Класика Проза Усяка всячина Прислів'я, приказки Перевiр себе! Хихітня Відгуки

Любовно-eротична лірика



Hosting Ukraine


*

Іван ДРАЧ

Іван ДРАЧ

Єдина, з твоїх фантазій
Мені в пам'ятку єдина
Мужчина з крилом підбитим
Схилився над юною жінкою.
Вуста її спрагло кличуть,
А руки горять з розпуки,
А перса пашать безсоромно,
А юні коліна тремтять.
Мужчині ж вона не до пари,
Бо крила, хоча б підбиті,
Йому пахнуть небом гордим.
Ні знятися він не годен,
Ні взяти її за дружину:
Він небесен, вона ж земна.

А вона ж в очманінні юнім,
Вся онімблена мудрістю статі,
Так розкрилася чистим лоном,
Так заламує руки в млості,
Затуливши собою від нього
Своїх двійко незламаних крил
Жінка завжди лежить горілиць
На своїх нерозлітаних крилах,
Бо ж, поламана мудрістю матері,
Лиш крильцятами персів злітає
До мужчини з крилом підбитим...

Єдина, з твоїх фантазій
Мені в пам'ятку єдина.

***

Я дурний люблю Руслану
А Руслана — вовка
Бо у вовка дрин зелений
Червона головка

Бона бігає у хащі
До свого любаска
Бо Руслані наймиліша
Його вовча ласка

Вона любощам у нього
Таємниче вчиться
І тепер вона в оргазмі
Гарчить як вовчиця

А вовчиці ті ревниво
Крадуть наших хлопів
І сліди лишають вовчі
У хлопів на попі

Бо ж вовки найкраще знають
Ерогенні зони
То ж від того в нас повсюди
Лиш вовчі закони

ОДЕСЬКА ЧЕРЕШНЯ

Із Одеси преславної
Привезли чуму.
Упав козак серед степу,
Лишенько йому...
Т. Шевченко

Перекипіла черешне моя,
Чому ти до мене не докипіла?
Кому це вроди отруйний маяк
Палахтить зі сліпучого тіла?
Кому ти вродиш дітей, не моя,
Кому ти вкипиш золотими ночами?
Чому це твоє нестерпне ім'я
Мені закипіло, як туга одчайна...
Чому все, чому і чому,
Занехаявши заповідь Божу,
Тебе, як чумак ту одеську чуму
З душі виторгнути не можу!?

МАЙСТРИНЯ СВІЧОК МІРЗА РАМАНЕ

Дивовижно прекрасна жінка
Демонструє свої свічки
І дарує мені найкращу —
Це вам буде. Так. Від мене...
Дивлюся на п'ятдесятилітню красуню
Я, тридцятилітній дурень,
Дивлюсь як на стару перезрілу кобіту
Поглядом: чого вона з мене хоче...
Білі, бузкові, золотаві свічі
Зазирають мені просто у вічі,
В нестерпні очища мої чоловічі.
І кожна ось-ось спалахне,
Щоб спопелити мене,
Вилюбити до дна...
Чи забув афоризм Уїтмена:
Молоді жінки — гарні,
А старші — гарніші...
От тобі на!
Чи знав я, як дихає самотина
У тридцять дурних своїх літ,
Коли не вродився на світ,
А вже вродилась майстриня,
Дивних свічок господиня...
Не спалахнула, пішла,
А могла спопелити мене до тла
У тридцять дурних моїх літ,
Коли я не зродився на світ
У її презрілих вічках...
Мірза Рамане — незапалена свічка.

* * *

Твої губи впізнав я у ній.
Її губи сказали: «Ти — мій!..»
Та нічого вони не казали,
Люто кинули через вокзали,
Через зали, аеропорти
Пеклом подиху в студінь аорти,
На стежини, ногами прошиті,
Босоногі у босому житі,
У житті, на відчай молодому, —
Твої губи із рідного дому.
Та не буде вже й світу ні краплі,
Ні роси ні на бомбі й на шаблі,
Ані сонця ясної тарелі,
Ані зозулиної акварелі,
Та на дні найлютішої згуби
Будуть губи твої, будуть губи...

Твої губи впізнав я у ній.
Йшла вона по стежині чужій
Вся з чужої, не з твої роси,
І я люто благав: «Пронеси!»
Що це? Попіл мій кинув цей клич,
Попіл тисячі губ і облич?
Аналітик тяжкої рахуби,
Відмітав я пронизливі губи.
Відмітав? Чи мене відмели?
Білі хмари над снігом пливли.
Люди йшли у холодні постелі.
Місяць тіні прослав на пастелі.
День торкався найглибшого дна.
В чому губ золота таїна?
В неповторності вигину?
В шалі вина?
В чому проклятих губ таїна?
П 'яні чадом в правічнім розмаю,
Всі комп'ютери клепки ламають,
їх врятують од повної згуби
Тільки губи твої, тільки губи...

Твої губи пізнав я у ній.
Її губи сказали: «Ти — мій!»

 

ІНДІАНКА ЛІЛІАН

Я – індіанка Ліліан, лілея водяна,
Кажеш в очах моїх грає невинна вина,
Крає серце вина, а я непровинна...
Хочеш вина? Я не невинна.
Віддайся моєму танцю, індіанському ритму,
Ти мовчи і цілуй, я говоритиму...

Я – індіанка, мешкаю в резервації,
Трохи дотична до старої цивілізації
І племені Пуебло, що в штаті Арізона,
Зараз моделька, бавлюся у фасонах.
Бавлюся та не вірю білому світу неситому,
Ти танцюй і цілуй, я говоритиму...

Я – індіанка, відроджую старовинні строї,
Ті, що були в нас в мезозої і палеозої,
Маю своє ательє, вірю в свою породу,
Віддаю свою вроду для реклами свого народу.
Тільки ти не дивуйся як після всього витиму.
Ти мовчи і цілуй, я говоритиму...

Я – індіанка, сповідую звичаї свого племені,
Кажуть – ліниві ми, підступні і темні.
Знайшли в нас уран, нас відсунули від урану,
Доларами залатали уранову нашу рану
І купили мене за уранову здачу.
Ти мовчи і цілуй, я трохи поплачу...

Я – індіанка, господиня цього континенту,
Давно нас вживають на споді, спаплюжені ми дощенту,
Хочеш трави баламутної, щоб повірити в мої сльози?
Мені досить одної затяжки, мініатюрної дози,
Щоб світ цей запропастився і я в ньому щезла вночі,
Тепер я цілуватиму, ти ж люби і мовчи...

Трава – марихуана

*
Нагору