Класика Проза Усяка всячина Прислів'я, приказки Перевiр себе! Хихітня Відгуки

Любовно-eротична лірика



Hosting Ukraine


*

Юрій Ковалів

***
Пахне медом вечірня мла,
Тиша перед-чуттям бринить.
Поцілунок жалкий, як бджола,
Аж забило подих умить.
Кожен палець – електрошок.
Кожна зірка – безумний цвях.
Всі дороги збіглися, щоб
Перетнутися в наших серцях.

***
І тиші кришталевий сік,
І кухлі буків найщедріші,
Й хмільного безу ярий крик,
І пружні, божевільні вірші –
Вони в тобі, ти вся із них,
Ти вся ось тут – в мені, стоємна.
Тебе читаю – книгу книг,
Де кожна літера – таємна.
І досі, мабуть, не збагну,
Упавши у шаленство рясту,
Твою глибоку глибину,
Щоб з радістю у ній пропасти…

***
Сади не едемські – справдешні,
Приречені знову цвісти.
Та тільки такої черешні
У жодному з них не знайти:
Долаючи пастки гіпербол,
Всілякі табу і якби,
У вічі дивиться твердо
Й наказує мовчки: "Люби!"
Їй мало найвищого неба.
І що їй легенди та міт.
Гроза почалась черешнева,
Що має очистити світ.

***
Тут небезпечно. Або схаменися,
Або, коли ступиш на зоряний пруг,
Тебе обпече не одна блискавиця
І дух перехопить від вольтових дуг.

Завихрить спіраль в тектонічні висóти,
Там в розламах магма п'янка клекотить.
І вже не питай, де ти і хто ти
На жорнах пронизливої висоти.

***
Повертайся у свій черешневий потоп,
У присутність свою, у солярні обвали,
Коли зірвано кран, відчайдушний non-stop
Розвертає навспак стрімкі інтервали
І тоді завмирає локомотив,
І тоді перехрещуються орбіти…
Я знаю: ніхто так тебе не любив.
– я не можу тебе не любити –

***
Ця трава – не про нас.
На зеленім снігу
Ми стискаємо час,
Як пружину тугу.
У собі він таїть
Цілу вічність, яка
В нами сповнену мить
Пере-
тіка
В наші душі й тіла,
Викорчовує пні…
Доля нас віднайшла –
Так?
чи
ні…

***
ти пам'ятаєш
зелений манускрипт галяви
який нікому прочитати
крім нас
в обіймах подвійного неба

ти пам'ятаєш
колонади дерев
оті світляні стовпи
де треба розмовляти
пошепки
щоб бути почутим

ти пам'ятаєш
про гріх
коли Єва наступила
на зміїв корінь
і пронизана ним
завмерла
в щасливій молитві

ти пам'ятаєш

***
Срібні півні виклюють зерна.
Соками світла бризки навкруг.
Ще спалахне не одна розетка
Від невідомих досі напруг.
Вже зашкалює… Вже цунамі
Котить хвилю таку – аж-аж,
Точить білий, коштовний камінь,
Вижіночує твій типаж,
Наче пише нове писання
І тобою заповнює дні.
Зебра тьохнула горизонтальна –
Пронизали її півні.

*
Нагору