Класика Проза Усяка всячина Прислів'я, приказки Перевiр себе! Хихітня Відгуки

Любовно-eротична лірика



Hosting Ukraine


*

БІЛА КНИГА КОХАННЯ

АНТОЛОГІЯ УКРАЇНСЬКОЇ ЕРОТИЧНОЇ ПОЕЗІЇ XX СТОЛІТТЯ

Ця збірка анонсує Антологію української еротичної поезії XX сторіччя "Біла книга кохання", до якої входять понад півтисячі віршів ста п'ятидесяти українських поетів від Василя Чумака і Павла Тичини до наймолодших Мстислави Чайки і Оксани Батюк. Сьогодні ми представляємо лише шістдесят авторів та й то кожного - одним текстом.

Упорядкування Вікторії Стах
Редагування Мстислави Чайки

АНОНС

Ця збірка анонсує Антологію української еротичної поезії XX сторіччя "Біла книга кохання", що її впорядкувала я з Іваном Лучуком за щирого сприяння Марії Ревакович і багатьох інших людей - складаю їм велику шану.
Повна "Антологія" репрезентуватиме творчість понад сотні авторів. Вона буде, звичайно, цілісніша й повніша. Але, на жаль, вихід її серйозно затримується.
Ваш інтерес до цієї збірки може підштовхнути спонсорів до видання повної "Білої
книги кохання".

Вікторія СТАХ.


Роман БАБОВАЛ

ПРИСТРАСТЬ

Торкаюся твоїх грудей —
Мов стиглих овочів. Під шкірою
Огонь розносить неутримну
Ляву смислів. Спека роздирає
Твою сукню, розкладає постіль,
На якій знов полоню тебе. І
Тіло обростає пристрастю, мов
мушля — водорістю. Я тебе
Маню опійним зіллям і вигострюю
Об твої стегна свою цноту.


Василь ХАЛАХУР
ВІЧНИЙ ШАХ

Чорні починають
і
не закінчують
білі
жінки
від них
без тями


Михайло БАРБАРА

Зламані гілки
ледь зелені
загублені ключі від раю
«Ласкаво просимо!»
над пеклом
і кожен день—
день відкритих дверей
Щира посмішка
і такі ж сльози
Не цілуй мене
Десь хтось комусь
дасть яблуко
Той хтось
надкусить його
і побачить що
ми цілком голі (вже)
Поцілуй мене
Завтра буде дощ (може)
і я не випущу тебе
Ми будемо як два коти
біля пічки
бо
може бути
і зимно.
Цілую тебе...


Павло ТИЧИНА

— Зоставайся, ніч настала,
Все в тумані-молоці. —
Спать мене поклала Тала
На дівочій руці.
Щось питає, обіймає
Чисте, біле, молоде...
І світає й не світає,
Тільки ранок не йде
Ой ти ранку, любий сонку,
Треті півні голосні!
Взяв дівчину беззаконку
На двадцятій весні.
Встала Тала в білій льолі.
— Ну, приходь же, жду вночі —
За вікном шумлять тополі,
Журавлині ключі...


Костянтин ЛЯШЕВ

інколи ранком з похмілля
тільки й хочеться
що читати вірші
твоїм пипкам


Тарас МЕЛЬНИЧУК

я знав
що найкраща птаха
на світі
це жінка
я кохав
і вона кохала мене
а потім їй стало
сумно зі мною
вона вийшла у сад
щоб я не бачив
приміряла
золоті крила —
і полетіла
я плакав
обіймаючи на ліжку
її біле
ледь засмагле
тіло


Сергій ЛАВРЕНЮК

на рифах твоїх грудей
безнадійно засів
але я вже не хочу зійти на пісок
і пустити коріння
ти чуєш звучать голоси
це у нас проникає стихія води й океану
й поміж нас починається нове життя


Анатолій МОЙСІЄНКО

Благала: перейди мою ріку,
Таку жагучу і таку нестримну...
А він не знав ні Риму ані Криму,
Ні мідних труб не знав ще на віку.
І думав, що ступити в ту ріку, —
То й буде ледь не восьме чудо світу. —
То вітром хоч — в моє жагуче літо,
У вітер мій в пекучім сповитку.
І вітром він не був.
Печаль таку
Їй при собі не сила вже носити...
Й сама виходить з себе, щоб наситить
Свою сльозу, солону, аж гірку,
Аби й перед сльозою не змаліти
В благанні: перейди мою ріку.


Іван МАЛКОВИЧ

ЖІНКА З ВУЖАМИ

Ніздряне продихала злобу,
звичним тілом прокотила дріж,
прикусила звабливу губу й зизо здичавіла, ніби ніж.
І ковзнули три вужі на ню:
в пристрасній, задиханій імлі
шию й груди ввили три петлі
з довгого холодного вогню.
А коли намлілась досхочу,
хтось таємний загасив свічу,
розкрутились петлі, й водночас
в темну улоговинку всі враз
ринули сповільна — аж до дна...
Зойкала і билася вона.


Яніра МЕВА
(З циклу «Лесбіотики»)

Маємо дві пари рук і ніг
два теплих лона
грайливі вії
і жодної плотської осі
навколо якої
мов білки в колесі
крутяться безліч
сплюндрованих жінок
єдиною віссю є наше кохання
І коли почуття
перехлюпнеться через край
любонько
ми звабимо удвох
якогось незайманця
і народимо по донечці
чарівній
як ми з тобою


Марія МИКИЦЕЙ

Розпочинаймо гру допоки ще можливо
так бездоганно класично заломити засмаглі руки
і подумавши дозволити собі на мить
простогнати щось безмежно прекрасне
Розпочинаймо гру допоки ще можливо
так вивірено і нерозважливо заблукати в мені
заблукати прекрасно знаючи дорогу повернення
Розпочинаймо гру допоки це ще можливо


Іван ЛУЧУК
(Із вінка сонетів)

Усе навкруг немов німе принишкло,
Лише вібруючи із нами в такт,
Все попереднє і майбутнє зникло,
В чеканні здійснення напруживсь факт.
Уста до уст, і видихом і вдихом
Наповнюєм, спорожнюєм, і так
Шалене збудження нас охопило.
Ось-ось відбудеться вже перший акт.
Вже на тобі ні светра, ні спідниці,
Ні станика, ні майточок нема,
Соски розбухлі, сп'янені очиці,
Закучерявлений шумить лиман.
Крім нас нікого у життєвій сфері —
Ми як палкі відлюдники в печері.


Я МАКАР

ця сила не оминає весняної ночі
кожної ночі у ліжку шукаєш біса
знаходиш на тілі бісенят
розбурхуючи яких ти шаленієш
на тобі брунькується зав'язь
у конвульсіях б'єшся до ранку
збуджуючи істеричним криком світанок
ця сила не оминає весняної ночі


Наталка МЕЗЕНЄВА
ЛОНО

Кожної ночі я кладу на нього руку
І відчуваю порожнечу...
Можна було б поселити там птаха.
Він вилетів би звідти вночі
І зігрівав мене крилами.
А можна було б посадити там дерево —
Воно виростало б і стовбуром
Лягало поруч, -
Щоб було мені кого обіймати.
А можна було б
Викопати там криницю,
Щоб вона напувала тебе водою у сні,
Бо ти до мене вже ніколи не повернешся...


Віктор НЕБОРАК

Шістнадцять свіч.
Вона в передчутті солодкої пітьми
і вознесіння
густим потоком теплого насіння
в пульсуючі світила золоті.
Чекає, перелякана, осіння...
Опівночі з'являються оті уже знайомі —
грішні і святі — її коханці перші — сновидіння.
І ковдру відгортають юнаки,
їх дихання торкається волосся.
І де пітьма вглибає у пітьму, загуслий промінь розтає,
тому що іншому вона шепоче — ось я...
Та їм усім віддасться все-таки!


Роман КУХАРУК

Випило літо вина калинового.
Осінь прийшла у гості.
А небо не хоче спати,
Шпуряє листя на землю
І світить зірки у вікна.
Ми не спимо. Не хочем.
Ми заслоняєм вікна,
Сирими слонами хмари,
Бо зорі старі і схожі
На оси і солов'ї.
«Випий мене». Не вмію.
«Виплюнь мене». Не хочу.
Визубрю кожну квітку
На золотому тілі,
Порозганяю бджоли
Най не шукають меду
Там, де мовчати треба.
Там, де солодка осінь
Оси свої ховає
В листя твоє подерте...
Боже! Нащо ти хочеш
Вибити вікна громом?
Небо! Чого ти листям
Кутаєш мою землю?
Пальці німіють. Руки
Дуже липкі від меду.
Рано. Спимо.
А хата залита небом.


Віктор КОРДУН

ЦЯ НІЧ

Це була ніч, коли кожному нараз
прояснилася його
обмеженість у собі:
птиці зрозуміли своє нещастя
у крилах, дерева своє —
у стовбурах та корінні і
я своє — у моєму,
нехай би навіть найкращому, тілі,
обличчі...
Настільки заглиблені,
аж недосяжні, замкнені і
віддалені так, що й побачити
іншого ніяк, розокремлені
власною формою, всі ми даремно
тяглися до протилежного,
не бути собою: зникнути? чи це
дорівнює бути всім?..
..і ґнотик свічки,
що сама згасила себе, заповнює
хату темінню, але ж стіни!..
...і глечик радіє,
розмиваючи свої боки, але ж знову
звичайна калюжа,
де те синє без форми й без кольору?!
..і я хочу в тебе,
як задубіла у листопаді яблуня
назад у зернину,
у твоє розпростерте тіло — канути
у безмежних доземних
і підземних джерелах при твоєму
початку:
ця ніч не минає...


Iларіон ПАРКЕР

ЗОРЕ МОЯ ВЕЧІРНЯЯ

Гірло моя, що всі мої поняття
Про душу й тіло, про добро і зиск
Перевертаєш — тьмою робиш блиск,
Рятуй себе від наглого прокляття.
Спали себе в огні мого багаття,
Мов фенікс з піплу тьмяно возродись,
Свій фейс розмаж під власноручний писк,
Забудь своє минулорічне шмаття.
Біжи вперед по стоптаних світах,
Лети навкруг планети, що причинна
Коли ж ілюзія на нуті «не» —
У всьому винна карма безневинна
Реальним є свідомо рятівне:
Твій лайф і кайф — то мій із паху птах


Дмитро ПАВЛИЧКО

ЛУК

Вона лежала навзнак у траві,
Розкинувши долоні для обіймів
А лінія грудей і рук її
Творила образ лука в ту хвилину.
Я на зап'ястя тятиву напнув,
Здавивши пружну непокору лука.
Живої зброї вигини тугі
Я гладив, наче перед поєдинком.
Замало стріл в моїм сагайдаку —
А ворог наступає і сміється,
Та я повинен виграти двобій.
Тому свій лук на вірність заклинав я,
Чимраз коротшу міряв тятиву,
Аж поки він не закричав із болю


Дарій КУМ

Я жінкою цією володів,
Утіхи мав з досвідченої плоті.
Хрен, як рефрен, перістий та гнідий
Розвішую на плоті.
А жінка спала.
По Чумацькім Шляху
Розхлюпались її пітні цицьки,
І товсті стегна, по-простому ляхи
Іще здригались, мов хропучий кінь
І знову ночі недоспать,
І знов скалу отсю лупать,
Блукать в пітьмі, неначе астероїд,
Де опочив п'яний сперматозоїд,
Де полягла колись їх ціла рать.
Ще буде звурджень, збнаджень, бл.. ства,
шворянь.
Статисти кажуть: член у нас росте...
Прекрасне, друзі, хай там що говорять,
Єднання тіл здорове і просте.


Ліна КОСТЕНКО

ЕКЗОТИКА

Якби це було просто щастя,
то це було б просто щастя.
А все, що зверх того, це вже — поезія.
Слухай, милий, ти захищайся!
Я стала дика, я — Полінезія.
Колись Гоген тікав на Таїті,
лишались тут і модерн і готика.
У цьому черствому скрипучому світі
тільки любити — тепер екзотика.
Я порушила всі табу.
Нарвані квіти мої у Нірвані.
Пасеться обов'язків цілий табун,
а я цілую тебе у вігвамі.
Що з того, що туфлі у мене на шпильках?
Я в джунглях була і насилу вибрела.
Душі предків приходять навшпиньках,
щоб подивитись, кого я вибрала.
Очі у них великі і круглі.
Скелі голі, як Голіафи.
Птиця тюльпан воду п'є із кухля,
птиця бузок п'є воду з карафи.
Оце таке у мене Таїті—
руки твої, золоті ліани.
Аж дивно мені, що ходять на світі
якісь пошляки, немов павіани.
Дві зірки у хату мені влетіло.
Сади стоять буддійськими храмами.
Люблю твоє тіло, смагляве тіло,
тіло твоє, татуйоване шрамами.


Маруся НЯХАЙ

Ти знову приходиш,
щоб у жіночих обіймах
знайти своє дитяче обличчя.
Перед дверима
скидаєш мантію обов'язків щоденних
і шукаєш на моєму тілі
опій забуття.
І я не знаю,
чи не збудити твій спокій,
виводячи тебе за руку
до власного впізнання?
Або далі чекати
твого нового відкриття?


Юрко ПОЗАЯК

Піп робити жеребцю,
Щоб його любила
В сірих яблуках гніда
Молода кобила!
Як іржати, як скавчати,
Як вилискувать хребтом?
Як поперед нею стати?
Як ударить копитом?!

Що робить рудому псу,
Щоб скінчились муки
І зродилось почуття
У верткої суки?

Як скавчати, як скакати,
Як вертітися гвинтом?
Як до неї підгрібати,
Як понюхать під хвостом?!

Позаяку що робить,
Щоб, така бажанна,
З нього зглянулася зла
І примхлива панна?

Як іржати, як скакати,
Як ударить копитом?
Як скавчати, як брехати,
Як понюхать під хвостом?!


Іван КОЗАЧЕНКО

Срібні русла світла
з мертвих верховіть.
Магмою розквітла
чорна квітка — хіть.
Нам немає місця,
гостре й молоде,
здвоєний півмісяць -
човники грудей.
На блідім екрані,
в мороці підніж,
у віконній рамі
ти, як голий ніж.


Емма АНДІЄВСЬКА
(З циклу «Ліхноса»)

Ти прийшов на моє ложе.
Ти, якого я чекав від інших.
Ти прийшов і лежиш,
Сховавши фалос між ногами,
І виглядаючи зовсім, як жінка.
Але ти помилився.

Я сам, і твоя присутність
Проходить крізь мене, як простирадло.
Я сам, і ти з жахом дивишся,
Як від тиші
Твоє тіло розпадається на помаранчеві голуби,
Що зникають за вікном.


Василь ЧУМАК

Люблю. Лелію. Обів'ю
її — прозоро-мармурову,
свою весну таку вирову
в жагучі вінця переллю —
весну свою;
і дзвінко з вінців будем пить
отруту спрагло — пелюстками,
і будем п'яні, а за мить
впадем осінніми листками —
за мить — любить.


Володимир ЛУЧУК

АФРОДІТА
(З балади)

Розляглася зелена піна —
виринає наверх чоло.
Ти виходиш із дна по коліна,
випромінюючи тепло.
Йдеш на мене — для щастя чи згуби? -
хоч із піни, але густа...
Неземного цілунку губи
прагнуть так, як земні уста.
Щоб тобою платан дивувався
і захоплено берег нишк, —
ти вмовляєш мене:—Твоя вся!..
Я не вірю тобі:—Коли ж?!
«Як розплавиться камінь хотінням!
Як повіриш в таку, як є!»
Під жіночим твоїм промінням
дозріває
серце
моє.


Слава МИШКО

ЖИТІЄ ПОЕТКИ

Ти кажеш:
то гаразд, що ти обіцяла
народити для свого законного чоловіка сина
То лихо,
що ти обіцяла другому коханому
привести двох синів.
То злочин,
що ти обіцяла народити для мене
доньку
(донька народжується од надмірного ґвалту,
так необачно я мовила,
коли найдужче тебе кохала).
Кажеш:
якщо я це зроблю,
ти відчикрижиш мені голову
і зґвалтуєш іще живу і вже мертву.
Тому я народжу для тебе
дебіла,
і ти, ґвалтуючи мене,
ще живу і вже мертву,
не дізнаєшся,
що є гаразд,
що є лихо,
що є злочин,
кохання.

Юрій АНДРУХОВИЧ

А це така любовна гра:
кружіння, дзеркало і промінь! —
ти все одно підеш за грань,
у чистий спомин, чистий спомин.
Кружіння!.. Ніби й неспроста
миттєвий дотик (чудо стику) —
на луг життя і живота
покласти б руку, теплу й тиху...
Ми надто близько—марний знак,
той погляд Єви — не інакше!
Ми двоє в дзеркалі, однак
усе не так і все не наше.
Бо вийду із дзеркальних меж—
розвалиться хистка будова.
Ти в чистий спомин перейдеш,
слонова кість, роса медова...


Антонiна ЦВИД

Лечу тротуаром,
невикохана тобою і
щаслива...

Чую,
як заціловують одна одну
мої збуджені ноги
і скресає лоно
пам'яттю твоїх губ...

О, не доведи господи тепер
зустрітися тобі
на моєму шляху!


Марія ШУНЬ
(Із циклу «Воскресіння Купалона»)

...Потім Воно, оте тіло
знову ожило —
оточилося сонячною медузою —
— аурою зі свіжої сперми,
знову Воно насіння своє лузає
у всі розчахнуті весною очі та губи
підсвідомих продовжувачок Роду,
на їхні висотні груди-говерли...
А потім розцвітають вишні-мерви —
священні дерева усе-Вішну,
і хтось поясочок срібний з талії згубить —
на бистрії води і гучні хороводи,
у гущу обіймів — на самісіньке дно —
і побиватиметься за ним невтішно...
...з вишень буде морс на майбутнє вино,
аж до нового його приходу...


Іванка АНГЕЛЬСЬКА

ДОЧКИ ГАЗДРУБАЛА

Згасити потяг, певно, не під силу
Ні цілісним, ні вольовим особам,—
Як він завладарює. Кожна спроба—
Пуста. Уволить слід жагу ожилу!
Зімліти від уявної розкоші,
Зайнятись від експльозії фантазій.
Немає змоги стриматись наразі,
Як сни наснилися такі хороші.
Цимбалів звуки, дримби і трембіти
Зливаються в мельодії бажання.
Сягнути піку самомилування:
Усім єством чуттєво затремтіти,
Піднестися на гребені натхнення,
Спізнати дію жагодайних струмів
І розчинитись в змисловій задумі —
В собі замкнути коло одкровення.


Марко МОВЧОК

я вистрибував
немов п'яний вершник
я ріс
немов дерево
і раптом
убило коня
вирвало й кинуло
на мокрий і голий берег
твого лона
мій корінь
будь ласка
візьми його губами
хай поболить ще трохи
адже ми з ним
двоє самітніх хлопців
балакали тільки про тебе
цілісіньку зиму
і ось весна
чарівна й жорстока
немов війна


Наталя ЛІВИЦЬКА-ХОЛОДНА

О, стрункі твої ноги, струми,
і усмішка така проста!
А у мене обійми палкі
і солодкі, як мед, уста.
О, міцні твої руки, мінні,
і бездонна глибінь очей!
Золоті, як весна, наші дні,
і палка самота ночей.


Мстислава ЧАЙКА
(Із циклу «Готель для бомжа»)

Поки у цьому світі є МИ —
бурчить старий диван
про щось шепоче річка
з удаваним невдоволенням
голосами ліжок листя машин
клекоче місто
Коли НАС не стане у цьому світi
на перший погляд нічого не зміниться
Тільки без тертя моїх сідниць
стиснутих твоїми зігнутими у колінах ногами
старий диван — помре
Тільки річка
не вимиваючи біля берега пісок
під нами злитими — помре
Тільки місто
кожен скверик крамничку кав'ярню котрого
ми заполонили жагою своїх дотиків —
помре
Коли НАС не стане у цьому світі
серед мертвих меблів річок міст
самотньо блукатимуть
двоє роз'єднаних тіл


Іван АНДРУСЯК

я ненавиджу цю істоту
цього теплого м'яса кусень
ці невипиті болем соти
неспокушеної спокуси
дотягнувся би я рукою
і потроїв би веремію
балерино мого спокою
я сьогодні терпіти вмію
ні на вічність ані на йоту
не поглинути — проковтнути
божевільну мою істоту
одержимого мого брута


Володимир КОБИЛЯНСЬКИЙ

СОН

Душа моя пливла вночі по той бік Лети
І стріла там твою в беззоряних пітьмах,
Пізнались дві душі, і наче дві планети
Злились вони в одну. І став хаос в світах
І хитнулися німі, мов гріб віків, склепіння
Розтанули світи у творчому вогні,
І в інші береги прорвались води сині
І скелі виросли на щонайглибшім дні
І вмерла наша смерть. І встали наші трупи
І квіти радощів у пітьмі розцвіли —
І зайнялись вогнем присохлі рани, струпи
І руки піднялись для вищої хвали
Над лоном, де блищать рубіни з крапель крові,
Страждання золоті серед земних доріг
Осяяли наш рай проміннями любови,
І в сяйві їх згорів наш перший смертний гріх


Степан ПРОЦЮК

Гарно на святі любові
М'язи напнуто усі
Буйство безмовної мови
в дикій печерній красі!
Чудно на святі любові
Виск еротичного гаю
Ситі гуцульські корови
пестощів акт споглядають
Сумно на святі любові
Перший, підступний, мов Каїн,
стогін дівочої крові
святість якусь забирає
Страшно на святі любові
Капає, ломиться віск
Євнух вріза Казанові
пасмо жіночих кіс


Тадей КАРАБОВИЧ

я народжуюся в тобі
присутністю
жадоби
і злизую з твоїх уст дотик
чекання
я цілую твої очі
і моє тіло огортає спрага
безтями


Максим РИЛЬСЬКИЙ

ПОЦІЛУНОК

У темній гущині її я наздогнав
Вона вже лежачи серед пахучих трав
Руками пружними од мене одбивалась
Нарешті стишилась — і диво сталось
Уста, що і мене і рід весь мій кляли,
Мов квітка багряна, до мене простягли
І він келих, сповнений солодкої знемоги
Натомлені з бігу стрункі та дужі ноги
Біліли мармуром під місяцем німим,—
І тихим голосом, охриплим та чудним
Вона промовила Жорстокий переможче!
Упасти в цім бою для мене найдорожче


Ніна ГНАТЮК

Стоять каштанів свічі,
Як члени чоловічі
Напружаться на вітрі —
І бризне ніжний цвіт
І я у тому цвіті,
Як терлиця в термітті,
Молю єдине в Бога—
Ще жменьку юних літ


Оксана СЕНАТОВИЧ

Іграшковий лук
А стріли
пущені напевно
Бережися —
я тебе
прострелю,
і певно
буду цілитися в глузд,
що стоїть між нами
Бережися, бо
прострелю
голими руками


Марія РЕВАКОВИЧ

твої губи —
це глечик
солодкого вина
від якого п'яніє
моя стать
відкривши двері
широко навстіж
вона тягне тебе
у свою
зачаровану хату
там
почнеться
сім'яна мандрівка


Ольга КАТРИЧ

ШЛЯХЕТНІ ЗАБАВИ

Дискретний рух зап'ясть в перлинах.
Келішки. Вуса. Дим. Вуста.
Галантних знаків пантоміма.
Розмов натужна висота.
Удари вій в низькі декольти.
Удари вин в натужний текст.
І перехід на vivo molto
До розділу «Шляхетний секс».

Волхв СЛОВОВЕЖА

СЛОВ'ЯНСЬКИЙ ГРАФІЄРОС Є

Хлопчаче Насіння Вже Б'є У Бубон Дівочої
Зрілості Статевий Час Велить Світлотілому
Колосу Осипатися У Сімейні Засіки А
Епсілон П'ятим Перстом Долоні Виставляє
Свій Язик І Призначає Злюблених

Василь ГЕРАСИМ'ЮК

Я написав стільки віршів
про твої руки, плечі,
волосся, очі,
що тепер не знаю,
якими вони були...
Я пам'ятаю, як ти усміхалась,
про що ми розмовляли,
які переглянули фільми...
Я згадую, як ти засинала,
як прокидалась —
і мені перехоплює подих...
- А все інше — вірші.


Василь РУБАН

..сама, вона знімає личину терпіння
і вішає на стілець.
В кімнаті темно,
вона знімає посмішку
і кладе її в скриньку з намистом,
лягає на прохолодне простирадло
і заплющує очі.
Я йду до ліжка—
то дівчина лежить.
Я легко торкаюсь її голого тіла,
вона соромиться мене
одягненого:
— Іди, — каже, —
і затуляє лице руками.
Я знімаю свій сором і кладу
до її посмішки,
я знімаю свою личину терпіння
і кладу до її личини терпіння.
Дві людини лежить
у скринці і на ліжку,
на ліжку і в скринці
лежить дві людини...


Ігор КАЛИНЕЦЬ

крізь воду вечора прозирає
затоплене місто нашого
кохання
з деякими фрагментами
білого пустинного майдану
з поваленими каріатидами
ніг смаглявим куполом
живота
з напівзадертою фрескою
твого лиця у забутті
з колоною ніжності що
повисла над чорним
проваллям буденщини


Олександр БРИГИНЕЦЬ

чого воно хоче
твоє
божевільне тіло
від мене
такого нелюбого


Олександр СМИК

Як громовиця в дерево розтленне
Я входжу в тебе. Ти входиш в мене.
І всю вселенну, богову все ленну,
Пускаю в тебе. А ти зірками в мене.
І ті зірки печуть мої коліна.
Плазує плазма. Розпікає душу.
В чиїх руках червонотіла глина?
Працює майстер. Ви його не руште.


Василь БОБИНСЬКИЙ
(З вінка сонетів)

Приймаєш те, з чого розквітне плід,
Плід вічної над змінним перемоги.
Ми — два щасливці, два прекрасні боги!
Ми творимо новий могутній міт.
Тремтить рамен м'язистий дужий спліт.
Як змії випружені білі ноги.
Дрожать у лонах ритму судороги.
Горить розкішним болем огнецвіт.
У грудях серце стукотить, як молот.
А в лоні, там, глибоко в лоні, — жар!
Уста спивають з уст безтямних солод
І просять: «Ще!». І світ летить до хмар...
...І там, де хмар країна шовкововна,
Німієш, мов задума молитовна.


Василь СТУС

Поверни мені, горличко,
зацілована солов'ями,
щоб мовчали дуби,
щоб зорі мовчали,
і мовчали жаріючі перса твої
Поверни мені ніч,
хай і крадену — нашу.
Поверни мені губ
полинову п'янку гіркоту.
Заверни у сувій
час, що сплив проміж нас,
як не щільно
ми з тобою ховались від нього,
як не добре
не пускали до себе той час.
Бачиш, сутінь пливе,
як туманна хитка лебедиця
В шиби стукає дзьобом
сизуватий і гамірний дощ.
Поверни мені, горличко,
свій голос печальний,
як легке ластів'їне крило
і свої тугогруді обійми.


Михайль СЕМЕНКО

ПЕСТИЛА МЕНЕ

Пестила мене
Шепотіла:
Гарно.
Шепотіла в ухо:
Мій.
Гладила й шепотіла.
Скажи.
А після говорила:
Ти — чужий.
Прощались —
Цілувала, цілувала
Я гніваюсь:
Ти знала
Що я не забуду тебе


Назар ГОНЧАР

ГО-О-ОЛ

одне одного беремо в оберемок
!як пригубимося
ти — мій притулок
я твій
! ти така ласкава
! а яка цікава
твоя циця права
тобто ліва
то права — моя рука
! а яка ти ніжнонога
між
нами
нема
нічого
бо
ми
єдиний
цілунок


Вікторія СТАХ

Плоди екзотичні й химерні створіння із ночі
гуртом наді мною нависли в ослизлу цю зиму.
Я не жену їх, не маю бажання на прощу
йти, як ходила колись напівжінкою-напівдитиною.
Прощу знаходжу у нашому спільному тілі,
в його екзотичних плодах і химерних створіннях.
Прощу знаходжу у вірі твоїй безконечній
в мою жіночість, теперішність, мою прийдешність.
Прошу, прости оце прагнення вічної прощі.
Просто долоні свої простягни, обхопи мене, прошу.
Стисни коліньми і в танцеві цім найсолодшім
в лоні моєму плекай нашу пристрасну прощу.


Богдан БОЙЧУК

Напне на грудях перкаль ночі,
обпарить груди кропом сосок;
знепритомнівши, неспокоєм
закропиш очі.
Зануриш голову у білу
гущавину грудей кипучих,
бажаючи ще раз вернутись
в жіноче тіло.


Оксана БАТЮК

на аркуші мого тіла
знесилені знаки
твого кохання —
теорема спокуси


Олена ТЕЛІГА

ЛІТО

Топчуть ноги радісно і струнко
Сонні трави на вузькій межі.
В день такий віддатись поцілункам!
В день такий цілим натхненням жить!
П'яним сонцем тіло налилося,
Тане й гнеться в ньому, мов свіча, —
І тремтить схвильовано колосся,
Прихилившись до мого плеча.
В сотах мозку золотом прозорим
Мед думок розтоплених лежить,
А душа вклоняється просторам
І землі за світлу радість—жить!
І за те, що стільки уст палило
І тягло мене вогнем спокус,
І за те, що замінить несила —
Ні на що—твоїх єдиних уст!


Святослав ГОРДИНСЬКИЙ

ТИ ЗНОВ ГОРИШ...

Ти знов гориш і палахкочеш
З химерним огником в очах,
То знов, примружуючи очі,
Вся вигинаєшся в плечах;
І на моє палке обличчя
Схиливши свій ясний овал,
Ти знов нашіптуєш і кличеш
Ніжні і пристрасні слова
Це ти, дівоча і жіноча,
Така невинна і грішна,
Обороняючися, хочеш
Упасти знову в рамена.
То пощо слів??Покинь слова ти
І спокусливістю приваб,
І твого тіла ароматом
Знов зачаровуй, знову ваб.
Дай уст своїх веселий келих,
Його я вихилю умить,
Щоб закружляли в каруселі
І сонце, й обрії, і ми!


Роман САДЛОВСЬКИЙ

ІГРАШКОВИЙ БУНТ

Я — остання річ,
що лишилась у тебе
після того,

чого краще не згадувати.
Я — остання іграшка,
якою граються діти
як найулюбленішою
Не хочу бути такою,
та не все залежить
від того —
хочу чи ні.

*
Нагору