Класика Проза Усяка всячина Прислів'я, приказки Перевiр себе! Хихітня Відгуки

Любовно-eротична лірика



Hosting Ukraine


*

Юр ІЗДРИК

Юр ІЗДРИК

превізія

губи липкі від липневих ягід
пальці липкі від твоїх секретів..
ми з моря чекали погоди в пагоді
зайвим вважаючи кожного третього
крайнім лишався з нас кожен другий
друзями були і трохи коханцями
мали ми скрипку й чарівний бубен
бавились стафом і бальними танцями
грались на зміну в кота і мишку
брались за ролі поета і пасії
вдвох написали веселу книжку
вдвох збудували невидиму азію

 ягоди наші ростуть у гіпофізі
пагода наша – зліва де серце
з моря погода нам зрештою пофігу
ми самостійно виношуєм сенси
і самосійні у нас психоделіки
і саморобні наші нірвани
ми ще збудуємо дві-три америки
і атлантиду під океаном

 всього нам мало — такі ми жадібні
все у нас є — і любов і липень
сипляться ягоди з вікон пагоди
губи до губ безнадійно липнуть
ми найкрутіші на світі коханці
і нероздільні і невмирущі
тісно сплітаються наші пальці
смачно кохаються наші душі

immaculate

легші за шовк простирадла твого подиху
ти поміщаєшся десь поміж складками одягу
відголос стогону твого
лінія нахилу
клініка спротиву
знак перемоги!
крик перемоги!
втіха вікна і протяг
зойк прохолоди і язика лезо
стук в коридорі
збій у програмі
і неозорі постелі плеса
і міліметри і міліграми
ох! а зітхання твої наче хатні духи —
граються тінями сміхом повітрям предметами
бах! — розлітається подушка пухом
клац! — загораються дві гіркі сигарети
ом! — прокидається неба в'язка електрика
бам! — починаються бурі дощі і грози
лобом до лоба боксують обидва хмарні скептики
тілом до тіла горнуться обидва голі неврози
духом до духу тягнуться два епітелії
квітка до квітки плетуться з герба лілії
ми засинаємо в полі зітхань постелі
ми зачинаємо з подихів інше тіло

 

купалапапороть

ці віночки на воді — не вінчальні
ці вогні посеред входу — нічийні
квітко папороті ртутна печальна
я беру на абордаж твoї хвилі
я ловлю на голий понт твoї риби
я відловлюю пісні твoго птаства
я ні разу мимо тебе не схибив
ти ні разу не дала мені впасти
ти ні року не цвіла не для мене
я впівока недоспав ніч із чвертю
твoє листя смарагдoво-зелене
очі твoї — без осі круговерті
ти цвітеш і пізній страх відступає
ти дзвениш — і розлітаються смерті
задля тебе в темний ліс цей вступаю
задля мене темний ліс цей відвертий
розпашіла вся від шалу й озону
ти співаєш вже не звуками — спалахами
ти джазуєш для трави на газонах
ми двіжуєм по дворах і порталах
ми пірнаєм під гольфстріми свідомості
ми злітаєм понад фудзі й непали
ми святкуємо ніч непритомності
ми – бездомнії діти купала

 

першість

я викликаю свого дервіша
я вимикаю своїх демонів
якось так сталось що ти — перша
якось так склалось що я — в темі
якось так вдалось що ми — в танці
па в тому танці цілком нереальні
я прогризаю твої панцирі
ти інспектуєш мої спальні
ти інтригуєш шокуєш милуєш
я доганяю втуляю міряю
ти ще навчишся бути милою
я ще зумію бо я — вірую
ти ще покажеш ти ще відсмалиш
я ще відловлю я ще відмию
завше нам всього буде замало
завше нам буде тісно у києві
буде нас крити в квасному каневі
буде нас перти святе пуерто
будуть нам грати фінські панки
і драмтеатри будуть з концертами
і drumтиатр у корпоративі
і партбілет у білизні спідній
синій бугатті дико спортивний
візи у напрямках виключно східних
якось так сталось що ти — перша
ось замість яблука — кокс і манго
я викликаю свого дервіша
я запускаю магічне танго

 

loop

моя барселона волога й солона
і лоно її золоте
і вабить і жалить і пражить і смалить
і жалю не має на те
слова її пісні — з імен футболістів
мелодія — свисту твіст
безсовісна злісна облудна зловісна
залізний вправляє хист
тривожна тремка боязка обережна
їй кожен тореро — брат
і так безбережно росте узбережжям
терпкий її виноград
нічним шоколадом гірчить її ладан
хоралам збиваючи лад
а в затінку десь поблизу водоспаду —
її потаємний сад
солона вогка волоока і гола
без прихистку сходить із круч
бездумно спроквола накручує кола
і спить як дитина в піску
я пальцями рву пуповину полону
пологи і воля — святе
і вже викрадаю свою барселону
і руно її золоте

paint point

твоя епідерма нервова тендітна
пахне мені акварельним папером
ти проростала в мені впродовж квітня
щоби розквітнути білим тепер аж
перли крохмальні крапельки поту
і алергічне почервоніння
так достеменно й не знаю хто ти
дожити б до червня твоєю тінню
сліпий як гомер і глухий як бехтовен
при тобі я завше німим менестрелем
лиш пензлик просякнутий соком медовим
малює на шкірі твоїй акварелі

http://izdryk-y.livejournal.com/

*
Нагору