Класика Проза Усяка всячина Прислів'я, приказки Перевiр себе! Хихітня Відгуки

Любовно-eротична лірика



Hosting Ukraine


*

Юрій Строкань

Юрій Строкань

Жадан

Ми сиділи на верхній палубі,
Чайки крили нас зверху Кримом.
Я спитав: «Жадана почитати тобі?»
Ледь торкнувшись теми інтиму.

Вона трохи здавалась крейзі,
Не сміялась і не п'яніла:
«Як ти ставишся до поезії?
Може ти б Жадана хотіла…»

Десь у трюмі кахикав дизель,
Крізь чавунно-статеву мідь,
І я думав, що ніби вчитель
Відчиню в ній первинну хіть.

Вітер вив наче хтива пава
У пориві екстазу чи люті:
«Жадана, я питаю», — кричав я, —
«Почитати? Чи мо…В каюті?

Ми допили усе із бару,
Навіть фарбу з ім'ям Масандри.
Я був схожий на сіру хмару,
А вона випивала марно.

Вечір з нею було заброньовано, —
Ми зайшли до каюти римами.
Я тримав Жадана схвильовано,
А вона роздягалась стримано.

І лишилось на згадку ранкове,
Крім затасканих монологів:
Це розгорнута Полозкова,
Що дивилась на нас з підлоги.

І я думав тоді крізь марево,
І сміявся, забувши мову:
То не ми так кричали спарено,
То Жадан цитував Полозкову

Мертвий сезон

Мертвий сезон. Щойно бачив кадри.
Сумні новини із телевізора:
Біля метро, вже протерши мапу
Стоїть прибулець із Сімеїзу.

Навколо тиша, інжир у сітці,
На темній шкірі сліди корозії.
Приблудний пес в кавуновій клітці
На нього дивиться, мов на осінь.

Тремтить недопалок серед пальців,
Шипить гадюка в його обіймах,
Їй так набридли спітнілі станції,
Ї клятий нежить посеред літа.

Чиєсь дитя ворожить на ляльках,
І раптом крик, що є сили духу:
«А ти чому не купив картоплі?».
І знову тиша, мов після вибуху.

Мертвий сезон. Кораблі у шафах.
Серпневий кіт тупотить на стріху.
Біля метро. На кістках гітари
Танцюють діти шкільного віку.

Чекай на мене серцем

Чекай на мене серцем,
Все це — лише завершення дня, бачиш:
ніхто не помітив рік,
змія
вилізла на гарячий камінь
і дивується, чому я втік:
"На море"?
Але на море не втікають,
туди повертаються.
За загорнутим у пісок серцем,
за тобою,
тим, хто ще намагається —
бути вірним
серцю.
Але все це не слабкість,
не заплющені очі,
не та дивна манера.
Це біль — бачити далі,
крізь хочу,
крізь тобою розхитані нерви
країно.
Плями на білому платті,
небо завмерло над полем,
прапором граються, в кімнаті
життя починається з болем.
Я ковтаю гарячі сльози,
крізь пожежу на твоєму поверсі.
Я серйозно, буду серйозним,
і кохати надалі без реверсу.
Не писати самотні тексти,
хоча це і є мова поета.
Плата за твою вдячність —
залишити його мертвим
півнем, скаженим догом,
або кошеням на брудних сходах.
Чекай же на мене серцем,
у кав'ярнях, у переходах.
Залиши мені щось на пам'ять.
Крім серця
у поштовій скрині.
Залиши мені сум на віях,
на подушці руде волосся,
теплий дотик ранкових хвиль,
щось нестримане у замріяному погляді,
обережні кроки на кухні,
від помади червоні метелики,
і птахів на блакитній сукні,
В цьому році,
у твоєму імені, —
море спрагло ковтає мрії.
І на сірі від сонця камені
виповзають червоні змії,
і чекають на твої рухи,
занімілі й необережні,
щоб затьмарити сині очі,
і у кров занести безмежність.
В цьому році немає спасіння,
красота вже давно не рятує.
Я втікаю на Чорне море,
щоб в очах залишити синє.
Я чекаю на тебе серцем,
у прозорій скляній колбі,
зі слідами зміїних укусів
і тваринним бажанням —
Любити.


Юрій Строкань (05.06.1977) народився у Києві.
Поет, прозаїк, музикант, соліст гурту Britalin, учасник поетичного дуету «Ахіллес & Черепаха». Друкувався у збірнику переможців конкурсу оповідань «Евроформат 2008». У 2015 році вийшла спільна з Миколою Куліничем збірка поезій «Ахіллес і Черепаха».

*
Нагору