Класика Проза Усяка всячина Прислів'я, приказки Перевiр себе! Хихітня Відгуки

Любовно-eротична лірика



Hosting Ukraine


*

Оксана Шевців-Мазур

Оксана Шевців-Мазур

КАРАМБА!

Карамба! Самба! Сеньйорита
Текілою в тобі розлита,
Їй сплачуєш гріховне мито…
Це ж так підступно: оголити
Лате стегна!

Уже давно ти нею мариш,
В уяві злій палких погариськ
Себе у ній кавОво вариш,
Без цукру кров’ю розчиняєш —
Паруєш сам.

Карамба! Хижа сеньйорито,
За тебе, певно, варто вбити
Чи хоч раптово полюбити,
У тропіках твоїх згоріти —
Єдина суть!

Та самба іскри висікала,
І рухів стегон мало, мало,
Начорно коси розметались,
Вона тобою вправно гралась —
Облуда снів!

Карамба! Самба! Лиш браслети
І рук зміїні силуети,
Розвінчана ущент портретом,
У сукні, пасмами роздертій, —
То — скорпіон!

Ліліт вогню, спокуса вічна,
Так шоколадно-еротична,
Не проникаюча — дотична,
Так хижо-стрімко-блискавично
Заводить! Ах…

Карамба!!!

F..k!

04.09.2010

Пісня Вдячної Панни

О мій Княже! МовчАзний звитяжцю, задивлений в місяць!
У долонях ховаю намисто розірване днів.
Очі широко-сині — у лоні моєму засійся,
Свічі згаснуть у плетиві тіней надсадних вітрів…

Перечікую мжичку — на те ж воно й осінь — без жалю.
Стигми дотиків, любий, рубінно ношу на плечах.
Промовчу про кохання — я чайка на тому причалі.
Не ревнуй. Вечір стих, загубившись бурштИном в очах.

Одинокості дня став схмілілим у щасті докором,
Полум’яно-рунічно, до болю цілуючи в снах.
Не мовчи! Я в ногах! Темний схимнику з царственним взором!
І молитви розхристані злякано мруть на губах…

Розгойдалося серце натужно — до скронь — і у небо,
Закипіло до рани, сміється-ридає: ЛЮБЛЮ!
Де ж подінусь? Втолочені квіти благали: не треба.
Крик подяки віддам я у дзьоб солов’я без жалЮ…

14.08.2010

У барвах ЛЮ

Хотів...
Хотів її, як персик з’їсти,
У танці виминав на тісто,
І помстою надмірно різко
Чомусь на «ви».

Зірви!
Зірви умовностей одежі:
Бо танець нівелює межі,
Сьогодні лиш тобі належить
Фантом юрби.

Люби!
Люби її стрімку шалено:
Коханку, відьму, наречену,
Зрадливу, вірну, оглашенну
Спивай до дна!

Одна,
Одна така в цілому світі —
У шоколадній ненаситі
Танцює палко серед квітів
У стилі ню.

Вогню!
Вогню її стрункого тіла
Торкавсь повільно і уміло.
Ніч-тропіканка погасила
Зорі свічу.

Не чув…
Відчув
У барвах Лю.

15.09.2010

АРАБЕСКИ

На гіллі всіх дерев моїх садів
Рясна перлинна зав'язь не плодів,
А смутку, що тужавіє, мов перса
Дозрілі в породіллі. Сонний персик
Твоїх зітхань я викладу на тацю.
Бо ж Інь і Янь спізналися у танці.
Шарівся в щасті місяць за вікном,
Коли плече на біло з кімоно...

Пелюстя сакури твоїх долонь —
Моя окраса стану. Наш вогонь
Дракона посоромив би в могутті,
Тілесні арабески яро-ртутні!
Кораловий метелик у волоссі
Заплутався. Віднайдені і босі
Писали ієрогліфи на склі,
На плесі серця, в осені імлі…

23.09.2010

КУЛІНАРНИЙ БРИК ;)))

Перецвіла, достигла і стужавіла,
Врожаєм в кошик виклалась, мій Божечку!
Перестояла в оцет. І приправою
Сама себе дозовано із ложечки
У борщ життя.

По банячках, по мисочках, по слоїках,
Переропована від сліз до гіркості,
Задиристо підписана: «А я — така!»,
Гостроязико перчиком для різкості
Притрушена.

Перекладалась слів його цукатами
І, як шампань, запінилась мереживом.
А скибка сирна місяця рогато так
Пливла, на таці ночі перележана,
У ранок снів.

Вершково-зоряно купалась в поглядах,
Чорницями зіниць дозріла втішено.
І від жарівки дотиків зривало дах,
Щоб молоком ураз скипіти, змішаним
Із медом днів.

Чоколядово-трускавковим тістечком
Вляглася на плеча підносі лагідно,
Цілком приручена до крапки-рисочки,
Переливалась в щастя стигло-ягідно…
Bon Appetit!

27.09.2010

МІЙ ЛАДО

Згадай шальну купальську ніч, коли до уст тулились зорі,
Ти на руках мене поніс шукати папороть прозору.
Ураз не стало таїни, відкресли роду заборони,
Як маком проростав в мені Ярила знак, у біль червоний.

Вже більш, ніж брат, і глибш, як муж. Я вічно-гойна лада-ружа.
Прошу одне: мене ти руш! До цятки, риски, до окрушин.
Бо профіль плетивом у снах, мов тятива бринить віднині,
В нім Білобог, тотемний птах, палИть свічу світотворіння.

На втіху Лелі принесли суниці, руту. І зумисно
Отой солодкий зойк весни собою замісили в тісто.
Аж мавки сердились! Однак охороняв Ярило. Леля
Нам на уста поклала знак невідворотності містерій.

Ми — цілий Всесвіт. Всесвіт — ми! Аж заздро так самим із себе…
Рук злебеділими крильми у пестощах складали требу.
Без жалю соловей зітнув нічну імлу отак невчасно.
На вістрі місяця без сну Мокоша ткала долю рясно.

6.10.2010

ТАНЕЦЬ СЕМИ ПОКРИВАЛ. САЛОМЕЯ

Звоюй, стринож, зігни в покору,
Зірви печать, прожаль наскрІзь!
Бо кров моя тобою хвора,
Бо тіло лук, бо тіло віск,

Між пальців плавиться медвяно —
Прийми офіру на олтар.
Болючо-яро, чадно-п’яно
Гаси вином провини дар.

Зміїні рухи смагло-хижі,
Я — крок, я — крик, я — іскра в ніч.
Мій стан тонкий безстидно лижуть
Масні маслини царських віч.

Дивись, жадай! Жадання біле
Опуклих стегон. Стогін. Блиск
Зіниць. Браслетів дзвін умілий,
Єдвабний шал кармінних кіс.

Жахнися: я — тигриця, темінь,
Цнотлива хвойда, жриця втіх.
Ти вистогнеш моє імення,
Ти мною затавруєш гріх.

А танець звіром зрів навально
У серці темряви навзріз.
Під гримом викличним печальна, —
Ніхто не вгледить бісер сліз…

Останнє — сьоме покривало
До ніг. І я стою нага.
...Тебе на таці дочекалась
Моя невтілена жага.

25.10.2011

СОН ДАНАЇ

Ловила рибу. Срібні брижі хвиль
Накочувались лоскотом і сміхом.
А риба плюскалась — така потіха,
А я легка допоки… але тихо!
Лиш павутинка золота, де криль-

ця пташки перелітної весни,
Як подих-дотик зніженого сонця.
Підшкірні пестощі чи просто сон це?
Як спурх метелика, як стиск долонь цей
Скрадливий порух вуст: засни, засни.

Ловила рибу. Сонні блиски хвиль
Ліниво огортали чуле лоно.
Така наївна і необоронна,
Ріка ураз зробилася бездонна
І уневажнила вагомий біль.

Медвяна повінь золотим дощем
Зліпила вії у солодку втому,
Вгадала путь до місячного схрону.
Останній спротив, а затим судомно
Кричала так: іще, іще, іще!

Впустила рибу між колін, і звив-
на течія дражнилася лускою,
Тікала і не мала супокою.
І золоті кайданки… що ж ти коїш…
Ловила рибу. Дощ мене зловив.

листопад 2011

ДОННІ АННІ

Ця сукня надто чорна, глухо чорна,
Вона вас оскверняє, донно Анно.
Вселенська туга саваном огорне,
Я припаду — завважте! — не вустами,
А тінню серця — долі — як у храмі.

Ця шия надто біла, гойно біла
Для трауру. Спиніться, донно Анно!
Бо ж вістря сили і межа безсилля —
Крило брови і теплість тонкостанна, —
Віднині невигойно-чула рана.

Замкніть наш світ, а ще замкніть кімнату…
І загубіть ключі, о донно Анно.
До дідька ці скорботно-штивні шати!
Хай ніч пересіріє в дикий ранок,
З колиски тіла, не просіть, не встану.

Свіча дотліла у рубіннім болі.
Не плачте, а цілуйте, донно Анно.
Офіра гідна, вірте, на престолі:
Шаленство тіл, що плавились медами,
Проникна проникомість поміж нами.

…Нависла тінь ревнивця Командора…

09.11.2011

***

Молитва тіла вигорала танцем,
Надривним і багряним ля-мінор.
Губив тональність, страчуючи шанси
Прощань, повернень, видихів. Зостався
В безчассі меж минувшини узор.

Не танцювала, а жила у рухах,
З подолу сукні квіткою росла.
Підборів вистук, як хорали слухав,
Не жінкою, а захмелілим духом…
Палила серце огином крила.

Червона сукня, як вогненна кара,
Постави рух, напнутий в тятиву.
І кожен крок по лезу чи по хмарах,
Бруківки біль з підборами у парі,
Червоний вихор протинає млу.

Кинджальним сном розрізана усоте
Уявних нитей видима вуаль.
Вогонь гітари, скрипки ніжна цнота,
Танечниці кармінний трепет-спротив —
Осіннє танго плине тінню. Жаль…

20.11.2011

ЄЛЕНА

Сукають парки вузлувату нить,
У яблуці зерням Єлена спить.
Нагострена війна, бринять стремена —
Рокованості в’язі сокровенні.

Підмур’я Трої очорнила кров.
Ложесен розкіш в пещенні оков
Гріховно-безупинних нощно й денно…
Сто тисяч раз ненависна Єлена!

Яким зелом прив’язаний навік
Дитинно-безбородий чоловік?!
Ворон чорнизна ошалілонебна:
Багряна тризна чи безстидна треба?

А каяття не ждіте, ви, довкруж,
Бо що кому: коханець, а не муж.
Сирітські очі — божа шахівниця,
Сахнулась криком півбезумна жриця.

Останній лебідь піснею у жар,
Ступає переможцем в ніч владар,
І опадають крилами рамена.
Жадай зернинно-яблучну Єлену…

04.12.2011

***

Нефертарі, пташко бірюзова,
Горлечко золочене твоє.
Стишено чатують птахолови,
Тонко сіть мусліном виграє.

Нефертарі, лотос дикий серця,
Клітка ось — опалами зорить.
Віч вологих густо-синє денце
Стріли вій приховують на мить.

Нефертарі, згублене люстерко,
Пещене звірятко для утіх.
Шкіри персик трепетно і терпко
У вазі прикрас невинно стих.

Нефертарі, рибко безборонна,
Міражами мріяний ручай.
Рук чужих тавро на тілі соннім —
Таїна відбутості ячань.

Нефертарі, півдитинна жрице,
Обезболь мою стражденну тінь!
Божества зловіщого правиця...
Жде у лоні незачатий син.

Нефертарі, танець довгоного
Закружляв корицеву тебе.
Помираю, мила, під порогом
І благословляю смерті день…

06.12.2011

ОСІРІС — ІСІДІ

Сестро моя інцестна,
Рве павутину днів час,
Лодія неба креслить
Ночі судомний екстаз.

Пустка твоя постеля,
Враз оніміли боги.
Ніч — удови пустеля,
Ніл розгубив береги.

Сестро моя інцестна,
Смерть очорнила вись.
Пипок вишні відкресли,
Солодом запеклись.

Сестро, квітко вінчальна,
Суджена з вічних літ.
Зорі ховались мовчанням
І проминався світ.

П’яді землі — не впасти б,
Сонця — на крик і вдих.
Вмер ієрогліф щастя
Поміж вищирів злих.

Страднице неустанна,
З ночі — прошу — відмоли.
Груди тугі шафранні
Вже молоком протекли.

Шкіра повік ропою
Вишерхла-запеклась.
Морок стис ваготою,
Морок став поміж нас.

Сестро, згубила спокій…
Скурено днів фіміам.
Сну не рятує опій,
Любощів пам'ять — обман...


***

діво немудра
світильник загаслий
зорями зріє ця ніч не тобі
ти віддавалася в сон як у щастя
в сон… чи намарений пристрасті біль

місяць на ланцах
розхитує небо
застили сльози бездушшя судьби
насміх довкруж тонколезо-ганебно
де ж та олива для іскри жаги

серця лампада
по вінця сльозами
їй би єлею від слова лишень
що ти шалена белькочеш безтямно
іншу вивищує святістю день

01.01.2012

***

Закипали молоком черешні,
Захід сонця від роси хмелів...
Сни були — що пропустити страшно,
Ну а ночі — як заснув — не жив!

Поцілунки пропікали наскрізь,
Шепотіла я, кричала — хто це зна...
Блискавицею ураз прошило жаско,
Піддалась я... А тепер — вина!!!

серпень 2010

НА КАМЕНІ

...на камені стою,
кругом мене пересуди,
а я ся не бою...

українська народна пісня

Отак безстидно оголивши нерви,
Що й тіла так не виставиш, мабуть,
І що коли б торкнувся — то помер би,
Втрачаючи і глузд, і власну суть, -

На камені стояла. Як на пласі.
Палило сонце осудом мирським.
Чи прийде? Кине їй, голодній птасі,
Зерно себе на любощ чи загин?

Були світанки дикі й пурпурові.
І м’ятні. Аж сукенка у росі…
Безумства мед, замішаний на крові,
Ще й тепла нерозгрішеність краси.

Черешеньками персів достигала,
Пила цикуту вуст, як те «прощай».
Так зоряно-нестримно вибухала,
Вступаючи в любов, як у ручай.

Та він пішов. Як літо — без пробачень.
У той Вирай, котрий уже не їх.
А плетиво півпотайних побачень
Забрав з собою. Їй зоставив гріх.

На камені стояла безборонно.
Ловила в пригорщ всі заграви дня.
В косі прим’ятий мак — смутна корона,
Вкруж долі — ненаситне вороння.

Стояла. Нерозкаяна і боса.
Гасила в оці образ, що як дим.
Невінчана жона простоволоса
Із присмаком полинно-молодим.

29.08.2010

НІЧ ШАХЕРЕЗАДИ

У рівень брів, сурмлЕних в нить,
Арабська ніч до зір п’янить.

Чадри серпанок, вільгість віч,
Вага округла стегон. Клич-
ний дзвін сережок, вій пітьма, —
Спивай до дна бажань дурман.

Тягучий спів, щербету смак,
Небес розкритий зодіак.

Халвою вабить пругкість пліч,
Бурштин і мед — арабська ніч.
У слів тенета на вустах
Метеликом піймався шах.

Стріла мечеті, джин і сич,
На таці фінікова ніч.

Тонке зап’ястя, вуж-браслет,
Пантери вигнутий хребет
Кинджально тне ліниву ніч.
Граційне марево сторіч.

Навислих зір дозрілий сік,
Перебродивши, небом тік.

Зникома таїна облич
В шафранних бліках срібних свіч.
Пісок і млість, перлинний піт,
Окреслений в жагу живіт…

У вистук серця — над і пріч —
Шахерезади пряна ніч!

15.11.2011

ВІДЬОМСЬКЕ :)

Ніч безсовісно красива,
Ніч зухвало молода.
Кіс рудих доземну гриву
Місяць хтиво розгляда.

Повня повнить пружне лоно…
Вільгість. Пахощі зела.
Бродять соком виногрона,
Медоносить ковила.

У очей зелене денце
Чортик плюснувся — і-га!
Причаклую зграбним танцем:
Я і в одязі нага…

Нічка хмурить чорні брови,
Плечі кутає в туман.
Полечу, де тужать сови,
Світ реальності — обман.

18.11.2011

СОН

Її ховала ніч у кривизні дзеркал,
Пацьорками дощу гасила жар у скронях,
Світився тремко тіла пів-розквітлий сонях,
Кориця, кардамон і… кінчик язика…
Зміїні розчерки ліниві, точні, сонні.

І падала навзнак, злітаючи над світ,
Мереживо панчіх зросталось з голизною,
Медвяним воском, снігом, срібною лускою, —
Така, як марив, — дика, проросла в траві
Крізь ночі спрагло-синю нехіть, і не встоїш…

Лиш не відводь очей, бо стрілися на час,
Випалює цей танець саламандри душу.
Огненне жало болем пестить, ранить, рушить
Усі основи світотворення нараз.
Долонь сахара обпікає груди-груші.

Відгусла дивна ніч, а з нею сон про жін-
ку м’ятну, панну білу давніх віддзеркалень.
Підборів вистук розгубився тихим жалем
У світанковому пробудженні стежин.
Твій світ гірчив мереживом панчіх. І жалив.

19.02 2012

До галереї малюнків Оксани Шевців-Мазур

Оксана Шевців-Мазур

Оксана (Шевців) Мазур — художниця-графік, яка працює в різних техніках, в тому числі і авторських, народилася 6 вересня 1976 р. у Львові. Закінчила УкрДЛТУ (кафедра дизайну). Працювала художнім редактором у видавництвах «Аверс» і «Ліга-Прес». Зараз викладає художні дисципліни на рідній кафедрі.
В творчому доробку є оформлення житлових і громадських інтер’єрів у Львові і області, розробки візиток і логотипів, картини, які зберігаються в приватних колекціях в Україні, Польщі, США.
Ілюстраторка, має в своєму доробку понад 50 оформлених нею книг.
Найгеніальнішим своїм твором вважає донечку-третьокласницю Соломію-Анну, яка є першим і найсуворішим критиком і мудрою порадницею ?
Дебют в поліграфії відбувся ще в час навчання в УкрДЛТУ в літературно-мистецькому альманасі “Первоцвіт” (до 125-ліття УкрДЛТУ), де мала свій розділ: “Вітражі”, Оксана Шевців, Львів, 1999р. Там вперше заявила про себе одразу і як майбутній художник-графік (6 ілюстрацій), і як потенційний поет (8 віршів). Поетичні проби були ще не надто смілі, але і не графоманські. Але так склалися життєві обставини, що близько 12-ти років не писалося взагалі. Навіть не робила спроб, вважаючи, що це — не її поприще. А потім поезія повернулась… Зараз Оксана публікується на літературних інтернет-сайтах Поетичні Майстерні ( http://maysterni.com/user.php?id=4367, http://maysterni.com/user.php?id=4436 ) і Севама (http://sevama.org.ua/forum/128 ).
Є автором збірки поезій «На вістрі місяця», куди увійшло понад 60 віршів і понад 30 власних ілюстрацій. Передмову до збірки написав член НСПУ Микола Петренко.

*
Нагору