Класика Проза Усяка всячина Прислів'я, приказки Перевiр себе! Хихітня Відгуки

Любовно-eротична лірика



Hosting Ukraine


*

Ольга Береза

Ольга Береза

ЗАВЧАСНИЙ РАНОК

На синьому морі імла,
я схилилась тобі на плечі.
Чи то з нами жартує весна,
чи таки нетверезий вечір?
Розчиняюсь в твоїх очах,
спокій серця твого порушу.
Мені би тебе на вустах,
мені би до тебе в душу.
В горнятку холоне чай.
У сусідів — гучна гулянка.
Далі що?
Не кажи, не питай,
я подумаю про це зранку
або завтра.
Чи може я
не подумаю про це зовсім.
У цей вечір я лиш твоя,
у легкому халатику й боса.
Ти, як завжди, бажатимеш снів
найсолодших,
а далі — смайлик.
Ранок знову завчасно поспів,
вже на кухні посвистує чайник.

****

Люби мене понад усе,
як зорі — небеса.
Люби мене, кохай мене,
як ніжний квіт — роса.

Як книгу мене розгортай,
мов з глека з мене пий.
В своєму серці заховай,
на сім замків закрий.

Читай мене, немов псалом,
неначе мед, ковтай.
Як повний місяць за вікном,
у душу заглядай.

Люби мене більш за усе,
як птиці — небосхил.
Кохай мене, жадай мене,
допоки стане сил.

***

Відчуваю себе, наче птах,
що має потужні крила.
Йду не по стежці — по голосах.
Що за могутня сила!
Якось на хвильку здалося мені —
зорі ідуть за мною.
Але то сьогодні, а завтра — ні,
розвидниться — тай по всьому.
Не можу здрімнути — думки-шукачі,
хіба я кому що мушу?
Палаю, а ніч, немов до печі?,
дров підкидає в душу.
Перед очима за якусь мить —
я в житі, серед колосся.
Посріблений місяць, що зовсім не спить,
розчісує моє волосся.
Як розпізнати, що то воно —
справжнє моє кохання?
Ллє із душі, мов з відра молоко, —
вперше, наче востаннє.
Втекла би, сховалась від тих почуттів,
та що я, хіба щось вкрала?
Чом серце карає потоком вогнів
за те, що лише покохала?
Де ж назбирати таких молитов,
аби не згоріти тобою?
Чи варто було впускати любов,
чи стати було до двобою?
І що є страшніше у тій боротьбі —
перемога чи, може, поразка?
Як я втомилась, сама собі
кричу: «Відпустіть, будь ласка!»
Що то за любов? Не знаходжу слів.
Втекти? Та хіба я злодійка?
Стою серед сотні чужих колосків,
немов золота копійка.
А місяць шепоче: «Не йди, не тікай, —
мої коси вмиває в росах. —
Поки ще молода, люби та кохай,
бо назавтра
посріблю твої коси».
І раптом десь чую зяблика спів —
таж то сонце уже високо.
Питаю: «Коли ж отой день підоспів?»
Ото наснилось нівроку…
Дивлюся на коси, а в них — колосся,
а ще ниточка — срібна-срібна…
Як же серце в цю мить життям налилося —
я духом до птаха подібна.
Встаю знов окрилена, наче орлиця.
Що за могутня сила?
Якщо вже кохаєш — годі спиниться!
Тож дайте розправлю крила!

****

Я — ВІДЛУННЯ

Не мовчи…
Не дивись кудись наскрізь.
Тобі подарую світ.
За усмішку твою і, власне,
за кохання у кілька літ.
До тебе торкаюсь думками,
тебе випиваю до дна,
йду до тебе солодкими снами:
дивовижна, твоя і чудна.
Що з того,
що наївна для когось,
ну і що
що сміюсь, як дитя.
Я — відлуння на твій щирий голос,
відгук твого серцебиття.
Не мовчи,
не дивися далеко.
Я для тебе в цей світ прийшла,
щоб водою тобі бути в спеку.
Я в тобі себе віднайшла.

****

Як на зіниці вляжеться жага —
всю душу вип'є, як той день світання.
Хай буде щемно, доки є снага,
і п'янко красномовністю кохання.

Хай буде млосно думкою без дна
і любо-мило дотиком очима.
Шептали мені вслід: «Якась чудна!»,
бо я сміялась дзвінко, безпричинно.

Так палко хтось запалює вогні —
на щоках, на устах і на повіках.
Лишень би не згоріти в них мені,
не потонути у нестримних ріках.

Хай буде слабко пестощами слів,
шалено, ніжно й до знемоги просто.
«Дивачка!» — шепотіли мені вслід,
бо я ішла посеред міста боса.

Ольга Береза

***
Гіркі уста...
Не пий із них, не пробуй.
Не випробовуй,
не торкайся, не смакуй.
Бери із них п'янку вологу пробу
та їхню гіркоту ти залікуй.
Нехай оті уста тобі насняться
і нашепочуть ніжних теплих слів,
нагадують тобі терпке причастя
та простір нерозгаданих світів.
Дозволь собі пірнати в них, мов в море
і байдуже, що це лише у снах.
Впивайся в них,
хай з'явиться прозора
солодка манна на отих устах.
Ти розкошуй на заздрість всім вітрам,
хоч і ніхто не вигукне нам «Гірко!»
То й що – аби лиш солодко устам.
П'янкі уста солодка має жінка.

***
Я вода.
Я подих вітру.
Я пробудилась
і розквітла.
Я день і ніч.
І я серпанок.
Твій недокоханий
світанок.
Для тебе я.
І лиш тобі.
Твоє ім'я
лише мені.
Невпинна я,
мов течія.
Така одна.
Лише твоя.
Ти не питай,
чому і як.
Люби. Кохай.
Хай буде так.
Для мене ти –
ясне проміння.
Моя любов,
моє сумління.
Мій подих ти.
Моя печаль.
Мій порятунок.
І мій рай.
Ти день і ніч.
І ти світання.
Ти такий перший
і останній.

***
Ти журавель – я твій політ і крила.
Ти корабель, а я твої вітрила.
Ти сонце – я тепло й проміння.
Ти совість – я твоє сумління.
Ти музикант – я пісня та балада.
Володар ти – я сила, воля й влада.
Ти красень – я для тебе врода.
Ти переможець – я твоя винагорода.
Ти море – я безмежна хвиля.
Ти шлях – я кожна твоя миля.
Художник ти – я полотно й картина.
Ти сирота, а я твоя родина.
Король ти – я вінець твій і корона.
Ти виноград – а я цілющі грона.
Як ти ніщо – то і мене немає!
Коли ти все – я стану твоїм раєм!

***
Солодкий сон під ангельським крилом.
Спитає хтось: «Хіба таке буває?
Хіба буває, що одним ковтком
ніч твої сни, мов душу, випиває?»
А я лише у відповідь сміюсь
і від недоспаної ночі позіхаю.
Я серцем зацілованим молюсь.
Я вся тремчу і, наче віск, стікаю.
І раптом день, під кави аромат
мене ошпарить, мов кипляча лава:
«Вставай уже, закохана! Віват!
Час прокидатись, бо холоне кава».

***
Янголе,
не скидай своїх крил,
щоб дати напитись води
спраглій жінці.
Все уже випито,
не марнуй своїх сил,
навіть як їх є надміру – по вінця.
Від смути її не врятує ніхто,
як сама собі не допоможе.
Пече її кожен нерідний ковток
і коле їй чуже ложе.
Янголе,
свою не скидай броню,
щоб нею прикрити ослаблену жінку.
Не витоптуй їй під ногами стерню,
не вплітай їй у коси барвінку.
Гіркоту із душі їй не вийме ніхто,
як сама її в собі не згубить.
Не впустить їй кисню чуже вікно,
чуже слово – не приголубить.
Янголе,
не схиляй до землі небеса,
щоби легко ступила до раю.
Вона гине в тобі... і воскреса,
вона грішна...
Вона кохає..

Ольга Береза

Вітаю, я Ольга Береза, українка залюблена в рідне слово, пісню, вишивку та традиції. Народилася на Галичині в обіймах Матінки Природи, тому часто чую, як б'ється її серце.
Ви запитаєте чим займаюся… дозвольте відповісти так: «Пізнаю Божий світ та його красу, люблю життя та насолоджуюся кожним днем, а ще вчуся бачити у сірому кольорове, а в малому багато.
До світу поезії стежку знайшла давно, ще в дитинстві, але тоді дуже соромилася своїми рядками. Сьогодні ж, радію що пишу і дякую Богові за дарунок жити в цьому світі.
Поезія то є світ, куди дорогу знайти можна, але дороги назад вже не існує.

Я жінка з ароматом кави.
Я жінка з ноткою ванілі.
Я та, що любить влітку трави,
а взимку — заметілі білі.
Я часом равлик, часом — дзиґа.
Подеколи така спекотна,
порою зимна, наче крига.
То повна справ, то безтурботна.
Буваю тиха, наче квіти.
Буває, б'ю, мов громовиця.
Я та, що з пахощами літа,
я та, що із польотом птиці.
Люблю я книги, дощ і зорі,
повно браслетів на зап'ясті.
Я жінка з крапелькою моря.
Я жінка з ароматом щастя.

Ваша Ольга Береза


*
Нагору