Класика Проза Усяка всячина Прислів'я, приказки Перевiр себе! Хихітня Відгуки

Любовно-eротична лірика



Hosting Ukraine


*

Павло Коробчук

Павло Коробчук

коте

порожня зимова станція. хукаєш у долоні.
хоч клявся собі, що більше жодних доріг і перонів.
за потьмянілим склом помітив котячі лапи.
входиш у залу очікування — гладити і промовляти:

котику, може поїдеш зі мною? в мене є хліб і таранька.
коте, на те, що вернеться весна, немає ніяких гарантій.
звалимо геть від проблем, від побуту і аліментів.
котику, що ти муркочеш? де твої контраргументи?

очі у нього грайливі, вуха так смішно виснуть.
шерсть в нього ніжна і легка, ніби твоє дитинство.
дивиться у снігопад, сніг перетворює в воду.
приходиш щодня і спілкуєшся з ним. а поїзди тут не ходять.

сестро

Бачиш, в моїх зіницях — ластівки і ромашки.
Бачиш, в моїх легенях — поле хитає вітер.
В інших створінь тутешніх ще дуже мало літер.

Сестро, й тебе ніколи в сяйві цім не бувало.
Ім'я твоє ні разу шелест і не промовив.
Як не промовив "бігати", "усмішка" чи "діброва".

Стала би поруч зі мною, вся у легенях й зіницях,
і цокотіла би дійсність, мов дорогі сувеніри:
"шлях", "говорити", "гуляти", "спогади", "тут", "довіра".

Я би не знав, що сказати, я би весь час тараторив.
Декілька десятиліть мусив би швидко згадати,
Тих, де тебе не було - солодощі і втрати.

Ми би перемагали всі наші негаразди.
Ти - це присутність мудрих, точних і правильних вчинків.
Ми би ходили поруч, сходинка до сходинки.

Слова "сестра" не буде, чуйного і м'якого,
Скільки б не ткали слова вічності шовкопряди.
Вечір знімає сережки в темну свою шухляду.

Бачиш, в моїх зіницях — ластівки і ромашки.
Бачиш, усе прекрасно — поле хитає вітер.
Тільки ніколи не знатиму імені твого літер.

зв'язка ключів

Ми лежатимем вічно на цих прибережних пісках.
Це серпневе проміння протягує нам свої стебла.
Ластовиння вкриває від сонця, від річки — луска.
Хто тут довше, той глибше — лежить під засипаним небом.

Хтось забув тут сандалю, дитина чи грецький мудрець.
В тебе теж загубились сережки з малюнком черешні.
Їх я довго шукав, аж насипав піщаних фортець,
І у надрах побачив, що я їх шукав тут не перший.

Нам підморгує риб'ячим боком велика ріка.
У близькій мілині блискотять копійки і ключі.
Нас проміння лоскоче, його оксамитна рука.
І подумати боязко, що нас чекає вночі.

Ось дитячі сліди дріботять від лепехи і далі.
А дорослі сліди пропадають за тою вербою.
Ми лежатимем тут, мов сережки, ключі чи сандалі.
Головне, щоби пара чи зв'язка, щоб поруч, з тобою.

перед пришестям

у пісочниці хлопчик із дівчинкою спілкуються, мов святі,
він перекладає лопатку зі своїх архангельських рук у її — господні:
"поглянь, у навколишньому світі — сотня тисяч світів!
як же нам навчитися жити серед цієї безодні?"

вона бере лопатку, нагрібає на купку пісок, на дотик — холодний,
і бурмоче під ніс, ліплячи долонями вежу високого замку:
"жити треба так, щоби люди турбувались одне про одного,
все інше докладеться само собою, так мені мама казала".

він дістає з рюкзака рукавички і дівчинці простягає.
рюкзак — із піску, рукавички з піску, і місто, і парк, і лопатка,
і замок, і холод, й планета, й піщана пташина зграя,
що розсипається в жовтому небі перед пришестям білого і лапатого.

гойдалка

Жовтий парк із кількома розгубленими стежинами.
Шорохувата іржа на гойдалці лишає в долонях багряні сліди.
Яке би слово не стало крикливим, а безсоння — множинним,
мене постійно повертає сюди —

на поляну, якій було, як і нам тоді, років десять з народження,
яка і досі втаємниченим показує сховки ожини,
яка лишається скупченням приємних нейронів у пам'яті кожного,
щоправда, не кожен із тих дітей до цього часу дожив.

Це було наше таємне місце, ми шепотілись про нього потайки.
Ми і досі товаришуємо тільки тому, що маємо пам'ять спільну.
Пригадую, як ми смішно перекривляли скрегіт цієї гойдалки.
Але тоді вона, принаймні, скрипіла.

Зараз її не зрушиш — вгрузла в землі, у траві,
не розхитаєш — хитаються тільки гілки трохи вище, у космосі.
Шумлять так, як останніми роками шумить в голові.
А під ногами шумить стежина в петриківському розписі.

У долонях видніється трохи старої іржі,
а навколо видніється умиротворення й спокій.
Пам'ятаю цей парк із розгублених давніх стежин.
Пам'ятаю наш сміх, якому було мало років.

ожина і вишня

Любила спускатись униз по стрімкій і високій стежині
в обійми широких, як плечі свого чоловіка, пейзажів.
І дерлась об хвою, поки тягнулася до ожинки.
Питала новини зі Сходу в зозуль, ті кували, мов стражі.

Але нещодавно зомліла. До церкви в неділю не вийшла.
Коти їй приносили їсти, складали усе в простирадло.
Два тижні не їла, а потім принесла в господу вишні,
червоні, такі ж, як ожина, а їла їх безпорадно —

лице собі замастила, чавила в блідих долонях,
кричала, мовчала, кричала і кісточки колупала.
Зібрала їх цілі жмені і запустила у лоно.
А потім пішла на стежку і коси у річці купала.

І досі там ходить боса, взуває росу по коліна.
Стежок наробила багато — на кусні порізане поле.
Їй спогад з очей виринає, як труп із глибин на мілини.
Й долоні деруться об хвою... Але не болить вже, не коле…

Павло Коробчук

Поет, музикант, журналіст. Народився 1984 року в Луцьку. Навчався на відділенні сходознавства КНУ ім. Тараса Шевченка.

Автор поетичних книг: "Натщенебо" (2005), "Цілодобово" (спільно з Б. Горобчуком та О. Коцаревим) (2007), "Кайфологія" (2010), "Динозавр" (2011), "Мерехтіло" (2013), "Kamenolom" (переклади на словацьку, 2013), "Pôzitkológia" (переклади на словацьку, 2015), "Хвоя" (2017), книжки оповідань "Священна книга гоповідань" (2014) романів "Море для шульги" (2012) та "Ключoві клапани" (2019).

Лауреат конкурсів "Неповторність" (2003), "Смолоскип" (2004), "Молоде вино" (2005), "Неосфера" (2006), "Підкова Пегаса" (2006), "Літературний Олімп" (2007), "Просто так" (2008), "Привітання життя" (2009), конкурсу сайту slonyk.com (2010), "Коронація слова" (2012), "Ватерлінія" (2013), премії ім. Нестора Літописця (2016), премії ім. Нечерди (2017).

Переможець 20-ти літературних слемів. Грає на барабанах у кількох гуртах, пише електронну музику (альбом HOROBRO, 2016). Гість письменницького фонду Literaturwerkstatt Berlin (2009), учасник фестивалю Miesiac spotkan autorskich (2015). Виступав у Празі, Берліні, Москві, Мінську, Кракові, Вроцлаві.

Мешкає та працює в Києві.

*
Нагору