Олександр КУРІНСЬКИЙ
***
Це ліжко схоже на музей,
Де твоє тіло, мов картина,
Сповільненої дії міна,
Людьми набитий Колізей.
Твоє волосся — лабіринт,
А руки в’яжуть, мов канати.
Виймають серце і за грати
Кидають зразу. Без причин.
У чорно-білому кіно
Незвичні кадри. Проти ночі
Ти робиш все. Усе, що схочеш.
На воду змінюєш вино.
Я п’ю тебе. Немає краю.
Ловлю губами білий сніг.
Без тями біля твоїх ніг.
А десь між ними — шлях до раю.
***
Кімната дихає коханням.
Правосторонній рух сердець.
— Реанімація… — В останнє…
— Секс на прощання… — Під кінець…
Годинник розриває простір,
Розплавлюється циферблат.
П’ємо коктейль з любові й злості,
Виходячи на soft-парад.
Час зупинився, тихо грає
Самотній джаз. П’янке вино.
В обіймах вечір витікає.
Що потім буде — все одно.
Відображаються обличчя
В незвичнім сяянні свічок.
Це не кімната — храм, молитва.
І ми піймались на гачок.
У лабіринтах безнадії,
Де постіль — вихід навпростець,
Лиш тіні вказують майбутнє,
На тілах роблячи рубець.
Тримаю ніжно, мов ікону.
Оберігаю, як святу.
Цілую в такт, співають дзвони
У ритмі ночі та дощу. |