Класика Проза Усяка всячина Прислів'я, приказки Перевiр себе! Хихітня Відгуки

Любовно-eротична лірика



Hosting Ukraine


*

Артем ПОЛЕЖАКА

Артем ПОЛЕЖАКА

***

Забути про тебе
Не думати ані секунди
Забути
Так
Наче не було тебе ніколи
Розпатланої
Ранкової
Кароокої
З чашкою чаю
Посеред кімнати
Голої
Забути тебе
Відформатувати пам'ять
Не перевіряти сторінку
Десять
Хвилин
Кожних
Не знати як ніч сигаретним цегляччам давить
І в натовпі не шукати на тебе схожих
Не знати про тих хто ще там бував у тебе
Кому ти ходила по спині ногами босими
Не чути, як пахне листя
Й синіє небо
Кожної осені
Так
Як тієї осені
Забути тебе
Наче в пам'яті вийшов провал
І спогади стали окремістю в невагомості
Забути тебе
Як ніхто ще не забував
Не відати твого болю й моєї совісті
Так лагідна хвиля змиває рішучі сліди
Забути про тебе
І більше нічого не треба
Забути про тебе
Забути тебе назавжди
Забути тебе
ЩОБ ЗНОВ
ЗАКОХАТИСЯ
В ТЕБЕ!


***

Її нема. Вона давно померла.
І прах її давно уже не прах,
А сяйво луків у ранкових перлах
І смог в русифікованих містах.
Вона цей дощ травневий серед ночі.
Вона струмками в'ється, наче вуж.
І очі вже її не те, щоб очі,
А відблиск вікон в люстерках калюж.
Вона тепер бузок в пивній пляшчині.
І тютюновий дим в холодній кухні.
І явний зміст в прихованій причині.
І повний місяць. І порожні кухлі.
Вона померла. Тільки пил похмурий
Над тим небесним шляхом дотепер.
Чого ж чекаєш ти на неї, дурень?!
Невже тому, що сам давно помер?


***

Ти мені співала в вічі:
Мон амур, май лав…
Я тебе сьогодні двічі…
Проігнорував.
Падали два чобітка.
Скреготів диван.
Я збрехав, що ти така
В мене намбер ван.
Захурделила зима
Славне місто Львів…
Ти прийшла – мене нема.
Підманув.
Підвів.


***

Не надихають порядні.
Не надихають розумні.
Не надихають домашні.
Чесні не надихають.
Як закохатись в порядну?
Як втнути дурницю з розумною?
Залізти в вікно серед ночі,
Ну, як варіант, наприклад.
Як оспівати домашню?
Як жагу розпалити з чесною?
З чесною хочеться спати.
Ну, в сенсі, спати не хочеться.
Так в залікову романтика
Ставить життя два бали…
Не надихають порядні…
А бл**і вже за**али.


***

Де ти лазиш, паршива сука?
Хто тепер казки твої слуха?
Ти постаріла на сім років.
Ти змінила п'ятьох богів.
Літаки мої надто примарні.
Кораблі твої надто конкретні,
Незворушні і нескінченні
Вздовж чужих пливуть берегів.
Хто тебе забирає п'яну?
Хто тобі промиває рани?
Хто шукає тебе з ментами?
Хто тебе у ментів краде?
І кому ти на ранок кажеш:
«Знов у тебе не чай, а лажа!»
А під вечір приносиш пакунки
З бергамотом і каркаде.


***

читати тебе як книгу
заламувати сторінки
підкреслювати абзаци
закреслювати рядки
знову тебе брати
то грубо то ніжно до рук
шукати в тобі правду
здавати тебе в друк
розгортати тебе вдихати
підпалити тебе здуру
розібрати тебе на цитати
розірвати твою палітуру
перечитувати щоразу
на свято і перед боєм
повторювати твою назву
і засинати з тобою


***

І знов помирилися.
Так часто буває,
Коли вислизає
Підступна совість із небуття.
Історія наших стосунків
	     Вчить тому, що нічому не вчить.
«Підемо так? Чи давай почекаймо трамвая?»
Кажуть, подібні речі
Оновлюють почуття.
Іду і думаю –
В кожній руці по пакунку,
Сходили на ринок,
Набрали харчів запаси –
Історію наших стосунків
Не можна читати без брому –
В сумках  капуста, картопля, крупи, ковбаси.
	       Іду і думаю –
А сонце,
А сонце, зараза
Виблискує на коліщатах,
Рахуючи шпиці,
На вікнах, 
	      фонтанах,
		        мопедах,
обличчях,
	                   дівчатах –
Спідниціспідниціспідниціспідниціспідниці......
	І де іще вчора ховались ті кляті фігури?..
Тепер вечорами твій тєлєк і подружки-дури.
	І так, як ніколи, захочеться пива балон,
А ще перед тим рубанути би грамів по двісті,
 Іду і думаю –
 Ну все ж таки не в полон,
	Все ж таки не війна,
 Все ж таки не до фашистів!..

 І все ж таки треба було почекати трамвая –
 В сумках мука, мандарини, свинячі копита –
 Липне сорочка до спини і хочеться пити –
 Короп, сметана, винце, бо завтра же свято,
 Яблука, перець, серветки, олія, томати...
 Сука, зелений горошок забули купити.
Іду і думаю –
 От уже майже прийшли –
 Іду і думаю –
 Все ж таки вийшло на краще.
 Зараз, як завжди
 Код на під'їзді, сходинки,
 Двері квартири,
 І головне – чайник-свисток,
 І головне – на кухні ходики,
 І найголовніше – «Мама, здрастє!!»
	               Іду і думаю –
 Тудить твою мать!..
	               Іду і думаю – 
 ТИХЕ РОДИННЕ ЩАСТЯ...

***
*
Нагору