Класика Проза Усяка всячина Прислів'я, приказки Перевiр себе! Хихітня Відгуки

Любовно-eротична лірика



Hosting Ukraine


*

Даніела Тороній

Даніела Тороній

* * *

бездумно вірити людям — то втратити
щось у собі.
здається навіть, що нудно, а потім
гостряться ножі,
щоб влучити просто
у спину.
ліхтар угорі гойдає розмарену
днину.
поблискує лезо, тривожна печаль
торкається тіла.
сліди насолоди вдягнули
вуаль, щоб визріти те,
що не вспіли.

відверті розмови спотворених літ
і сорок секунд
світлофору,
прагматики хочуть здійняти
цей світ,
щоб вкотре довести
відмову.
рутина прилипла до серця й грудей,
провисла над стелею
тиші,
нове павутиння серед сотень ідей
тримає нас
в образі
м и ш і.
10.03.2020

* * *
вийти із зони комфорту й
молитися стоячи.
ковтати проміння сонця і,
тулячи до лиця
конвалії,
забути свої
аномалії.

три пляшки віскі за ніч
і так, щоб аж було
соромно,
триматись за кусень
очей й боліти
четвертим
голодом.

питатись поспішно у них
чи варто на щось
сподіватися,
чи заради усіх святих
тремтіти,
та завше тобі
сповідатися.

зіпсованим маревом ночі
щось тихо-таки
говорити,
неспішно чекати світанку
і пошепки
дихати
/жити/
27.08.2019 23:16


* * *

духмяний дощ й занадто
тихий ранок.
кроки на асфальті ледь живі.
і мов нестримні
шапочки
кульбабок
лягають тіні
ніжно
до землі

ти ловиш світ й не можеш
мить
спіймати.
торкаєш сонце кінчиком
руки.
і ось дерева, вбрані в сиві
шати,
лоскочуть твого
неба
береги

геть тліє вечір, думки
замовкають.
без злості, без лику глухих
протиріч.
ще трішки й крізь чергу
попадем до
Раю,
відвертості снів
що подарить
нам
ніч.
26.10.2017 20:50

*     *     *
життю вже більш нічого не потрібно,
лише красу та трішки
доброти.
і гнів щоб зник без тями і безслідно,
бо люди – мов натягнуті
дроти.

і душі в них жорстокі та тривожні,
серця немов несправжні, а
скляні.
і в головах далеко не вельможність,
а лиш високі гордості
стовпи.

/обираєш свій шлях обережно,
по якому ти хочеш ступати.
утекти від когось – це можливо,
та від себе нікуди
тікати./
04.04.2016

 

       *     *     *
і знову буденність: 
темрява, світло...
думки всі як завжди проходять
крізь вікна, 
а голос 
крізь стіни...
хіба це дарма?
молитва любов'ю твоя
зацвіла.
і вже вмить 
в е с н а

ти хочеш вдихнути той смак, 
а він наче в такт
без певних
ознак
стає зовсім інший...

і знов все не так! 
хоч ти святий, 
хоч ти 
грішний... 

світ вміє зникати з-під ніг. 
сповільниться темп, 
прискориться ритм
твого серця.
і ти, наче янгол живий,
воскресиш 
надію, що в грудях 
давно вже 
не б'ється.
13.04.2017.

* * *
кульбабове варення смаку айворі.
напевно, я б змогла зупинити час,
та гуркіт вулиць не відійшов ще за
обрій і
десь поруч вкотре кружляє крилатий
Пегас.
палаючі люди з тонким відчуттям самоти.
всередині двоє: ворожнеча твоїх
протиріч і
мізогонІя.
я відверто скажу, що страшенно
боюсь висоти,
та літати хоча би думками — це моя
втомлена
мрія.
тоді б знову-таки відтягнула фіранку
земного,
й торкнулась кінчиком пальця світу
небес.
я була б чудовим таким посередником
між реальністю
й Богом,
і стала б одним з невідкритих Всесвітніх
чудес.

* * *

миють музей. то стирають затерті
спогади, яким стало тісно,
чи відновлюють втрачену істину?
дійсно.
ніколи не бачила чогось
подібного.
Олекса, напевно, теж.
це шалене безумство у світі млинів
і веж…

це початок чогось нестерпного, та
банального.
всі подразники спогадів вийшли
за межі
реального,
а ти просто хочеш бути призначений
світові.
і хай гнуться дубові мереживні
віти,
намагайся завершити свій
г е ш т а л ь т,
що тримає на собі мокрий
від сонця
асфальт і
здається тобі невимовно новим
за тінями хмар
/чвар/,
гуркотіннями спілого неба
від грому і
блискавки,
щоб поспішно робити
такі непоспішні
висновки.
04.07.2019

* * *
перше березня, та сама п'ятниця
певно, це був найдовший тиждень
моєї весни.
я ходила попри будівель, наче їх
власниця.
я ходила попри них довго, а десь поруч
вештався й ти…

я співала собі колискові після сніданку
і блукала поміж кав'ярень інших світів.
геть забула про кави стару
філіжанку,
що охолола через нав'язливі
подихи слів.

доволі жива, вже не та, що хотіла
тікати.
краще всередині бути без втрати, та носити
на собі втому,
не впустити свій розум далеко-далеко
за ґрати,
а одразу вловити той запах
терпкого
наполеону.
05.03.2019 22:20

* * *

подаруй цій осені себе повністю,
подаруй їй барви своєї совісті.
дай сонцю знов торкнутись повік.
і не встигнеш помітити, як будеш навік
ним розбещена.
ти напевно вже вкотре приречена
стати гордістю спогадів.
і хоч як би не було важко,
скільки б не було здогадів…

ранковий туман геть затьмарює розум.
чашка зеленого чаю і аркуш, наповнений
прозами.
купа несказаний слів, зворушених сивими
грозами…
все це турбує до болі знесилене тіло,
все це не те, що від осені ти так хотіла…

і нехай вулиці встелені кількома
килимами,
нехай вірші знецінені сотнями зайвих
обрАз,
та кілометри нас обіймають думками,
а долоні просочені твоїм запахом милих
фраз.
24.10.2018 22:00

* * *
портрет, намальований в уяві
кавою.
там посмішка не буде ніколи
іржавою
і світ, міцніший за мільйони снів.
гордий погляд і такий ласкавий
гнів.

просто білий з е ф і р.
він смакує до цього,
повір.
в шоколаді занадто солодкий
/нудотний/…

дві чашки зранку і ніби досить.
ніби все як було,
все стабільно.
чергОва картина маслом з думками,
що все-таки я божевільна.
07.09.2018

* * *
твоя шия вкрита вся
в Моїх родимках.
я доторкнусь мізинцем
до твого
серця
і навіть глухий почує
як воно
б'ється.
і навіть сліпий побачить
як я
кохаю.
подумки тінь твою
обіймаю
і закохуюсь знову.
літаю.

я там, де кінчики дерев
торкаються до
сонця.
я там, де гори на собі
тримають небеса.
де ліс, де ріки,
де колосся.
я тільки там, де є
твоє
життя.

можливо й справді варто
політати.
вітер здіймає серце
до небес.
навіть без крил, ти можеш
дарувати
щастя тому, кого
душа без
меж.

09.05.2016

Даніела Тороній

Тороній Даніела Михайлівна народилась 19 квітня 2001 року у місті Мукачево Закарпатської області. Наразі проживає у Івано-Франківську, навчається у Прикарпатському національному університеті імені Василя Стефаника на факультеті іноземних мов.
Авторка збірки «15 хвиль життя», виданої 2016 року у видавництві «Карпатська вежа». Лауреат Всеукраїнського конкурсу « У пошуках літературних талантів» у номінації «Поезія». Переможниця конкурсу віршів та художнього перекладу ALTER EGO у номінації «Вірші українською мовою». Друкувалась в альманаху «Первоцвіт» поряд з відомими українськими письменниками та поетами.

«Мій дідусь, Василь Верес, був членом Національної спілки письменників України, відомим журналістом. писав як поезію, так і прозу. Колись я пообіцяла йому, що продовжу творити. час іде, а я вкотре переконуюсь – дотримаю слова, адже я цим живу. дихаю творчістю і відчуваю смак книг, ось і все. щиро закохана у вірші, бо лише вони відверті з тобою. з усіма. Пишу, щоб торкатись глибини серця. хочу слухати світ і бути почутою. трошки. на дні світового відерця

методом спроб і халеп заявляєш про себе,
методом чистої совісті вільно ходиш під
небом.
методом крику і сліз хочеш торкнутись
нарешті
далеких куточків душі, що так схожі на
твої
солодкі
черешні…»

*
Нагору