Сашко СЕРЕДА
Метелики
1
Метелики переді мною,
І мені страшно.
Їх усього двоє,
Крильцями машуть.
А я, як дикун, до Бога,
Аби ближче,
Метелики з пересторогою
Крильцями пишуть.
Лише у кроці від мене
В своїй банці
З таємничим світлом зеленим
Вони наближаються.
Спітнілі руки трусяться,
Зникли всі думки над шиєю,
Як тринадцятирічна спокусниця,
Я нічого вже не розумію.
Метелики тягнуть за собою банку,
Метелики — то є сильні істоти,
Вони заманюють мене у альтанку,
А там вже вигадують всякі гидоти,
Що дітям до шістнадцяти неможна,
Себто те, що всі дивляться за батьків спинами,
А потім пробують, хоче ж кожен,
Всім набридає бути невинними.
Страшно, і як же воно сказати,
Що сам не знаєш, що робити точно,
Але настає розпусти свято,
І ось вже позаду щось непорочне.
А потім, коли мати спитає,
Чому в тебе живіт із брилу,
Ти відповіси «Метелики ж літають!
От я взяла, і залетіла».
А я стою тихо, як під гіпнозом,
Метелики ж похитують своїми крильцями,
І ворушать вусиками так загрозливо,
Наче я злодій, а вони — поліція.
Метелики ближче — гіпноз розвіявся,
Зникло усе й розлетілися мрії,
І бачу перед собою дівчину в спідниці,
ЇЇ зелені очі і довгі вії.
2
Метелики сідають мені на плечі,
Торкаються моєї прозорої постаті,
Намагаючись забезпечити
Міліметри холодного простору,
Силуються збудувати ґрати,
І мене на зелених крильцях
Подібно до Господа розіп’яти,
Як я тебе розіп’яв на бильцях
Старого дивану в твоїй кімнаті
У цій еротичній фантазії,
Поки не повернулася мати
З кіпру чи інших цяток євразії,
І моя загибель не стала реальністю —
Реанімація й муки совісті,
І моя рука між твоїми пальцями,
Й кохання, що в грудях залізним вістрям. |