Класика Проза Усяка всячина Прислів'я, приказки Перевiр себе! Хихітня Відгуки

Любовно-eротична лірика



Hosting Ukraine


*

Софія КРИМОВСЬКА

Софія КРИМОВСЬКА

***

Снігом бавиться пізня осінь,
снами дражниться ніч в авто.
Я воліла б сказати «досить»,
а натомість іду під сто.
Я додому. Даруй, що пізно
повертаю з важких доріг.
Вибачай, що не до, а після
втеч у безвість. А ти беріг
і листи, і книжки, і дати,
і неглянець моїх світлин.
Що я можу тобі сказати?
Дочекайся… У нас є син.

***

Наостанок були слова
і холодна рука, як вирок.
День у сутінки відпливав
і чіплялась за погляд віра.
Та не плакалось більше, ні,
не просилась любов у прийми.
Ти помер назавжди в мені…
Засудомив лише у римах.

Жінка

Я просто жінка. Просто жінка я.
П’ять букв у слові – ну куди простіше?
Я люба, я кохана, я твоя,
я та, яка на світі найрідніша.

Сумна і ніжна. Мовчазна і ні.
Я та, якій протягують долоні…
Я палена у відьомськім вогні
і писана у золотій іконі…

У муках я життя тобі даю,
і зуби зціплю - на війну пускаю.
Біля вікна задивлена стою.
Я просто жінка … і немає краю

такій ось простоті. З ребра чи ні,
я Єва, я спокусниця Адама.
Я та, якій присвячують пісні
і та, якій гукають просто «Мамо…»

Я просто жінка. Грішна і свята,
слабка і сильна, сіра і яскрава.
Я просто жінка, просто жінка. Та,
якій потрібне щастя, а не слава.

Джаз

Моя мелодія вітрів
несе тобі у вікна листя.
Клавіатуру пальці тиснуть,
ти йдеш по римах, як по вістрях.
А серпень рано догорів…
Джазує вересень дощем,
фонять відкриті парасолі,
О скільки слів! Які прозорі!
Який високий тон! О солі-
сти осені... І ще
потому тиша, як в раю.
І ти у римах, як в нірвані,
До півночі або до рання
на незастеленім дивані
ушосте ямбом виграю…

***

Сиротіє село. Бо у місті, звичайно, легше –
супермаркети є і робота така-сяка.
Правда, там у селі вітер жито і трави чеше,
тиша, як у раю… Та у місті гучні свята.

Сиротіє село, особливо узимку тоскно.
Навіть бабцю стареньку у місто привіз онук.
Дивував її гордо турецько-китайським лоском,
а вона не могла притулити душі і рук.

Сиротіє село без пісень, що медами пахнуть.
Заростають полином стежки у город і сад.
А старенька у вікна побитим безкрилим птахом
виглядає на весни і проводи… Бо навряд

іншим разом на рідне село подивитись зможе.
Так і буде в чужому гнізді доживати дні.
Сиротіє село і душа, і країна… Боже!
Там же хата без неї… і яблуні там одні…

***

У лісі дощі інші.
У лісі дощі тиші.
Суничноп’янкі, м’ятні.
Не те що у нас – хатні.
Цокочуть, тріщать, сіють.
Шиплять на дахах змієм
В асфальтах киплять дико…
У лісі ж… там так тихо…

Гостя

Прийшла і сіла. Гепнулася тобто
у давнє крісло. Ексцентрична пані.
Пристаркувата. А дивилась томно
у смугу світла на долівці спальні.
Не привіталась і не говорила,
так, наче вдома, не у нас – у себе.
А протяг підіймав завісам крила.
Та що цій жінці у квартирі треба?
Дивились, ніби з осудом, із рамок
пожовклі лиця тих, кого немає.
Вона пішла, так само рвучко, раптом.
І попросила корвалолу мама…
07.03.11

***

Повітря знов подібне кришталю.
Дзвенять у ньому неопалі вишні.
І я молюсь. І я тебе молю
нарешті стати всім, але колишнім.
У мене світла – вистачить на двох!
Тобі віддам і їй – я стану ніччю.
Лише б мене почув нарешті Бог.
І ти почув. Мені любити нічим.
Я випалена спекою чуттів.
Я викошена словом. Я зів’яла.
Ми, зрештою, завжди були чужі.
Вона, своя, між нами вчасно стала.

Жебрачка

Де перетинаються дороги,
де кипить базар, немов баняк,
дівчинка просила щастя трохи,
жменьку, дрібку. А без нього як?
Човгали підошви по асфальтах,
курява здіймалася і смог.
І базар гудів захриплим альтом.
День болів неясністю думок.
Ніби ніж, проміння надосіннє –
хоч бери і обрій лезом ріж…
Дівчинка хотіла щастя сильно
і тепла… а простягнули гріш…

***

Хмари граками – фрески осінні.
Розпач і туга голих дерев.
Золотом листя пише по синім.
Скоро останнє вітер зірве.
Падає втома. Ночі задовгі.
Ранки туманні. День у імлі.
Холодно липам в руки і ноги.
Холодно людям – сірі і злі.
Під куполами мокрого неба
не до молитви. Тільки до сліз…
Може, я досі просто амеба?
То відпусти мене. І відділись.

Прийду до тебе променем у ліжко

Ще вірші

Софія Кримовська

Народилась 10 січня 1979 року у Веймарі (Німеччина). З 1980 року живу в Умані. Навчалась в Уманському державному педагогічному університеті. Голова Уманського літературного клубу, адміністратор та редактор однойменного сайту. Дипломант «гранослову» 1999 року. Організатор літфесту в Умані (дендропарк «Софіївка») в 2010 та 2011 роках. Журналіст і просто жінка та мама.

*
Нагору