Класика Проза Усяка всячина Прислів'я, приказки Перевiр себе! Хихітня Відгуки

Любовно-eротична лірика



Hosting Ukraine


*

Роман РУДЮК

Роман РУДЮК
*   *   *

В очах твоїх верлібрових
Тремтить глумливий жах
Червоно-чорним схлипує
Метелик моно-мах

Рожіють марви обрію
Де сонце п’є Аллах
Серця теплом зволожує
Метелик моно-мах.

Над волохатим кублищем
В джмелистих літніх снах
Танцює з краєм урвища
Метелик моно-мах.

І дзюркотять в урочищах
Джерельні маяття
А моно-мах запилює
Загривини чуття.

Гранатовими зернами
І кров’ю, як атлас,
Терпкими спогляданнями
Я моно-маха спас.

 

*   *   *

– Я жінка, Михайло,
Куди Ви дивитесь?  
– Дивлюся у Вашу
монашість...
– Це там де плоди...                
вмирають на гіллі    
у січні?
Не впавши до долу?
– Це ніжна присутність
без тіні
в садах самоти…
Чи правда:
– Сади ті безмірно пустельні,
безмірні настільки,
що безмір несила нести?                                     
– То правда, тому…
Дочекатись ясної весни
ти можеш лише
пропустивши вітри крізь легені. 
– А як же багаття?
Чому не розпалите?
Просто ж…              
– Той жар переповнює тишу,
і падаєш в сон.
Ввісні помирати від холоду
легко і просто.
Не хочу цього.
– Не бійся, не треба.
Рука не чужа,
не байдужа,
підкине у полум’я харч,
щоб завжди...
і тоді...
– Тоді сивий голос
тихеннько Антонієм кликне,
й попросить, зітхнувши,
залишити сад самоти.

 

*  *  *

Входити у тіло, не виходити з тіла…
Входити у тіла, не виходити з тіл.
Нанизувати напівпрозорі червоні намистини
На нитку, що зблизька –
Линва над прірвою –
Невідомо де починається, де закінчується…

Коріння нервів поливають китайською тушшю
І трем фусами телеефіру
Електризує колби з відрубаними головами
її коханців
її шкіру з цигаркового паперу
облизують на самокрутки
сивушні язикопроводи…
два удари кінчиком нігтя
по ампулах червоних намистин.
Вприски маскульного морфію
В тіло її Відня
В її гарячу карибську Венесуелу.

Входити у тіло, не виходити з тіла
Входити у тіла, не виходити з тіл
Нотними гратами шприців
З переповненою оперативкою.

 

 *   *   *

                                               О.Н.

Проводжав тебе коридорами,
Мого ангела барвінкового
На сходини тебе підіймав
Доки сам архангелом став.
Проводжав тебе у повітрі
Розстеливши крила на вітрі
Молитов чужих не чіпав –
Я тебе проводжав ...

 

*   *   *

Без дієслів, ось так –

занадто просто
від голови,
волоссям,
аж до п’ят.
Цілунком розтину,
в сільцях хмільного посту.
Без дієслів.Ось так ...,
Вогнем. Ось так ...!
... Медяний кахель,
збещена жарівка,
на персах родимка,
крізь пальці, –
в забуття.
Щемить..., іди –
Розірвана листівка
Транскрипт р о з г а д а н и й
Кухонна сцена,
Сором –
В центрі –
Я.
Аплодисменти ...

 

*   *   *

І немоленим ліг,
і не бачив проклять в напівсні
Лиш тебе навесні –
гордовита і юна весталко.
Розбудила вогонь
та підтримує полум’я палко,
як щоденний обов’язок совісти
змучених слів.
Я себе прометеєм відчув,
та урвалася ніч…
Покалічено сходжу донизу
сізіфом продутим.
Там зустріну кохану повію
у цноту цикути окуту,
пригорну від грудей
пліч-о-пліч.

 

* * *

Так гойно мироточить Ерос,
Але торкнешся – край –
Семантика рослин простих бажань –  згорнеться.
Плоди овиті  нервами ліан.
Насправді, як на споді –
“ ні … не скажу “
Весняний космос,
Як нестиглий агрус
І як як як … - по вінця –
Через край.
В одній – тримай
Крихкого богомола,
У другій – порцелянний
Лиск зітхань.

Тривала Вся,
Тривала мед-горілку,
Торкала лун,
Фінтьорила мужам.
Аж доки хтось
Замкнув скрипучу фіртку,
Й кумекнув – страшно так,
Шо – “ Аз воздам “.

 

*   *   *

Зроби мені коротко небо ножем
І обрій довго зроби...
Щоб чорною вовною хмар, наче з вен
В прозорість звивались громи.

Чому ти вагаєшся? Різко – чичирк!
Ніхто не промовить – зажди.
Лиш дякую скажуть сині вужі,
Що лиються з висоти.

 

 *   *   *

Давай скажу батькам, що хвора
І Ти прийдеш, і ми станцюєм вдвох
На сонці плями
Сивим батогом Ти у повітрі “збацаєш” Аркана
Спітнієш,
Я не оближу, як це бажає фалосна натура.
Та ми малі, і я про це не чула,
Отож візьму й на зло всім оближу…
А потім подамося до ріки
В руках хрумкий крохмаль пересипати,
З небес знімати хмар солодкі вати
І білі довгі прати сорочки,
Як цьому вчила мати.
А потім, потім, потім… голова
Моя й твоя, - дитяча, та велика.
Зіткнеться… плачемо
У мого чоловіка такого не бувало й жартома
Цитрина опускається… Пора.


***

Процитуй у темряві саду
Італійок піт помаранча.
Це тепло од жасмину побачу –
Поцілую пахуче торнадо.
Так далеко од весен і сонця.
Опускається тиск маснуватий.
І на скронях спеклася на дотик
Чи то зимного скла чи то вати
Дика тиша і тиша в додаток,
І крім тиші, лиш тиша і спадок
Отієї, що дзинькає в тронці,
Облаштовує струмінь в потоці,
Виноградним, хмеліючим знаком
Розголосся у темряві саду.

 

Роман Рудюк

Народився в  м. Київ 17.03.1980.
Закінчив Уманський ДПУ за спеціальністю "Вчитель початкових класів та хореографії".  Друкувалася поезія та проза в:
"Антологія українського самвидаву 2000-2004", Київ 2005
Курьєр Кривбасу, Молода Проза.
Членство у творчих об’єднаннях   співорганізатор львівського творчого об’єднання "Літзавод" (зараз не існує) .
Участь у поетичних фестивалях   "Махно-фест", "Молода республіка поетів", "Уманьфест", "Форт-місія" .
проживає в м. Львів з 2004 .
Електронна пошта   kruckr@gmail.com


*
Нагору