Класика Проза Усяка всячина Прислів'я, приказки Перевiр себе! Хихітня Відгуки

Любовно-eротична лірика



Hosting Ukraine


*

Таня-Марія ЛИТВИНЮК

Таня-Марія ЛИТВИНЮК

***

хочеш ми будемо тільки очима тільки плечима
тілом я тебе перечитую пальцями навіть крізь стіни
світло хочеш ми будемо чистими чесними чи
вічними щирими
хочеш я буду шукати причини причин слухати вчитися
хочеш ми просто розчинимось в димі тумані росі
у розмовах усіх перехожих у датах у числах
хочеш ми просто причинимо двері відчинені чи
будемо чимось солодким гірким або кислим
хочеш ми будемо киснем терпким киснем холодним і скислим
хочеш ми будемо зорі лічити у морі бачити привидів
хочеш ми будемо кистями рук доторкатися схилів і згинів на тілі
обрисів
хочеш ми будемо тихо молитись у храмі гратися в піжмурки
вірити так ніби діти радіти дощу сонцю і вітру
хочеш ми будемо світлими вільними від
слів непривітних
хочеш ми будемо сильними навіть коли вже несила
дихати будемо вперто хрести нести губи стиснемо
хочеш ми встигнемо все що потрібно все що потрібно встигнути
хочеш ми будемо грати на скрипці ачи купимо крила
зшиємо небо власні думки почистимо
хочеш ми будемо ніби маленькі принцеси і принци
босими
хочеш ми будемо просто любити просто любові попросимо...

***

а ти мені снився а я перекрикую колії
я змінюю колір дорога дорога докори
а ти мені вкотре у горлі а я приховую
а я переховуюсь в людях мені не холодно

а ти переходиш межу не спитавши дозволу
а я розмальовую стіни яскраво жовтим
а я перекрикую кроки усіх перехожих
а я переховуюсь в людях а ти у кожному

***

Погляди скріняться, погляди скріняться,
Скинь посилання, будь ласка, на дотики,
Небо вдягнуло червоні колготи,
це, певно,впливає твоє випромінення.

Дивишся косо — пропущені виклики,
Скинь посилання, будь ласка, на дотики,
Висохли хмари десь вище, ніж високо,
Небо кидає на землю недопалки.

Скинь посилання, будь ласка, на дотики,
Як досягнути до зони досяжності?
Кожен наступний шукає недоліки,
Сонце сідає о пів на десяту.

Десь перенесено дату побачення,
Місто живе за окремою схемою,
Ходять дівчата із пресом накачаним —
Фірмова посмішка, зайві лексеми…

Чуєш,а в мене ж всі вікна незасклені,
Чуєш — не чуєш? Блокований сервер...
Скинь посилання, будь ласка, на запахи.
Скинь посилання, будь ласка, на себе...

***

знаєш а я по вівторках думаю про високе
перетасовую ноти октави бажання стільці пересовую
перефразовую речення переміксовую
літери рими валети валізи зорі
перефарбовую
жовте червоне біле
світло до світла так ніби тіло до тіла
знаєш а я по вівторках людям в метро підморгую
просто прикольно дивитись в зіниці здивовані
сонні веселі сумні у обличчя потомлені
очі зелені блакинті пусті відсторонені
знаєш а я по вівторках як гудзик відірвана
навпіл поділена дійсність — монета розмінна
міряю кроки з промінням поперемінно
місто моє ніби жінка з обличчям зміненим

пошепки майже навпомацки майже ехом
місто моє дим цигарок відхекує...

***

дівчинка виросла стіни стали прозоріші
вії чорніші і довші і голос спокійніший
на тротуарах машини — міста загазовані
знову в очах кілометри дороги і тіні

стерті підошви і швидкість вітрів змінилася
вистигли змилися змилились знищились докори
кожен відбиток від світла повітря пронизує
сни на папері на тілі на шкірі на одязі

дівчинка виросла дотики стали частішими
дні важливішими легшими важчими іншими
шини машин так фальшиво за дівчинку тішаться
в неї любові на кінчиках пальців побільшало

чай недопитий солодкий холодний хотілося б
випити вилити вийти за двері залишитись
речі розкидані зібрані джинси розідрані
стіни і стеля і небо зірками вишите

***

руки мої порцеляна скільки нам років Господи
скільки потрібно любовей і губ до найближчої пристані
скільки доріг хоч приблизно молитв і гордості
треба пройти чи відчути вітрів і пристрастей
вулиці міста не чують не бачать Господи
сірий асфальт кращий друг і ніхто не зайвий
тіло моє на мотузках — аж плечі згорбились
в небо моє на шнурівках дощі вгрузають
люди скульптури субтитри а скільки коштує
шосте чуття моє сни мандарини яблука
світло моє пересвічене тіні довшають
що мені треба забути у чім розкаятись
очі скляні мої лялькові голос восковий
Господи скільки потрібно любовей аби розтанути
вітер гойдає дроти і думки розносить
серце моє порцеляна
аби не камінь

***

Можна стерти себе зі світу,
можна бути хмільною, дикою...
Можна просто змінить освітлення,
щоб не бачили, як ти дихаєш...

Можна навіть себе застрелити,
при потребі — вдавитись кулями,
бити посуд, сміятись реготом
і купатися між акулами...

Можна бути собі нашийником
і ходити, немов каліка...
Рот зашити, дивитись широко
і вживати людей, як ліки...

Можна геть ні про що не думати,
пити чай і боятись блискавки,
можна, ніби чужі парфуми,
руки нюхати після близькості...

Можна небо змішати з венами
і повісити над будинками,
можна просто замкнути двері...
і розбити усі годинники...

Розтрощити ногами вікна,
пити чай і ковтати слину...
Можна просто купити квіти —
і зробити когось щасливим...

***

Він буде вдавати любов зі своїми дівчатами —
а в неї на нього часу не вистачатиме.
А потім впаде завіса — вона мовчатиме.
У неї на нього часу не вистачатиме.

Cторінкa у FB

Райдо Quo vadis?

*
Нагору