч не вмію я малювати…
СВІТЛА ЖІНКА НЕБЕСНА —
не раз
мені снилась…
Не буду мовчати!
Я Тобі напишу… Життя:
те — моє, що було… до Тебе.
Я Тобі розкажу до пуття,
чом літаю в Твоєму Небі…
Я Тобі напишу… чи скажу:
не літати мені — без Тебе…
***
Я — Сонячний… Білий… Лелека…
Не віриш?
А Ти — повір!
Від Тебе я зараз — далеко…
Лелека — то ніжний… звір.
Не звір, а Лелека тужливий…
То — птаха…
А Ти — не знала?
В житті: й неможливе — Можливе!
Ти — Диво(!): мене покохала…
Ой! Що я… мелю!
Я ж не знаю!
(А Ти — усміхаєшся стиха…)
Тебе я — Так Ніжно… ЧЕКАЮ…
(Не смійся! ТЕ Слово — я знаю!)
Журба веселково диха —
десь поруч: в мені чи в Небі…
А Сонячний Білий Лелека —
вже близько… вже недалеко…
З Весною прилине до Тебе…
Імпресії і медитації
«Господи!
І де Він взявся — на мою голову», —
думає Вона… (можливо).
А потім…
Душею своєю… голою —
дивиться в Небо тужливо.
Можливо,
Розхристаний Білий Лелека —
блискавкою вниз полине…
Можливо,
що все далеке —
(дзвінке воно чи полинне) —
стане… (можливо) — Первинним.
«Господи!
І де Він взявся — на мою голову», —
Думає Вона… (можливо).
***
То страшно й радісно:
Ти мені снишся…
Ти мені снишся в пломені ночей.
В моїх зіницях —
залишися (чи — залишся?)…
В зіницях Наших Люблячих Очей.
То страшно й радісно:
без Тебе я — каліка!
Без… «носика, що мерзне»… без очей…
То страшно й радісно,
бо я не знаю — скільки
ще днів без Тебе бути… і ночей.
То — страшно й радісно, Кохана!
А Тобі?
Я — в сніг упав…
Я — в Сніг упав!
(Сніг — і для мене(!) — Білий).
Я Біг почав:
від… Сірого — до Невимовно — Білого…
Я втратив Час…
багато Часу! Ой, багато!
Знайшовши… НАС —
лечу Лелекою Крилатим…
А Ти — Одна…
на Всьому Білім Світі — тільки ТИ!
Сумна Весна…
І як до ТЕБЕ, Ніжної… Небесної —
Дійти?
І як(!) розвіяти
Твою гірку… нечитану печаль?
Знайти-розвідати —
з Тобою НАШ — такий Дзвінкий Причал…
Я — в Сніг упав…
(Сніг — і для мене(!) — Білий…
Знову — імпресії…
Я пробував…
від Тебе — себе — відірвати…
а воно — не виходить…
Я пробував —
стати гостем на іншому святі…
а воно —
не виходить…
Я хочу
себе — в Тобі — відшукати!
Я хочу…
Я хочу — Нашого Свята…
***
Отак і шарпаюсь:
між Бідністю та Совістю…
Отак і никаю:
тут — Порожньо, там — Совісно…
І з чим іти — до Тебе:
з Бідністю та Совістю?
……………………………………
Тому — і Порожньо…
Тому — і Совісно…
Отак і думаю…
і думаю…
і думаю…
Отак — і ду… і ду… і ду…
Та все ж — ІДУ !!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!
***
Отак-то!
ТИ мене поставила — за межі!
за межі розуму…
за межі — усіх… меж.
Отак-то!
Зболений —
вірші свої мережу,
і вовком вию! І радію — теж…
Отак-то!
Порадій… від мого Болю!
Тебе — кохаю… (не красу твою).
Отак-то!
Я — з Тобою (не з Тобою):
десь близько… поруч…
маревом сную.
Отак-то…,
СВІТЛА НЕБЕСНА ЖІНКО.
Отак…
***
НЕБО… чомусь… Вибрало — саме ТЕБЕ,
щоб кинути
ТІНЬ СВІТЛОЇ НЕБЕСНОЇ ЖІНКИ —
на мою ДОЛЮ…
Тільки Ти — не поспішай:
не кажи, що — неможливо:
нам (Удвох) — в Щасливий Рай!
В пеклі — був я… Там — тужливо!
Тільки Ти не думай, що —
вже запізно ЩОСЬ міняти…
Я ж — не хлопчик, щоби… щоб —
про-во-ро-нить НАШЕ СВЯТО!
Тільки ж ТИ — не Поспішай:
там (за Сумнівами) — РАЙ…
***
ТИ — моє Право на Життя!
ТИ — моє Право на Буття!
А БОГ — брехні не тЕрпить:
ЙОМУ — видніше — ЗВЕРХУ.
ТИ — моє Право — на Причал:
Я вже набувся в… Бурях.
Причастя — із УСІХ… Причасть —
Це ТИ !!! — Нехай так буде…
ТИ — моє Право: Жити Далі…
Не плач, ОМРІЯНА! — Не плач…
НЕБЕСНА СВІТЛА ПАНІ — (?)…
Пробач, що я — ЛЮБЛЮ… Пробач…
ТИ — МОЄ ПРАВО… НА ЖИТТЯ.
Журавлинка
Ти — Моя Журавлинка-Журбинка…
Ти — Моя Найсвітліша Пані!
Я зцілую дрібні росинки —
Твоїх сліз, що на вії впали…
Я зцілую Твій Всесвіт — до крихти…
Ой, як Вабить Твоя Галактика!
Голос Ніжності, Голос Криці —
Стугонить!
Розриває на клаптики —
Мою Душу… Мою тиху Мужність…
Моє Сонце… Мою Енергію…
Жити — хочу! Я жити — мушу!
…а за Щастям — дивись, яка черга!
Журавлинко… Журбинко… Журинко…
Світла Жінко Небесна — ПРЕЧИСТА!
Ороси мою душу… безлисту!
Подаруй мені Щастя жаринку…
…а за Щастям — дивись, яка черга…
Ніч,
Або думаю про тебе
Ніч — з долоні — скльовує…зірки
і моєю кров’ю — запиває…
Зорі — з кров’ю…
Присмак — ой, гіркий!
П'яний місяць — грізно завиває,
як той вовк…
Ще й роги — настовбурчив:
чи — на мене, чи — на «ненажеру»?
Може, хоче стрибнуть —
з…Неба кручі
і на роги взяти мої… нерви.
Ніч — наїлась… А чи — напилася?
Я — не знаю…
Я — не знаю цього…
Ой, — вдавилась!
Кашлем — вся зайшлася!
Та й вимолює прощення —
в мене… чи — у Бога?
Ніч зализує мої важкі думки…
Думаю про Тебе — на балконі…
Щастя
…сьогодні — падало з Неба…
та ще й трішки хурделило.
…блукав у київських снігах —
на Позняках…
…капуста подорожчала…
борщ тепер буде — ще смачнішим!
…а діткам —
весело в снігах! радісно їм! Клас!
…а мені вже —
і не до снігів: холодно! незатишно!
А що ж таке — Життя?
Та… все — дуже просто…
Не знаю,
чи хтось сказав до мене,
чи це я придумав:
«Життя — це черга за Щастям».
Я не люблю черг… ніяких черг…
А у довгі-довгі — взагалі не стаю!
Та за Щастям… за Щастям — стану!
Порушу Усі Мої Принципи,
але в чергу за Щастям — стану…
Скажете — запізно вже мені…
Ні! — не запізно… Мені — ні!
Я ще не ставав… в таку чергу…
Все — відкладав… А зараз — стану!
…те, що нижче (як і те, що вище) —
не вірш… тим більше — не поезія:
Черга
…зайшов до магазину — став у чергу…
задумався… замислився… поплив…
— Мушчіна, што вам? Мушчіна, гаварітє!
— Мені б… Щастя — трохи… та Тепла…
— Мушчіна! Ви — нармальний? Ну і люді!
— Тоді — хлібинку… житню… І щоб — тепла…
З Новим Роком — Вас!
З Різдвом…
Щастя Вам…
— Смішной…
***
А у нас — у Києві —
сніг…
І легенька-легенька
хурделиця…
Він не тільки —
на серце ліг…
Він на душу —
Тобою стелеться…
Не вина Твоя —
не вина,
що без Тебе —
не можу(!) жити…
(десь — без мене —
живе Вона…)
Як же НАС —
Докупоньки… зшити?
А у нас — у Києві —
сніг…
І легенька-легенька
хурделиця…
Трішки слів — тобі
диптих
***
Блукаю — вздовж…
І впоперек — блукаю…
Ношу свою провину — на душі…
Кохаю — вздовж…
І впоперек — кохаю…
Пишу — Тобі Одній — чудні вірші…
***
Ніжна… Мила моя — Журавлинко!
Світла Жінко Небесна — від Бога!
А в очах — невимовні Журинки…
А в душі — ніжний біль і тривога…
…Не шукай, що ж там далі — у вірші:
Я нічого — не на-пи-шу…
Щоб… не як — у Тичини: «все гірше»! —
Я Тобі ВСЕ… на вушко скажу…
Про наш дощик
Пам’ятаєш (?) :
той теплий Дощик,
що… надмухала Ти —
на Київ…
Він зросив
почуттів моїх… мощі.
Він — зі мною (з тих пір):
не покинув!
Не полишив…
І дрібно — сльозами —
мою душу (щодня!) —
умиває…
Все питає:
«А що ж буде з… Вами?»
Я — не знаю…
І Дощик — не знає.
Пам’ятаєш(?) :
Твій Світ… дуже схожий —
на моє нерозквітле…
щастя!
Я — без тебе… (це смішно!) —
не можу!
І не видно козирної масті,
щоб «побити»…
залежність «вчорашню».
Теплий Дощик (серед зими) —
Той… надмуханий ніжно:
Тобою…
Хто ж ВСЕ вирішить,
якщо — не МИ?!
Світ — Великий,
а НАС — тільки… Двоє.
Пам’ятаєш? —
І я пам’ятаю…
Аритмія
невимовно тужно…
навіть — гірко!
а життя —
кудись пливе… пливе…
що — на думці? —
випити… горілки! —
запустити серце… неживе.
в цій —
такій нестерпній аритмії…
(чорне-біле… біле-чорне…
сіре…)
…серце жде чогось… КОГОСЬ…
я — мрію…
Найсвятіше, що я маю, —
ВІРУ !
Віру — в Господа…
в Небесну Світлу Жінку…
Віру — в Щастя…
Віру в те, що ТИ —
Мовиш Дивне Слово…
навздогінку,
щоб не впав я…
щоб не зміг я —
ві-ді-йти
в «рай» байдужості,
де тихо і… привітно…
в «рай» — без Тебе,
де і серце — не болить…
Клич мене!
Допоможи — Розквітнуть!
Клич мене!
ще — мить… ще — мить…
ЩЕМИТЬ !!!
…проклята аритмія!
Вчора і сьогодні
ВЧОРА:
жити — не хочеться!
СЬОГОДНІ:
хочу! і буду!
ВЧОРА:
серце від Болю — корчиться…
СЬОГОДНІ:
спала вчорашня полуда.
ВЧОРА:
хотілось… горілки…
Не тільки — хотілось: пилося!
СЬОГОДНІ:
на Небо — до Зірки
хочу!
До Світлої Жінки —
лечу! поспішаю!
Здалося,
що «вчора» — і не було!
І тільки Віра — у «Завтра»!
Я знаю, що Сонце — зійшло!
Не згаснула моя ватра…
СЬОГОДНІ —
волосся… пригладжене,
і погляд… спокійний — з-під брів…
В кишені — насіння смажене —
для друзів: для… голубів.
ВЧОРА —
себе… добивав,
що ТИ — це мій шлях… «в нікуди»…
Дощиком — замерзав…
Марив — в душевній застуді…
ВЧОРА:
жити — не хочеться…
СЬОГОДНІ:
хочу і буду!
Серце — від Болю — не корчиться:
спала… «вчорашня»… полуда…
ВЧОРА… СЬОГОДНІ… А ЗАВТРА?!
***
Давай поговоримо
про… Світ.
Ти думала, мабуть, —
про НАС?
Ні! — про Світ,
в якому так багато…
Снігу і Тепла…
Суму і Ласки…
Крику і Мовчання…
Давай поговоримо
про Світ,
в якому —
так(!) багато… ТЕБЕ
і зовсім мало —
неТвого… Мене.
Давай поговоримо
про… Світ:
про… Наш Світ!
Давай поговоримо…
Не чую…
Мовчиш…
Значить — завтра…
чи — післязавтра…
чи — після… після..
Я — зателефоную…
***
Слухай…
Ти приходила —
до мене —
цієї ночі…
у мій сон…
Ти — Була!
Якою Ти Була? —
не знаю…
Ти — щебетала…
Ти мені —
щось говорила…
Ти дивилась
у мої очі…
Ти так(!) дивилась —
у мої очі…
Ти торкалась —
до моїх…
оголених струн —
Своєю
зовсім… голою
Душею…
Ти — щебетала…
Ти — переконувала…
Ти…
Ти…
Ти — мовчки…
мовчала.
***
Куди ж Ти…
маниш мене,
Жінко? —
на Небо,
а чи — з Кручі(!)?
Гукаєш стиха,
а то — дзвінко…
шматочки Серця —
мучиш…
Куди ж — мені?
злетіти…
впасти…
а чи — брести,
як… вчора?
Себе… Самого…
в Себе — вкрасти?
…зійти, як мовлять, —
з двору?
Куди ж Ти…
маниш мене,
Жінко?
КУДИ ???????
Про щастя…
Стопудові гирі днів і ночей —
прив’язані до ніг…
до рук… до серця… до думок, —
волочаться-тягнуться за мною…
Сказати, що вони важкі, —
нічого не сказати…
Стопудові гирі днів і ночей —
не пускають в Небо…
Що там — в Небо!
Вони не пускають —
зірватись… з Кручі…
Вони не пускають мене — до Тебе:
чи — в Небо…
чи — з Кручі…
Вони не пускають мене — до… Себе.
Вони не пускають туди —
де не Болить…
А якщо і болить — то не так…
Чуєш!
СВІТЛА НЕБЕСНА ЖІНКО!
Я готовий до… бартеру!
Я не буду писати вірші —
(я вірші перестану писати!) —
за малесеньку послугу:
відв’яжіть
стопудові гирі — днів і ночей —
від моїх ніг…
від моїх рук…
від мого серця…
від моїх думок…
Перечитав та й подумав:
а Ким… чи Яким — я буду тоді? —
Звичайним… смішним… бідняком!
А хіба —
бідняки бувають… Щасливими?
Отже: Надія на Щастя —
це мої стопудові гирі,
прив’язані до ніг… до рук…
до серця, до думок…
…Без тебе
Веди мене через життя,
як через храм…
…із пісні
Мені — тихо… без Тебе:
без думок — про Тебе,
без Віршів — про Тебе,
без Слів — про Тебе.
Я можу писати… прозу.
Я можу слухати музику…
Різну музику…
Тільки не ту, що — про Тебе.
Я спокійно дивлюсь на сніг…
Не болісно відчуваю мороз…
Майже — не п’ю кави…
Та й… іншого — майже не п’ю…
Мені — тихо… без Тебе…
Брешу(!):
і Тобі, і собі, і Світові — брешу!
Мені — гірко… без Тебе.
***
Хіба ж я винен, що уже давно —
молюсь на тебе ніжно, як на бога
Володимир Бубир
Переболію…
Перестраждаю…
Сховаюсь —
на самому дні.
А потім —
в Тобі — заблукаю!
Згорю —
в Твоєму вогні.
Перелицюю…
Перемережу —
Долю мою… Щасливу.
Я… за Тобою…
з Неба стежу(!) —
через гнітючість сиву…
………………………….
Бог теж Тебе Любить…
Я чув — Він Казав,
що Ти — Красива!
Майже, як ВІН…
Та усі знають,
що Бог —
дуже скромний…
Я… за Тобою…
з Неба стежу…
Ти — є !!!
Ти — є!
І Тебе — немає…
Снує —
без кінця, без краю —
Сум
своє павутиння…
Дум
тривожних начиння —
в голові
та у всьому Космосі…
«Селяві»…
Наче білка в колесі —
кручусь,
і просвітку немає…
Мечусь,
та, напевне, — не знаю:
Ти — Є?
Чи Тебе — немає…
Ти — Є !!! Є! Є…
***
Друг пізнається в біді,
а кохана — в бідності...
…десь вичитав
Мені треба… переконатись…
Треба в собі — розібратись
(Допоможи, Господи!) —
і тільки — в собі(!),
що саме — ТИ:
СВІТЛА НЕБЕСНА ЖІНКА !!!
що саме — до ТЕБЕ
я йшов через роки…
що саме ТОБІ — хочу нести
квіт таких Розхристаних почуттів…
свого розхристаного Болю…
Мені треба знати (Допоможи, Господи!),
що моє тривале «рабство» —
знову не стане… Неволею.
Мені — треба це знати !!!
Я — Чую Тебе…
Я — Бачу Тебе…
Я — хочу Тебе…
(Вибач за… Правду).
Я — живу Тобою…
Але…
що робити з моєю… бідністю? —
не Духу…
не Віри…
не Розуму…
не Творчості…
не Ніжності…
Не…
Що робити з моєю бідністю? —
коли… немає чим…
ощасливити… «побутово»:
ТУ,
хто забрав розум… серце…
душу… спокій…
А ще: мене — в мені…
…треба в собі розібратись
(Допоможи, Господи!)
…ось такий — ультиматум!
Собі…
На околицях…
Я знаю,
що Вам доводиться
переховувати мене —
на околицях Вашої Душі…
на околицях Вашого Повсякдення…
на околицях Вашої Стриманості…
на околицях Вашої Ніжності…
на околицях Вашої Чуйності…
на околицях Вашої Щирості…
на околицях Вашого Міста…
Я знаю…
Та і як — інакше?!
Але:
і Ви — знайте!
Я блукаю
околицями Вашого Повсякдення…
Я стискаю в своїх руках
околиці Ваших Рук…
Я трепетно цілую
околиці Ваших Вуст…
Я несміло кладу руки —
на околиці Ваших Колін…
Я тужливо-щасливо
спостерігаю за Вами:
з околиць Вашого Міста…
З віддалених околиць…
Просто — скучив!
…пів-України —
не перебредеш,
як через поле…
не перебредеш…
не перебредеш,
як через поле:
ні швидко…
ні поволі…
…пів-України —
до спільного знаменника —
не зведеш…
не зведеш…
не зведеш,
як різні числа
(діти) — в школі…
…пів-України —
Білим Лелекою —
не перелетиш…
не перелетиш…
не перелетиш…
Та і поїзд — безсилий…
…пів-України,
можливо, — Ти й простиш!
Та не мене…
Хоч знай:
я — щирий…
щирий…
щирий…
…пів-України:
то — мільйони…
і мільйони…
і мільйони…
А Ти — Одна!
Одна…
Одна…
…пів-України —
люд… дурний і… сонний!
А Ти — Одна мені —
Весна…
Ясна Весна!
Прости!
Можливо,
я… розуму — несповна..
Несповна…
Блукаю…
Блукаю містом…
Не тому,
що нічого робити…
Блукаю містом —
думаю про Тебе…
думаю про Тебе…
думаю про Тебе…
Я знаю,
що Тебе немає тут,
бо це — не Твоє місто…
Це — моє місто…
І все ж:
я шукаю Тебе…
я вдивляюсь в людей,
і, Вибач, —
в кожній жінці —
шукаю Твої очі…
Не знаходжу…
Нічого дивного!
Тебе…
немає в цьому місті…
Ти — далеко!
Ти — в тому місті,
де я давно-давно не був…
Те місто…
(я це відчуваю!) —
стало містом моєї Мрії!
Я все життя —
мріяв про місто,
в якому живеш…
ЄДИНА… НЕПОВТОРНА —
ТИ !!!
Я — не Бог…
Але я —
Благословляю Твоє Місто,
де ходиш Ти…
Ходиш — і не знаєш,
що я благословив Тебе…
Благословив — чекати мене...
у Твоєму Місті…
І я — Прийду…
Чому(?) — спитаєш…
Бо — Люблю…
ЦИКЛ ВІРШІВ «СВІТЛА НЕБЕСНА ЖІНКА»
Насіння думок
«Перелузаю» насіння думок —
вийду тихесенько з хати…
«Перелузаю» — за кроком крок:
надворі — краще… «лузати».
Перечекаю — сумніви днів…
Перевесную… зиму.
«Перелузаю»… уривки снів:
про Тебе…
Виповзу з диму…
З диму сум’яття й Твоїх страхів:
А ЩО Ж БУДЕ ДАЛІ?... Далі?...
З Щастям…
незгрішених ще… гріхів —
зійду на тихім причалі…
Причалі,
що зветься так лагідно:
ТИ !!!
Причалі моєї Мрії…
Причалі,
де я
повинен… Зійти!
Насіння — думками сію:
щось — на папір…
а щось — голубам…
(Хай долетить і до Тебе!)
Я вірю…
Я знаю,
що — не віддам
нікому(!)
НАШОГО НЕБА !!!
Лузаю… лузаю… насіння думок…
Мій небокрай
Шукав собі Щастя…
Шукав собі Долі…
Знайшов — Небокрай…
Іди — а чи швидко, а чи поволі,
та він — утікає…
Карай — не карай!
Твій Обрій…
Твій Овид —
нестерпно втікає:
за Овид…
за Обрій…
за Небокрай…
Зажди! Зупинись!
(Чи не вперше Благаю!)
Ти спробуй:
мене Покохай!
…і де ті Стовбища, що підпирають
Високого Неба Блакить?
Ти знаєш УСЕ,
чого люди — не знають…
як Обрійно серце щемить!
Іду Небокрайно —
за Обрій,
де — Щастя…
де Доля-Веселка бринить…
Іду через… Храм:
спішу на… Причастя —
до Тебе,
де Овид… болить.
Ти — мій… Небокрайчик,
тремтливо-казковий, —
байдужістю не по-ка-рай !
Іду за свій Обрій…
Втікаю — за Овид…
Та плаче… дощем Небокрай.
Той дощ — то не сльози…
То Роси Небесні!
То — танець Веселки…
То — Щем…
В Твоїм Небокраї —
і серце… Воскресне:
під Веселковим… Дощем.
***
«Перелузав» думки —
лиш «шелушиння»
несу до хати,
де Тебе — нема…
де днів… «вчорашніх» —
болісне начиння…
де — Біль і Туга…
де мені — тюрма…
Я Жити — мрію!
Хочу в Тиху… Ніжність,
де Ти і Я…
де — «унісон» сердець…
де Почуттів —
найперша Білосніжність…
І Дням Моїм —
далеко… не кінець…
Про інтуїцію
ТИ думаєш:
Я — «слабак»?!
Ти думаєш,
що — не зможу?!
Ти думаєш:
просто так —
себе
(твоїм серцем)
«батожу»?!
Ти думаєш,
що МОЄ —
якась…
незбагненна…
фікція?!
І думка… «весела» —
снує:
«Погана Твоя Інтуїція!»
Ти говорила: на двісті
відсотків
Твоя Інтуїція!
Та я ж —
не топчусь на місці…
І буде:
лиш Ти і Я…
лиш Ти і Я…
ІН-ТУ-Ї-ЦІ-Я !!!
Лиш ТИ і Я:
де Ти — Моя…
***
Я не… «хворів»
Так Ніжно —
ще ніколи…
Хіба що — в юності,
як вперше — «захворів»,
коли летів Лелекою —
до школи…
А більше — НІ !!!
Допоки не зустрів
Тебе — між хмарами —
Небесну Світлу Жінку…
Тебе Єдину…
Невимовний Біль!
……………………………
Я ще… встигаю…
на свої… Обжинки!
Я ще встигаю…
Хай розквітне… Сіль —
на ранах на моїх…
І я — Розквітну!
Ще ж тільки — Лютий!
Лютий… тільки… ще…
Давай зустрінемось —
у найдзвінкішім Квітні!
Давай — зустрінемось…
І наймиліший Щем
нехай візьме в Полон —
з околиць — Душі,
що за життя —
набрались… реп’яхів…
…іще одне
тобі сказати мушу:
ОТЕ ! МОЄ(!),
що чути… і без Слів:
«Я не «хворів»
Так Ніжно —
ще ніколи…»
Буду жити !!!
Вже скоро…
Ну… ще трішечки!
Ще — трішки… —
Лелеки — в Україну —
прилетять.
І Щирі промені
Чарівної Усмішки —
мої сердечні Струни
Оживлять…
Твоєї Ніжної…
Щасливої Усмішки,
що поборола Зиму
і… Печалі…
Хай Місяць-Молодик
Не ставить свої ріжки,
як бик…
Я — Переміг!
І буду Жити — далі...
Вже скоро…
Ну… ще трішечки!
Ще трішки… —
Лелеки — В Україну —
прилетять…
Про голубку і не тільки…
У мене є… «знайома» Голубка…
Вона живе десь… на даху —
над моїм під’їздом…
Вона мене — бачить…
Постійно — бачить…
Підлітає до мене —
проситься на долоню:
хоче насіння, яке і я — люблю
(з ним —
краще думається-пишеться).
Чи може — вона хоче… Тепла(?),
якого і я — хочу…
Голубка дуже схожа на… Тебе…
Тільки ж Ти —
не хочеш… насіння…
Може — Тепла?!
Ті птахи, що зимують зі мною:
тут — у Києві —
допомагають мені
діждатись моїх Лелек…
Люблю синичок і голубів…
Жалію горобчиків…
Терплю ворон…
Та чекаю — Лелек!
Я вдячний моїй Голубці!
(Головне,
щоб в кишені було насіння).
Я вдячний,
бо Вона допомагає…
вірити у Лелек,
що прилетять з Весною…
візьмуть мене на крила
та й понесуть до… Тебе.
Стомився думати-писати…
Піду з хати —
понесу Голубці насіння
і — Тепла…
Про щастя…
Я змарнував, приблизно
…дцять років.
Ну… не те —
щоб лежав-лежнем…
Я — любив Світ…
Я — навчав дітей…
Я — боровся з підлотою…
Я був завжди —
потрібний Людям.
Але…
Я змарнував, приблизно
…дцять років,
бо не шукав Свого Щастя…
Великого Щастя!
Вірніше:
Я ніби-то — шукав,
та не знаходив…
І ось — ТИ !!!
Я знаю,
що таке — Щастя,
тому Усім Його і Бажаю…
Питаєш:
що ж воно — Щастя?
Щастя —
коли Ми — Ціле:
Ти — в Мені, а Я — в Тобі…
…коли Я і ТИ —
дорівнює — МИ…
…коли тіл — двоє…
сердець — двоє…,
а Душа — Одна на Двох…
…і нехай хтось — заперечить!
Про тебе і про щастя
Десь прочитав,
що поети —
щасливими… і не бувають…
«Розклеївся» — вщент!
Згодом — заспокоївся!
Я ж — не Поет!
Я — учитель…
Я — письменник-прозаїк,
який (інколи) —
пише вірші…
Та я тих… проклятих віршів
не писав, фактично,
років з п’ять!
Ну… так:
громадянська лірика —
проти влади глитаїв-посіпак…
Це ж — не Поезія…
Це — Позиція,
завіршована серцем!
Але…
З’явилась —
Далека… Ніжна… Світла Жінка:
ТИ !!!
І знову — вірші та терзання…
Я втрачаю свою… Самість!
Я спалюю свої Душевні Струни…
Я — кудись (до Тебе!) —
біжу… Чи добіжу?
…………………………………..
Зупинись, хлопче!
Полиш віршування!
Пиши прозу:
стань Щасливим!
І — Долети!
Чи — Добіжи!
Хоч — Доповзи!
ВОНА — Чекає…
А якщо — ні(?)!
«Фейсбучна»… радість
Ось !!!
Загорілась цяточка —
на екрані «ФБ»:
ТИ — прийшла! —
і я — усміхаюсь Тобі…
Загорілась цяточка —
і я загорівся…
Як Ти?
Чи не образив хтось(?) —
там, де ТИ була…
Чи не сипонув хтось
солі — на ніжну Душу?
Чи не сказав Тобі хтось,
що я — не прийду?
Чи не згоріла свічечка,
яку я…
яку МИ — запалили?
Чи не розтанув той сум,
що — за мною?
Чи не загубилась Твоя ВІРА —
на околицях
наших Надій і Сумнівів?
Чи не переконав Тебе хтось,
що я — гріх?
Що я той, кого… немає,
не було, і не буде…
Ось !!!
Загорілась цяточка —
на екрані «ФБ»:
ТИ — Прийшла! —
і я — усміхаюсь Тобі…
ТИ ж — Бачиш?
Скажи: БАЧУ…
Шукаю броду
Тебе — нема:
шукать — дарма!
Та я —
і не шукаю…
Довкруж — зима…
Снігів — нема…
Хіба що —
десь там… скраю.
У цьому місті —
я один:
пустельником волаю!
А Твій ясний…
Пресвітлий Чин —
не відає, не знає,
як я Тебе…
Як я Тебе —
так Болісно Кохаю…
Як я… як я —
тенета рву:
невиразне… «вчорашнє».
Хоч знаю:
поки — з ним живу…
І тисне серце — зашморг!
Тебе — нема:
шукать — дарма!
…………………………...
Та я —
шукаю Броду…
Готова вже давно
Сума:
на хліб… на воду…
Душа
Душа моя —
промерзлим тихим… котиком —
йде до Хатинки… Вашої Душі…
Терплю хвилини —
невимовним… потерпом,
тому — вірші…
нестримані — вірші…
Душа моя —
до Ваших буднів —
лащиться:
то в очі дивиться…
цілує Ваші руки…
Надіється на Вас…
УСЕ — покращиться!
Та й проростає — паростком —
крізь… муки.
Душа моя —
блукає Самотинно —
між цих будинків,
що стоять — німі…
Та пробує —
так Ніжно і Нестримно —
пиляти… Грати
у моїй… Тюрмі.
Душа моя —
промерзлим тихим… котиком —
чекає Ласки
Ваших Слів і Рук…
……………………………………
А Ваш дзвінок —
Болючо-Ніжним Дотиком —
зросив Дощинками…
хмільного серця стук…
Душа моя —
до Вашої Душі…
Тому — вірші…
Нестримані вірші!
Дозволь !
Дозволь мені —
Тебе кохати…
Дозволь мені —
Тебе жаліти…
Дозволь! —
Твоїм єдиним стати…
Дозволь!
Дозволь! —
Мені… злетіти —
в ту Синь Небес,
де Ти — Єдина…
де б я — Воскрес!
Моя провина —
лиш в тім, що Ти —
(щемка оцінка) —
Ввійшла
в розхристані Світи:
НЕБЕСНА СВІТЛА…
НІЖНА ЖІНКА.
Дозволь мені!
Дозволь…
Дозволь…
На стрітення…
Намалюю ТЕБЕ —
Щасливою…
В Небі Чистім —
Думками Світлими…
Та й проллюся
Весняною Зливою,
щоби ТИ — й на землі…
Розквітла.
Намалюю ТЕБЕ —
Моєю:
в моїм серці,
що прагне Волі…
Чи то — ямбом…
а чи — хореєм…
з анапестом —
малюю поволі…
Намалюю — моє життя:
те — розхристане,
що — до ТЕБЕ…
Розфарбую свої Почуття —
Найдзвінкішим
Кольором Неба.
Розмалюю мій світ —
ТОБОЮ,
щоби Щастям —
Душа Променіла…
Щоби очі —
світились Весною…
Щоб від Туги —
Душа не боліла…
Намалюю тебе щасливою…
…ніжну душу випхнув хтось на сцену:
перед всіма — у муках помирать…
Володимир Бубир
***
В Синь Небес —
пірну моєю Мрією:
кола Щастя —
попливуть за… Обрій.
Квилить Небокрай —
болючими Надіями…
Квітнуть… Сумом —
Найясніші Очі.
Болю!
Відпусти мене —
за… Обрій!
Поверни Лелек —
у Синє Небо!
Припини —
печалей дикі оргії!
Болю!
Відпусти мене…
від себе…
……………………….
В Синь Небес —
пірнув моєю Мрією:
кола
Щастя
попливли
до…
Тебе…
Ти
…ми будемо разом чи — різно…
зійдемося — рано чи пізно…
чи будемо мучитись слізно —
з чужими… у самоті…
Володимир Бубир
Ти…
моя Квіточка малесенька —
у житі…
Краплинка Неба…
Цяточка Болюча…
Питань — питання:
жити чи не жити?
А терня буднів —
Ой! —
колюче-преколюче!
Ти — моя Ніжність —
на задвірках… Щастя.
Я ж — на Околицях
Твоїх болючих днів…
Ти — моя Сповідь!
Ти — моє Причастя!
Ти — Космос мій,
в якому я… згорів.
Ти — моє Серце,
що кровить в долонях…
Ти — Пісня,
що співається без… мене.
Ти — моя… Паморозь,
що прижилась на… скронях.
Ти — Щось… Святе!
Ти… Nota Bene —
на полях… душі.
Знаєте …
…а хтось байдуже скаже:
«Ну й дурний…»
Володимир Бубир
Знаєте…
Ви мені — як Спалах(!)
в дикому ніжному Космосі…
Знаєте…
Ви мені — як Сполох…
в моїй душі… дурнуватій.
Знаєте…
Ви чуєте про мене Те,
чого не бачать усі…
Знаєте…
Ви зросили Мій Світ —
так Ніжно і Крилато!
Знаєте…
Ніхто не відає,
що там буде — далі…
Знаєте…
Я — в Наші Дні —
так… Зоряно… Щедро живу.
Знаєте…
Я, мабуть, Сон Ваш —
на Зорянім… Чистім Причалі…
Знаєте…
Як я себе —
на клаптики — болісно рву!
Знаєте…
Та ВИ — усе про мене Знаєте !!!
То для вас…
…Ти — образ дивний,
той, що я — люблю…
Люблю — на грані:
Бути чи не Бути…
…і не знаю:
чи любити, чи забути…
з пісні М. Мозгового
…то для Вас я — щирий поет…
а для когось —
той, хто не уміє заробляти гроші…
…то для Вас я — ніжний… естет!
а для когось —
чоловік… не… прехороший…
…то для Вас я — Світло в пітьмі…
а для когось —
таке собі… Марево…
…то для Вас — у моїй сумі —
Найдзвінкіші Слова!
…а чи — «зваримо»
ми найкращий Весняний… «борщ»:
з кропиви…
з почуттів…
і… сумнівів?
Ще не випав Квітневий дощ:
той — Величний, що суміш днів
і ночей, і думок — возвеличить…
той, що змиє з душі —
моє… «вчора»…
Тільки ж — знайте:
Вам плакать — не личить(!),
хоч дощі весняні — ще й не скоро…
…то для Вас я — крізь ночі лечу,
замість… щоб —
з дружиною… спати…
…то для Вас я — у вічність кричу…
…то для Вас…
тільки ж — звідки Вам знати,
що шукав все життя…
мабуть, — Вас…
(налітався Лелекою білим!)
Лиш для Вас — і думки… і мій час!
…а МОЄ — то по колу… бігать.
…то для Вас я — щирий поет…
Розкажіть !
Розкажіть мені…
про мене —
тихим голосом…
…що на світі —
я один… такий…
Обійміть мене —
хоча би —
ніжним… пОмислом:
хай в душі квітує…
щем Дзвінкий!
Розкажіть мені…
про Щастя —
Світло й Радісно,
щоб душа —
Веселкою розквітла…
Розкажіть:
Правдиво і…
Безжалісно,
Жінко Наймиліша…
Жінко Світла…
Розкажіть про все,
що — наболіло…
…що думками —
в серці стугонить…
…доки сонечко —
за обрій ще не сіло,
подаруйте…
Неповторну Мить!
Розкажіть мені —
про… мене
і — про Нас…
Ось бачиш, Мила…
МОЛЮ ТЕБЕ… МОЛЮ! —
ПОЧУЙ МЕНЕ!
із пісні М. МОЗГОВОГО
Ось бачиш, Мила,
як воно — виходить…
Я пробував —
«ставати на крило»…
Ось бачиш, Мила,
як воно — виходить:
мої Крилята —
снігом замело…
Ось бачиш, Мила,
як воно — виходить…
І це — у Лютому! —
де Березень — ось-ось!
Ось бачиш, Мила,
як воно — виходить:
Твоїм Мовчанням —
серце обпеклось…
Ось бачиш, Мила,
як воно — виходить…
Лікую Сумніви…
Весняних днів — чекаю…
Ось бачиш, Мила,
як воно — виходить:
Тебе — Зимову —
Сонячно кохаю…
Ось бачиш, Мила,
як воно — виходить…
А так хотілось — Неба!
Так хотілось!
Ось бачиш, Мила,
як воно — виходить!
А МИ ж… ні разу…
так і… не зустрілись…
Ось бачиш, Мила…
Ти
Світло згаслої зорі
знаходить притулок
у жіночих очах…
тінь згаслої мрії
знаходить притулок
у чоловіфчих словах
Анатолій Горовий
Ти — мій Бог…
Ти — моя Молитва…
Ти — мій Світ…
Ти — моє… УСЕ !!!
Ти — мій Рай…
(чи… за нього — Битва).
Ти — мій День,
що Любов несе…
Ти — мій Сум…
Ти — моє Страждання…
Ти — мій Біль…
Ти — моя Печаль…
Ти — мій Гріх…
Ти — моє Мовчання…
Ти — мій Крах…
Ти — нестерпна Даль…
Ти — моє…
Не моє… Причастя…
Ти — моя…
Не моя… сім’я…
Озовись(!),
Незбагненне Щастя!
Тільки — МИ…
Тільки — ТИ…
Тільки — Я…
Хай святиться —
Твоє ІМ’Я !!!
Не зникай!
Не ховайся в хмарах!
Не мовчи… Озовись! —
Молю!
Я застряг —
в Твоїх Дивних Чарах!
Я Тебе…
Я Тебе…
Я Тебе…
(!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!)
……………………………
ЦИКЛ ВІРШІВ «СВІТЛА НЕБЕСНА ЖІНКА»
Тіштесь, Кохана…
Тіштесь, Кохана… Тіштесь!
Ви знаєте — більше за всіх…
І в галасливій Тиші —
чую Ваш Ніжний… сміх.
Тіштесь, Кохана… Тіштесь —
я — в непритомності — б’юсь…
І в галасливій Тиші —
згубитися не боюсь…
Тіштесь, Кохана… Тіштесь! —
думаю тільки про Вас…
І в галасливій Тиші —
чую… Тебе повсякчас…
Тіштесь, Кохана… Тіштесь! —
хай Сонячно заздрять жінки!
І в галасливій Тиші —
чую Ваш Щебіт Дзвінкий…
Тіштесь, Кохана… Тіштесь!
Я… себе — не боюсь!
І в галасливій Тиші —
з Неба — до Вас — озвусь…
Тіштесь, Кохана… Тіштесь! —
Ніжно… в думках — Грішу…
І в галасливій Тиші —
Щастя — малюю… пишу…
Тіштесь, Кохана… Тіштесь! —
хай буде Ніжною втіха…
І в галасливій Тиші —
Серце — Тобою! — диха…
Тіштесь, Кохана… Тіштесь! —
що(!) Вам — мої терзання?!
І в галасливій Тиші —
Дзвінко… мовчить… Кохання.
Тіштесь, Кохана… Тіштесь! —
може, мене — й не було…
І в галасливій Тиші —
мерзне (в Душі) Тепло…
Тіштесь, Кохана… Тіштесь(!),
що від Нудьги — потерпаю…
І в галасливій Тиші —
Щастя своє… шукаю.
Тіштесь, Кохана… Тіштесь! —
що… (щоб не вмерти) — п’ю!
І в галасливій Тиші —
Гірко… Тобою… Болю.
Тіштесь, Кохана… Тіштесь! —
Ви Знаєте… Все… про мене.
27.02.2016р.
Дощ і я
…а у нас, у Києві, — Дощ…
і таке(!) — на душі,
що й не вИсловить…
сум… печаль… безнадія…
тощо…
кожна мить —
вовком вить! вовком вить!
…а у нас, у Києві, — Я:
непутящо-закоханий…
Мрійник…
під дощем — Надія моя
вже промокла…
все так — без…Надійно!
…так без…Радісно!
березень…
перше…
лиш осінні печалі бринять…
ось і спробуй —
повзти до… Звершень:
по-новОму —
життя розпочать…
…а у нас, у Києві — Дощ…
…а у нас, у Києві, — Я…
Ви мені… личите
Я не знаю, як я — Вам(?),
а ось Ви — мені! — Личите…
Личать:
Ваша Ніжність і Розгубленість…
Личать:
Щирість і Стриманість…
Личать:
Ваші Слова і Ваше Мовчання…
Личать:
Ваші Помисли і Ваша Музика…
Личать:
Ваша Відкритість і Ваша Глибочінь…
Я не знаю, як я — Вам(?),
а ось Ви — мені! — Личите…
Личать:
Околиці Вашого Міста…
Околиці Ваших Рук…
Околиці Ваших Вуст…
Околиці Ваших Думок,
що — про мене…
Личить мені —
«хворіти» Вами…
Жити — Вами…
Впиватись — Вами…
Я не хочу —
«приміряти на себе» інших!
Не хочу,
хоч це… і нескладно!
…подобається,
коли мені — щось личить…
Та ще більше —
коли мені Личить ХТОСЬ!
Ви… мені… Личите…
Це ж — Таке Щастя !!!
Не знаю… Ой, не знаю!
Та здається мені,
що і я — Вам! —
зміг би… личити.
І все ж…
Головне те, що Ви знаєте:
Ви — мені! — ЛИ — ЧИ — ТЕ…
Наснилось …
Наснилось мені,
ніби Ти сказала,
що я — на Тобі! — зациклився…
Таке… непривабливе слово…
Хоча…
«СВІТЛА НЕБЕСНА ЖІНКА» —
це ж… цикл віршів…
Зациклився…
Таке непривабливе слово!
Цикл віршів і — зациклився…
Смішно…
То що ж — виходить?
Невже — зациклився?!
Ні! Ні! І — НІ !!!
Зациклився…
Таке непривабливе слово…
Невже Ти могла…
так(!) сказати?
Не вірю! Не вірю! Не……….
Ти… так(!)…
сказати —
не могла…
не могла!
не могла…
не………..
То… тільки сон…
Поганий сон…
То наснилось мені…
Чи я — і не спав (?)…………….
Спроба жарту
(майже — жарт)
Пришпилю до серця
цей день…
Анатолій Горовий
…при…Шпилив до серця —
Твій Образ…
…Твій чарівний щебіт… осінній…
а в душі — куйовдиться… острах:
дивна драма — «Собака на сіні».
Я — лиш…Сіно,
хоч і — запахуще…
може — марево… може — мара…
Я — Лелека — з далекої… пущі…
Помах крил…
вже — пора!
чи — пора?...
щоб… докУпоньки — Мрії зібрати…
поєднати Два Серця… осінні.
Я читав — вже…
не хочу читати! —
дивну драму… «Собака на сіні»
…дивні болі…
…той — Лопе де Вега…
Я —
з при…Шпиленим серцем — до Тебе…
Ти — мій Світ!
Моя — Альфа-Омега…
Ти — мій… Овид — в Лелечому Небі…
…і блукаю… блукаю… блукаю…
на душі — реп’яхи… осінні…
…і страждаю…
чому? — бо… Кохаю —
Наймилішу… Пані на… Сіні…
…при…Шпилив…
до Серця…
Тебе…
і немає…
Дзвінкішого…
Болю…
А ТИ ?!
Любов — полон…
а без любові —
навіщо воля?
Анатолій Горовий
…дзьобик
бузкової бруньки —
тягнеться до мене,
ніби хоче…
поцілувати…
…а Ти ?
…весняна хмаринка —
розправила
свої крилята,
щоб мене…
обійняти…
…а Ти ?
…голубка
на долоню сіла,
щоб серце моє…
привітати…
…а Ти ?
…весна…
(що сказати!) —
зуміла мене…
покохати…
…а Ти ?
…за те,
що… люблю, —
не стану я…
лікті кусати…
…а Ти ?
…так (!) хочу —
в Тобі! —
ніжним… снігом
навіки розтати…
…а Ти ?
ЦИКЛ ВІРШІВ «СВІТЛА НЕБЕСНА ЖІНКА»
…неГАЛАТЕЯ
…хтось скаже — про мене:
ну-у-у, і смішний! —
створив собі… Галатею
та й морочить голови
Усьому Світові:
своїми віршами —
про кохання… до Неї…
…і не смішний!
…і не створив!
…і не морочу голови!
СВІТЛА НЕБЕСНА ЖІНКА —
Створена Світлом… Небом…
ЇЇ народили Гарні Світлі Батьки!
Вона жила — і до… мене…
Вона живе зараз:
моя,
та — не… зі мною…
Вона житиме — і після… мене.
Я не створював Галатеї…
Я ніжно Кохаю Цю Жінку…
Кохаю Такою, якою Вона є…
Я — мучусь і… мечусь!
Я — мечусь і… мучусь!
Я не знаю — як мені бути…
Як бути з собою…
Як бути — з Нею…
А як Їй — бути?
У Неї — відповідальність…
У Неї — біль в душі…
У Неї — розгубленість… в очах…
У мене — обов’язки…
Багато обов’язків…
Головно — перед Нею…
У мене — Біль… довкруж…
Біль… біль… біль… біль… біль…
І у Неї — Біль…
І така… Ніжна розгубленість:
в очах… в душі… в щоденні…
Я це… відчуваю,
хоч ніколи в житті… ще не бачив —
Моєї… неГалатеї…
Бачити і чути
Бачити — невидиме…
І Чути — не мовлене…
З виру Мрій — не видибнеш:
Тужить серце зболене.
Бачити — не мовлене…
І Чути — невидиме…
З наших Мрій… Намолених —
В реальність… чи видибнеш?
Невидиме — Бачити…
Не мовлене — Чути…
Бачу: тихо плачеш Ти…
Чую: треба… Бути!
Не мовлене — Бачити!
Невидиме — Чути!
Шлях — між зір — означити! —
Щоб… з Тобою… Бути…
Бачити — не мовлене…
Невидиме — Чути…
Тужить серце зболене:
Хоче — Бути !!!
Молюсь
Господь чує Молитву, а не слова
Анатолій Горовий
Молюсь на… Тебе…
тільки ж Ти — не… смійся!
Молюсь!
і навіть — не соромлюсь цьОго…
Молюсь на Тебе!
тільки ж Ти — надійся,
що я — не… марево…
що я — від Бога!
Молюсь на Тебе —
Світлу і Небесну!..
на Ніжну… Ніжність,
що в очах… болить.
…на Тебе —
БеззахИсну і Воскреслу,
що воскресИла і мене —
за Мить!
…та Мить — в моєму серці —
болем… свІтить!
і Щастям світить —
та Зіркова Мить!
Нема — СправжнІшої:
на цілім білім Світі! —
Це(!) Щастя —
найболЮчіше Болить.
Молюсь на Тебе…
…хай Ісус — пробачить…
…і Ти — за(!) мене —
Богу Помолись…
Ви — моя
Ви — кохана моя… Незнайомка
Євген Чепурних
Ви — моя…
Омріяна і Вимріяна! —
Я вас — чую…
Я Вас — бачу…
Я… Вас… хочу…
Ви —
усім життям моїм —
пройдешнім —
вистраждано-виміряна! —
Ваша Справжність…
Ваші Болі…
Ваші Очі…
Ви — моя…
Народжена із… піни:
днів моїх —
вчорашніх і болючих…
Ви — з Небес!
Із Квіту!
Ви — із Співу!
Ви — з Полотен!
Ви — з Мелодій!
…з снів Пекучих…
Я Вас — Чую…
Я Вас — Бачу…
Я…Вас… Хочу…
Ви — моя!
Та тільки ж…
Я — не Ваш!
Ваша Справжність…
Ваші Болі…
Ваші Очі…
…і страждань —
повнющий патронтаж:
я стріляю Муками…
стріляю! —
в прикру Невідомість…
в Майбуття…
…і боюсь собі зізнатись,
що — кохаю…
…і радію,
що не хочу каяття…
Я Вам — Вірю…
Я Вас — Бачу…
Я Вас — Чую…
З Ніжним Образом —
і днюю… і ночую…
Ваша Справжність…
Ваші Болі…
Ваші Очі…
Ваше Небо…
Ваша… Вашість…
До вас — Хочу !!!
Сміюсь
(…коли учитель винаймає у Києві квартиру,
то радість тільки в одному:
ти просто… живеш, зате — в Києві…)
Ось… підросту…
і стану — багатим…
чи, може, знайду десь
омріяну… «тисячу»!
та й полечу —
Лелечно-Крилато! —
і слів — ще не… мовлених —
не… вимовчу.
Скажу всі слова…
(а їх — небагато) —
про Тебе… про мене…
точніше — про Нас!
Ось… підросту,
щоб багатим стати…
аби тільки —
Вогник Надії не згас!
Ось… підросту! —
(я ж у снах — літаю),
а значить — росту!
а значить — борюсь!
і бідність… смішну —
відірву-від’єднаю:
від себе…
і жити — навчусь!
Смішний чолов’яга! —
(з багатства —
лиш… Совість!)
а пЕкло боргів —
що звірюка скажений…
Смішний чолов’яга…
натомість…
натомість:
в Терпінні і Впертості —
на-ві-же-ний !!!
Ось… підросту…
і стану — ба-га-тим !!!
***
…не питай,
як мені живеться…
не питай… не питай… не питай…
…не питай,
чого серце рветься…
не питай… не питай… не питай….
…не ховай —
ті… (до Тебе!) двері…
не ховай… не ховай… не ховай…
…не ховай —
за Туманом — Твій Берег…
не ховай… не ховай… не ховай…
…не Боли…
хоч на серці — Рана…
не боли… не боли… не боли…
…не боли…
ТИ — МОЯ… КОХАНА !!!
тож — БОЛИ…
тож — БОЛИ…
тож — БОЛИ…
***
…хіба ж я винен,
що душа… чомусь —
довірливо до Тебе…
потягнулась…
В. Бубир
Я… Тебе —
так(!) Люблю…
як Небо Любить
Лелека…
Прийди в мої сни! —
Молю!
Вгамуй холодком —
мою… Спеку.
Я… Тебе… Бачу —
так(!),
як Ніхто(!)… Ніколи(!) —
не бачив…
Ти — мені —
з Неба Знак:
у моїй долі… собачій.
Я… Тебе… Чую…
Я — Чую(!),
як Ніхто(!)
не почув… нікОли…
…і щохвилини —
Віншую(!)
Нашу…
Завтрашню…
Долю…
Я… Тобі… Вірю —
так(!),
як Ніхто… Нікому —
не вірив!
Може…
я просто — дивак,
в якого — Віри…
без міри.
Я… Тебе…
Я… Тебе…
Я… Тебе…
як Небо — Лелека…
Розпач і… віра
…йти по житті — як по вогні —
і не стоптати білі ружі…
Тарас Мельничук
…це Радість —
бути Місяцем… на орбіті Землі…
…це Щастя —
бути Місяцем… на орбіті Землі…
…це… Сумно —
бути Місяцем… на орбіті Землі…
…це… Лихо —
бути місяцем… на орбіті Землі…
Земля (ніколи!) —
не покличе до себе…
ніколи не розгорне руки-крила,
щоб обійняти-притулити Місяця —
до своїх грудей…
щоб двійко сердець —
злились в Єдиному Космосі…
Земля не може бути без Місяця…
Місяць — не може жити без Землі…
Він, інколи, — хоче стати… Сонцем.
…подивіться на небо:
Місяць… особливо, коли він — «в літах»,
дуже схожий на… Сонце.
Він, чомусь, заздрить Сонцю…
Дурненький… Місяць!
Він же не знає,
що і у Землі, і у Сонця —
теж… різні космічні шляхи…
просто… Сонцю — легше іти… Небом…
Краще видно усі Принади Землі.
А Місяць — у Пітьмі…
Хоч… інколи,
коли на душі стає так(!) прикро,
Місяць (для сміливості) — випиває..
грамів 200-300 космічної горілки,
і, не звертаючи на… Сонце уваги, —
всідається на Небі… десь трохи збоку…
та й милується-милується… Землею.
А вона — Земля — знічується від…
Щасливого нещастя
чи нещасливого Щастя.
І у цьому…
щасливо-нещасливому гармидері —
важко розібратись:
Хто… Кому — Супутник,
а Хто… Кому — неСупутник…
…Землі, враз, стає дуже-дуже сумно:
і без Сонця — несолодко,
і без Місяця — гірко…
…ось знову — Вечір…
…це Радість —
бути Місяцем… на орбіті Землі!
А далі — усі вже знають…
Хоча…
кажуть, що і в Космосі… іноді…
трапляються Неймовірні речі!
Іноді…
Сам собі — сівач
Не муч себе, Василю!
Не «шарпай» душу… сиву!
І Доленьку… спесиву —
пробач… пробач… пробач…
Відновлюй Дужі Сили!
А світ — не світ: без Дива!
Прийде весняна злива:
ти ж… сам собі — Сівач!
Посій Господні Зерна —
не в кручі і не в тернах…
не в борозну… химерну…
Посій, щоб — Проросли!
Не муч себе, Василю!
Не «шарпай» душу… сиву!
І Доленьку… спесиву —
візьми… та й — Ощаслив!
Якби Ви… Знала …
Якби Ви… Знала,
як в душі — Болить!
Як серце — вовком —
тужно завиває…
А жити — треба…
Значить:
треба — жить !!! —
бо там — за Обрієм —
Таких, як Ти, —
немає!
…бо там — за Обрієм —
чи віднайду… Тебе?
…чи ж упізнаю —
в Ангельських одежах?
Там —
Небо у Блакиті!
тут — рябе…
та я — те Небо —
вІршами мережу…
Он там, де Небокрай…
де серця Овид…
…де Ніжність —
на Околицях —
Болить…
…де спів Небесний,
а чи — Колисковий…
там моє серце —
біля ніг Твоїх —
Щемить…
Якби Ви… знала,
як в душі — Болить…
Про дощик — м’ятозапахущий…
…і дОщик моросить:
той — м’ятозапахУщий…
Цить! — моє серце… Цить!
Усе — в житті — минуще…
Минусь… колись… і я:
без Тебе… чи з Тобою…
І Пісня — не моя(!) —
Болітиме… Журбою.
…і буде — Новий День…
Хлопчак, на мене схожий, —
співатиме пісень…
Дай Щастя Йому, Боже ! —
…те, що мені — не дав…
…в моїй життєвій пущі…
…чи все
Наш Дощик знав? —
той:
м’ятозапахУщий…
Цить! — моє серце… Цить!
Усе — в житті — минуще…
****
З твоїх вій —
я не збирав Світанків…
Чи ж — збиратиму?
Не спивАв я Ніжність —
з Твоїх Ранків…
Чи ж — спиватиму?
Твоїх рук —
не брав я в мої руки…
А чи — братиму?
Не згоряв —
у ревнощах — від мУки…
Чи ж — згорятиму?
Не питав —
про те, чого не знаю…
Чи ж — спитаюся?
І не кАявся,
що я… Тебе кохаю…
Чи ж — покаюся?
Я… Тебе —
не бачив ще… нікОли…
Чи ж — побачимось?
Чи зрадієм… Щастю —
Веселково?
Чи ж — наплачемось…
Чую…
…ось — Чую:
Я… Є… в Собі!
…ось — Чую:
писАти — буду!
…ось — Чую:
не… «ноттубІ»!
…ось Чую:
потрібен… Людям!
…ось Чую:
потрібен Тобі!
…ось Чую:
без Тебе — не бути!
…ось Чую:
таки ж — «тубІ»!
…так(!) хочу…
й Тебе — Почути!
…ось — Чую…
…ось — Чую…
…ось — Чую…
Тобою(!) — весь Світ
розмалюю…
Бачу…
…ось — Бачу:
замулений світ…
«прив’язаний» — я,
і Ти — «в парі»…
…ось — Бачу:
за много літ —
мрії мої…
не примарні.
…ось — Бачу:
Сонячний Щебіт…
Тобою — в мені —
Болить…
…ось — Бачу:
Твій ніжний шепіт —
усмІшкою
шелестить…
…ось — Бачу:
холодна весна —
така, як моє…
повсякдення.
…ось — Бачу:
Воля — тісна! —
без Божого
Благословення…
…ось — Бачу:
«куйОвдиться» Світ —
не в силах…
Щасливим стати…
…ось — Бачу:
пора — в Політ,
щоб — Жити…
щоби — Кохати…
***
…і сказали ХмАри —
Лелеці:
не буде Вона… твоєю!
Поглянь,
вже сУпиться Вечір —
у Небі…
і над Землею…
…і промовив
веснЯний Вітер:
ти… (всьогО лише!) —
Сум… осінній…
…хто ж ЇЙ…сльОзи —
вчорашні — витре? —
ті, що, чАсом,
такі… безпричинні!
…та озвалося Сонце —
із Ночі,
що й чужі зігріває
Світи:
я… тебе —
ощасливити хочу…
Тож:
лети, Лелеко!
Лети…
***
…колись…
…давно —
у тихий вересень —
взяв…
та й намрІяв
собі Весну…
…дивлюсь:
надвОрі —
кволий березень,
і крига в небі —
ще не скресла…
…колись…
…давно —
в житті… минулім —
намрІялось:
щасливим бути…
…молитву сЕрця —
Ти почула…
…та як нам жити? —
не збагнути…
…твій чоловік…
…моя дружина…
…цей бОлісний —
«вчорашній» світ!
Душа Твоя —
така… дитИнна!
і мій…
«прив’язаний» політ…
…колись…
…давно —
в житті… «вчорашнім» —
намрІялось:
щасливим стати…
такий… тугий —
на серці —
зашморг! —
не ро-зі-рва-ти…
***
…ось так воно —
в житті буває…
і як(!) —
Майбутнє…
не програти?
Лиш серце —
зболено —
зітхає:
замІжня — Ти,
і Я — жонатий…
Ось так…
в’юнОм —
в слизУ нестерпнім —
кручусь-верчусь:
немає ради…
на клаптики —
Душа подерта…
і дихаєш —
отруйним чадом…
…ось так воно —
в житті буває…
На тему…
Я… з Тобою — був,
а з Нею — ні!
Я… Тебе… люблю,
а Нею — плАчу…
І як(!)
жити-вИжити мені?
Я — в Твоїх очах —
Її безмежність бачу…
Ти… мені — болиш,
бо відчуваєш —
всю мою… трагічність:
аж — до згИну!
Я ж — не… дурень! —
бачу, що — кохаєш
тОго,
хто в глибінь Небес
полинув…
Я ж… не «щось» —
в незграбнім
повсякдЕнні…
Я ще — «Хтось»! —
тому — і не брешу…
Дурять… «донжуани»,
злом — навчЕнні!
Я ж —
ні Серцем, ні Душею —
не грішу…
Я… Тебе… люблю,
а Нею — плАчу… |
Класика
