Класика Проза Усяка всячина Прислів'я, приказки Перевiр себе! Хихітня Відгуки

Любовно-eротична лірика



Hosting Ukraine


*

Марта БРИЖАК

Марта БРИЖАК

* * *
Я так ненавиджу твої розмови про
математику і фізику. Так само
як ти не хочеш чути про «мій»
пост-модернізм. Здається ми
стали зовсім різними. Але у нас
чомусь однаковий плей-лист.
Більше того, я ладна тебе вбити
лише за те, що куйовдиш моє
волосся. В мене і без того
безлад в голові. І ти знаєш
про мене надто багато з того,
про що може знати не кожен.
Твої руки тут і поруч, коли
насправді так холодно, добре.
Ну навіщо? Навіщо я телефоную
тобі щоопівночі? Щоб бездарно
тупити, і намагатися пояснити
щось, чого осягнути мені і так
не під силу. І я колись сказала
«чувак, не захоплюйся». Я ж бо
знаю, що кажу. Люблю, коли
ти злишся, люблю виводити
тебе з рівноваги, це так весело
(хоча, хрін там виведеш).
Ну, нервуйся, кричи, проганяй
мене спати. Не переконливо?
І я знову сама залишуся.

* * *
Витерти піт з чола
і байдужим поглядом
дивитися в небо
я буду мовчки.
Кілька кроків до того,
щоб збагнути
навіщо насправді
губити ключі
до ржавих замків,
вони й так не
відчиняться.
Це все не логічно.
Звичка мовчати,
коли нема слів,
і звичка палити,
видихаючи дим,
коли слова зайві.
Здається, минуле
кличе за собою,
споглядаючи на
мене, голу, щоранку
в дзеркалі.
Витирати ноги в
й без того брудну душу
набридло.
Але вже надто байдуже.

* * *

Ти любив сорочки в клітинку
і окуляри в чорній оправі.
Це мені страшенно подобалось.
Я часто бачила тебе у веселих компаніях.
Ти глушив пиво і душився цигарками.
Тобі це пасувало.
Ти захоплювався Енді Ворголом,
Далі і Малєвівчем, наче й нічого особливого.
А читав лише Буковскі і Міллера.
Я також.
Слухай, у тебе чудовий голос,
особливо коли ти читаєш свої тексти.
Хоча, тексти до сраки, знаєш.
І ми були собі разом, хрін знати нащо.
Я читала тобі Антонича перед сном,
і заварювала зеленого чаю.
І це було круто, так було добре.
А коли ти зник, я довго не знаходила
собі місця, страшенно нервувалась.
Потім хтось мені сказав, що ти
загинув у аварії. Ні, я не плакала.
Я ж ніколи не плачу, хоча було жаль.
Так, дуже шкода, що я тебе
більш ніколи не побачу.
І тепер я сама питиму оте пиво,
і куритиму також без тебе.
Але знаєш, тепер я ношу твої
сорочки в клітинку, та
окуляри в чорній оправі.

* * *

Я більш не напишу
тобі ні листів, ані віршів.
Ти випадково помер
у мені іще вчора.
Душа моя грішна,
але від того не гірше.
І нехай собі
за спиною говорять.
Бо як же хріново
тебе відпускати,
і перетворюватись
з повітря у порох.
Тікати від себе,
від тебе втікати.
І не забути
твого ймення ніколи.
І ти, немов вірус,
у моєму мозку,
знищуєш всі
гігабайти файлів,
паплюжиш важливі
програми потроху,
а проти тебе
в мене ліків немає.
Ти сам усе знищив,
я тобі не напишу.
Помри в мені вчора,
а я — зачекаю.

* * *

Моя довершена дівчинко,
чому ти свою безцінну любов
продаєш так дешево?
Скажи:навіщо ти кохаєшся
громадських туалетах, підвалах
у чужих квартирах, а потім —
плачеш по втраченій цноті
сотні і сотні разів?
Мила моя дівчинко, чому ти
себе залишаєш на сотнях
партнерів, розділивши із
ними свою душу і вдаване
задоволення?
Ну невже пачка Lucky Srtike RED
розділить твою пластмасову втіху?
Хіба інді-рок і Будда врятують тебе
від безвиході?
І ти, мила моя дівчинко, співаєш
«Земфіру» у душі, змиваючи з себе
бруд чужих доторків.
Чого ж ти прагнеш, дівчинко?

***

Зараз без двох хвилин перша,
і я увімкнула грін дей. Та
«вейк мі ап, вен септембер ендс»
зараз звучить у моїх вухах.
Цікаво, а ти пам’ятаєш
той теплий вересень, коли ми ще
були разом?
Правильно, нічого й згадувати.
Польські короткометражки,
книжки, музика – ділилось на два.
Тобто на двох. Тобто, на нас.
Значить і світ був тільки нашим.
Отже нас було лиш двоє в цілому
клятому світі загадок і образ.
Вже пора заправити запальничку,
не горить же, сука. Прикурити нічим.
В моїх віршах ліричні герої
завжди помирають, знаєш.
А тобі я зроблю виняток.

Хлопче, пора у собі щось змінювати.
Для початку прибрати б той безлад
в голові і кімнаті. Бо якось лячно
пускати іще когось в думки і домівку.
Завари собі чаю. Кидай з цією травою.
Візьми вже цигарку, так начебто краще.
Піди, поїдь кудись. І у решті – решт
зникни. Аби лиш тут не …
Зникни.

 

***

Чого я шукаю на втомлених вулицях
старого міста?
Ранкове сонце вже давно не сходить
у його околицях.
А сонне небо, напрошуючись, тоне
в сльозах дощів.
Десь недалеко дзеленькає трамвай
розбиваючи буденність.
Глибоко в підвалах прокурених пабів
ще ночують щурі,
а твої сигарети промокли від вологості
на підвіконні
твоїх – моїх сновидінь, що так рідко бувають.
Знаєш, ніч пройде швидше, ніж ти собі мислиш.
Кине тобі до ніг усі ключі до того потаємного,
чого ти так прагнув, втрачаючи себе на межі
божевілля і самотності, наче в глибокому сні,
наче в дивному безглуздому мареві.
І тільки мокра ганчірка, кинута тобі
під ноги, допоможе прокинутись.
Так, наче й нічого не було.
Так, наче не ми у цьому
самотньому місті.
Так, наче ніхто з нас
не загубився
серед мертвих
вулиць.

 

***

«Люди починають пити через власну невпевненість».
Я з цим завжди не погоджуюсь, мовляв, що ці люди
п’ють через власну лінь, а звідси: похідне почуття
нікому непотрібності, загнаності, депресії і теде.
Пливемо за течією в очікуванні дива, як завжди.
Кожен проживає цей день в пошуку свого Месії,
якого хтось вигадав дві тисячі років тому,
аби було на кого сподіватись і молитись.
Його любов ховається у твоєму «Camel»,
і, видихаючи трохи диму, тобі стає легше.
Правда ж?І так день за днем, рік за роком.
А час проходить. Швидко так, як потяг,
за котрим тобі вже не встигнути. Буває.
Картинка змінюється, як фотоплівка,
пам’ятаєш такі? Вони вже не в моді.
Ще трохи, і ми теж вийдемо з моди,
строку придатності і попиту. І все.
Певне вічними залишаться лише
швидкісні потяги та запальнички,
котрі, сука, постійно ламаються.
І, звісно, «Camel» з його Месією.

Марта БРИЖАК


Марта Брижак, 1996 р.н, Львів.
Працюю у газеті POST-ПОСТУП
У 2012 видала збірку оповідань "Червона стрічка"
Приймала участь у Львівському форумі видавців 2011—2012 рр.
Неодноразово беру участь в літературних читаннях, зокрема "Ніч Еротичної Поезії"

*
Нагору