Гео ШКУРУПІЙ

ЖАХ

півень курку за пір'я
ґвалт
налякалась
півень раптом на курку
куд ку ди куд ку ди
чорна борода в білі перса
в біле лице
ку ди
прокляття зойк
марно б'ється знесилене тіло дівчини
чорної пристрасті не перемогти
з синцем під оком кудкудикає страх
не скласти одразу розіп'ятих рук
не підвести знесилене тіло
куд ку ди куд ку ди

ПРЕДСОНЦЗОРЯ

Моя голова, як великий дзвін, дзвонить
одчайно в присмерк, а серце потрапило в
каламутний плин, де нема ні сигналів, ні
іскор.

Я не можу, не можу зрозуміти,
чому плаче мій товариш у сукні,
неначе хтось зрізав розу літню і
лишились тільки мук пні.

Я ж тисячу разів оповідав тобі поцілунками
і про це, і про те, за що, і як…
Коли вуста твої червоними бруньками
теж квітнули на моїх щоках.

Місто потягом гуркотить на захід,
косить серпом неба синь молодик,
а мене турбує твій одчайний захват,
солона роса твоїх повік.

ЖДАНЬ

Уже скоро пів на дев’яту.
О, як пізно приходиш ти!..
Камінним шепотом ім’я твоє
повторює кожний ріг…

Ми перші з тобою оспівали рубін
зорі на виконкомі, коли вечір
пахощами роз і алое на вулицю
гнав з вікон гоми.

Не летіть, не летіть, хвилини,
поки я її поцілую, почекайте!..
Зі сходу надходить північ,
а тут зітхай і чекай тебе…

Мої руки твої перса пестили,
і всі женщини мене дратують стегнами тепер.
У мене в грудях од цього пес виє,
і я те й те зжер би…

ВОНИ

Підсліпуватим ліхтарем
під
вчилась танцювати вальса,
вустами вогкими бушмена
ніч
цілувала знесилені пальці.
Брудний вечір приймав молитви
зі стомлених вуст
про недосяжні країни в повітрі
і про капелюха замість хустки.

Драні черевики маленької дівчинки
пестили тротуарів цегли, як
блискучий шляхетний паркет.
Мріялась чудесна Вики-Вики, країна тротуарних поетів.

І було так весело
після денної праці
розглядати вулиць мексику…
Бажалось огнями
сліпити федерації
вуличних
фресок.

Нахабно вабили ресторани
і лякала вулична пустка…
Бажанням серце ранила
святим єзуїтом розпуста.

І перша звада
вся була в преріях сліз,
і навіть здавався маленьким водоспадом
світовий катаклізм.

І, як привид
минулої невинности,
з’являється щовечора панна в чорному
під сліпим ліхтарем…
Зламано невинности шкиви,
вогнем не спалахує горн.

Тихше, тихше, місто!
Зупинись, анархії хода!
Довіку здивована свистом
на розі стоїть свята…

ВОГКО

пристрасні поцілунки гарячих вуст
роздушилась велика червона вишня
стримані подихи
тепла вода запашних долонь
ох ми я
м’якість гарячих дотиків
твердість хвильолона
ах
роздушилась велика червона вишня
по всьому тілі теплий сік

МАНТРИ

Нескінченні тротуари,
нескінченні тротуари
блискучих свічад,
я чекаю примари,
я чекаю примари
мого закохання.

А поки що квітнуть троянди
роз’ятрених ран.
Радісних зір плеяди
затьмив нічний туман.

І вийшов я на дорогу,
де послався срібний караван…
Молодик із-за хмари вистромив роги,
і я вигукнув перший мантр.

Югою знялося закляття,
наче забився метелик в пітьмі,
наче хтось задрав весільне плаття
наляканої землі.

О, пречиста, свята Варваро,
поглянь на мене небом твоїх очей,
я тобі місяць скину на тротуари,
а серце вже вирвав з грудей…

Білими пелюстками розсипалось серце,
завихрила ними юга,
і почав викликати мене на герць
насмішкуватий, старий Сатана.

І вийшов я на дорогу,
де килим білих троянд…
Молодик із-за хмари вистромив роги,
і я вигукнув другий мантр.

Риску вузьку закохання
я накреслив навколо себе…
— Гей, виходь, Сатано!
Ми тепер вдвох під небом.

О, пречиста, свята Варваро!
Геть струмінь шалених оргій,
в темних, закоханих кори тарах
тебе чекає святий Георгій…

І вийшов я на дорогу,
де розсипав хтось діаманти…
Молодик посадив зорю на роги,
і я вигукнув третій мантр.

Не з’явилась свята Варвара,
налякалась минулих оргій,
коло свічад, мов примара,
стояв у задумі святий Георгій.
1921

БАРАБАН ПЕЧАЛІ

Очі твої підо мною,
перса
і тіло твоє…
Руки в траві розкинуті,
вогкі долоні
в долонях моїх.

Очі твої свічада,
і я величезний,
безумний
ніжно вдивляюся в них.

Тіні пахучого вечора,
вогні недалекого міста,
чорний, тихий кажан,
що поринає в присмерк…

Тиша.
Задумливість.
Пахне земля,
пахнемо ми…

Близько, близько обличчя.
Ти бачиш, як падають зорі,
неба сліпучі дарунки.
Я ніжно торкаюся рани
запашних і вабливих вуст.
Поцілунок.

Чуєш?
Б’є барабан.
Навіть тепер,
як близько…

Коли очі твої підо мною,
перса
і тіло твоє…
Б’є барабан печалі,
серце моє світове…

Навіть тепер,
так близько,
ти не можеш збагнуть барабанщика,
коли зорі накреслюють риску,
знаходять в етері смерть.
Він барабанить про світову печаль,
за ясність твоїх очей…
Ти не можеш збагнуть барабанщика,
ти здивуєшся,
коли він не візьме тебе.

Бий,
бий,
одбивай похоронні такти,
барабане печалі!
Стукай, серце,
про скорий кінець!
Оплесків не буде
засміяному барабанщику,
велетенському барабанові
всіх сердець.

1922

ВОГКІСТЬ ВУСТ

Бетонного міста тіні,
камінь, залізо, брук…
Заплутався в золотому павутинні
місяця блискучий жук.

Такий гарний, такий хороший вечір,
що навіть маревом здається все!
Моїх мрій табун суперечок
в стійлах натхненних очей.

І наші постаті білі
стискаються в м’яких торканнях,
буфи епонжу в обіймах,
в ситцевім морі тану…

Гучний вібруючий дзвін
наші тіла нагадують,
дзвін, що лунає в країну
ласк мінливих райдуг.

Хіба рукою обіймеш тебе,
хіба почуття висловиш!
Серце в литаври б’є і подихом
наче тишу ловиш.

І коли чорна тінь зненацька
у світле озеро площі вирине,
засоромлено відхитнешся, як біла акація
під поцілунком п’яного вітру.

І потім знову ввітрешся воском
у паркет грудей моїх…
Твою запашну й теплу постать
я боюсь у захопленні задушить.

Ах, яка ніжна, ніжна,
подихом не сказать…
Твоїх рухів гарячу ніжність
тільки вечору такому цілувать.

Вже зовсім мало таких разів,
бо час летить скаженим льотом,
я спіймаю метелика вуст твоїх
своїм шукаючим ротом.

Напівзаплющені очі,
коли вогкість вуст п’ю…
Волосся розкуйовджене клоччя
пахне буйною пусткою.

Тільки ноги й тіло,
наче хтось вином налляв…
Над нами стоїть будинок химерним Вієм
і тумби вихиляються гномами.

І зашморг теплих рук
такої маленької дівчинки,
і тіла тягар несу,
занесу з собою у вічність.

А все золотим потопом лякає,
місто наче тоне в зеленій рясці,
і я сам собі нагадую втопленика,
що захлинається хвилею ласк…

(Ніч із «Другом Читача»: еротична ШКУРУПІАДА)