Класика Проза Усяка всячина Прислів'я, приказки Перевiр себе! Хихітня Відгуки

Любовно-eротична лірика



Hosting Ukraine


*

ТАМ, ДЕ БАВИВСЯ XX ВІК...

Творчість нема потреби розкладати на частини, шукати їй пояснення в тематиці, техніці виконання чи моментах біографії автора. Певно, цього й неможливо зробити, як неможливо до решти збагнути людську екзистенцію, що здатна випромінювати неймовірної сили і забарвлення імпульси на все оточуюче, водночас перебуваючи в ньому і будучи ним відторгнутою. У вираженнях своїх глибинних почувань людство - німе. І коли приходить хтось, здатний розірвати цю без'язику пустку, тоді й народжується - Мистецтво. Микола Бартосік, що нині репрезентуємо вам крихітну часточку його доробку, останнім часом брав участь у багатьох міжнародних виставках, таких як "Імпреза-91", "Імпреза-92", "Єдність". Його роботи зберігаються в приватних зібраннях Швейцарії, Чехословаччини, Італії, Болгарії, Німеччини, Норвегії. Цього року він мав розкішну "персоналку" в Києві. Але, як вважає сам автор, це далеко не найголовніше. Головне, аби твій голос почули і він став хоча б декому необхідним, мов ковток джерельної води в спеку; мов те, з чого сам черпаєш цей голос. Але послухаймо самого митця:

Через простір і хаос граючи на краю безодні
Витримуючи нескінченну тугу
Відбираючи форму і
Шліфуючи неотесаність
Я йду до Неї
Я віднаходжу я створюю її
Розкопую час щоб знайти перший слід
Забігаю вперед щоб глянути на Неї сьогоднішню
Я відчуваю її сліди в просторі
Я бачу той світ де пройшла Вона
Я бачу форми що їх створили
геніальні митці вражені її красою
День за днем я шукаю свій шлях до Неї
Я аналізую форму й експериментую з формою
Я протиставляю свій пошук важкому
подиху грубої дійсності
Я відчуваю як напруженість нерва
ноосфери досягає абсолюту
Я одягаю рукавиці щоб не торкатися руками
голими до власних нервів
Я відвертаю валуни і пересилюю сіре бо там
за цією площиною в кінці дня
Віддзеркалена в просторах Вічності стоїть Вона
Вона така освітлена й витончена
немов загубилась
Я вже бачу її
Я милуюсь нею
Я роблю ще крок
Вона вже посміхається мені...
І,я вже й сам не помітив
Як ступив на залізні площини
де щойно так грубо бавився XX вік


*
Нагору