Максим ЛАРЧЕНКО

***

Я п’ю, і продовжую пити, і знову п’ю
Мовчки дивлюся, як розквітає мій зухвалий тюльпан
Нюхаю як він тхне, як гнійна падлюка близь моря
Зморена безвідповідальним піклуванням
Я п’ю і дивлюся на сонце і бачу зірку
І заздрю тим, хто бачить Сонце і тим хто не п’є
Діти кричать під вікном у мій полудень
Зовсім як мертві у Данте
Я п’ю і, не повірите, не можу себе зупинити
Бо колір у пляшки під вечір приємніший кольору шкіри жіночої шкіри
Ні все-таки шкіра на стегнах у жінки гарніша
Тому я так часто злягаюся п’яний.

***

Час, коли
Коні сплять
І свині лежачи на боці
Бачать сни, в яких вони коні
Час, коли найбрудніша
Й повна пахоті душа
Оголює плечі
Шархаючи по ним кофтиною
Повільно
Коли запахи
Мов затиснуті міцними зубами
Різкі
Хочеться роздагяти її у лісі
В найстрашнішому, повному темені
І дихати хвоєю, пальцями ніг ламати шапки грибів
Лаяти господа, як лаєш дітей, навіть гірше
Напіврозщулені очі твої
За кожним деревом місяцем лупають
І немає вікон ні запалених ні порожніх
І порожнеча набуває змісту, коли торкаєшся вузликами пальців
Вологої землі
Хотілося б тут народитися
Від розтулених ніг Тоторо
Й вирости
Повним ніжності
Білосніжкою в короткій спідниці
Душити себе торкаючись яблука під цими соснами
Й плювати на зорі
Зробити ляльку й назвати твоїм іменем
Цілувати й спати під листям разом
Коли з моїх вуст вилетить тисяча пташок
Лялька твоя ловитиме їх долонями
Не знатиме
Руссо й Архімеда
В час коли бачать сни
Кінофільми й покійні субмарини
На дні соснових лісів
Я хочу торкатися твоєї лікарняно-білої шкіри
Й робити ведмедів й оленів й світлячків
Своїм доторком
І ця наша міфологія
Ніколи не скінчиться
А якщо й скінчиться
То нас тут давно вже не буде

***

Босими ногами у лісі танцюєш
Лоскітно
Світлотінь дерев похмура
Нагадує радянські мультфільми про відьом.
Ти гола, дитина, малюєш
Волоссям
Кола між гіллям і сміхом
Зводиш мене й тварин місцевих з розуму.
Своїм обличчям ти нагадуєш місто
Аристократка
З балканським еротизмом
І великою любов’ю до міцного алкоголю.
Земля із травою і грибами крізь себе
Вигинає спину
Під твоїми ногами, так схожа
На тебе ж саму у своєму ліжку у мОїх руках.
Хочеться землю в траву цілувати
З язиком
За те, що тебе носить, свята, і на небо,
Ніяких зв’язків із тобою не маюче, очей не зводить.
Хочеться із тобою танцювати
Босоніж
Щоб радянські похмурі дерева
Співали пісень про померлі любові і нас обіймали
Гуртом.
Дай мені час зняти білизну
Й волосся
Закудлати в бджолині житла
І обіцяю кохати тебе так як істоти не здатні.