Дар’я МОСКОВЧУК

Сон самоти

Заколишуть вітри
Синіх смуток очей.
Крізь туман самоти
Млосних відблиск очей.

Заведе. За хурделить.
І вкриє потом.
Білим полум’ям встелить,
Піде галопом.

Швидко. Рвучко. І гостро прямуючи
До бажань і своєї мети,
Від солодких грудей хвилюючих
Поринаєш у царство пітьми.

Сонце сходить. Барвистим віялом
Замете тихий сон вдалині.
Всі ми можемо бути повіями,
Доки ніжимось не самі.

***

У той зимовий вечір
Ми зостались поряд.
Обіймав за плечі,
Цілував поволі.

Я в ногах тремтіла
І тримала стіну.
Від бажання мліла,
Вигинала спину.

Ти ввійшов у світло
Млосно і повільно.
Я хотіла. Швидко.
Стогін нетерпіння.

Шкіра вкрита потом.
Стиснені тіла.
Щастя б’є потоком —
Випита до дна.

***

Моє тіло змальоване маками.
Спрага млосно кипить у душі.
Ти прийшов з незнайомими знаками,
Ніби виклик моїй самоті.

Кров наливає маками щоки,
Я лечу у безодню думок.
Очі прагнуть небесних потоків,
Груди — палко вимолюють насолод.

Маки в тілі спалахують у прірву.
Хижі крики. Нігті. Вигин спини.
Серця частку твого собі вирву
І віддамся в обійми пітьми.